Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 березня 2019 року
у справі № 556/1939/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо помилки сторони правочину як підстави визнання недійсним договору дарування
Фабула справи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус про визнання недійсним договорів дарування та скасування рішень державного реєстратора. Позовна заява мотивована тим, що укладаючи договір дарування житлового будинку, а також договір дарування земельної ділянки, ОСОБА_2 помилився щодо правової природи правочинів та не мав наміру безоплатно відчужувати указаний житловий будинок та земельну ділянку.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішенням апеляційного суду оскаржуване рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12, правонаступником якого є ОСОБА_3, вказував, що ОСОБА_2 як особа похилого віку, яка за станом здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передачу житлового будинку, який був його єдиним житлом та земельної ділянки під указаним будинком, у власність відповідача лише за умови передачі цього майна після своєї смерті, а тому укладаючи спірні договори, він помилився щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем.
Правова позиція Верховного Суду: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
С. 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Висновки: суди встановили, що на час укладення спірних договорів ОСОБА_2 був людиною похилого віку та за станом здоров'я потребував стороннього догляду. Враховуючи те, що ОСОБА_2 погоджувався на передачу спірного майна у власність відповідача лише після своєї смерті про що ним було складено заповіт, який ним не було скасовано, очевидно, укладаючи спірні договори, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем. Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані договори дарування укладено у порушення ст.ст. 203, 717 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договорів безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 житлового будинку, який був його єдиним житлом, а також земельної ділянки, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування указаного будинку.
Ключові слова: оспорюваний правочин, зміст правочину, наслідки недійсності правочину, доведення істотності помилки, встановлення дійсних намірів сторін договору