до відповідача-1 Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67)

до відповідача-2 комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1)

до відповідача-3 фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича (АДРЕСА_1)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72-а)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50)

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3: Якимівська районна державна адміністрація Запорізької області (72503, Запорізька область, Якимівський район, смт. Якимівка, вул. Ігоря Щербини, буд. 6)

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26) в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Пушкіна, буд. 4)

про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, визнання відсутнім права постійного користування, зобов'язання повернути земельну ділянку визнання недійсним інвестиційного договору, зобов'язання відновити стан земельної ділянки

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

за участю прокурора: Дядюшева К.Є., посвідчення № 035882 від 05.10.2015

від відповідача-1: Смирнова Ю.В., довіреність № 2213 від 27.12.2018

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від третьої особи-1: Мирна К.А., довіреність № 21-635/12 від 21.02.2019

від третьої особи-2: Бакум Д.О., довіреність № 8-0.62-3/62-19 від 02.01.2019

від третьої особи-3: Подзолкова В.М., довіреність № 01-46/0028 від 21.01.2019; Гапшенко О.О., довіреність № 00-46/0027 від 21.01.2019

від третьої особи-4: Остапенко Є.О., довіреність № 40-704-10/8894-18 від 28.12.2018

Розглядаються позовні вимоги про:

1. визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким передано в постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

2. визнання відсутнім у комунального підприємства "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

3. зобов'язання комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

4. визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02, укладеного комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" та фізичною особою-підприємцем Ганюковим Андрієм Вікторовичем;

5. зобов'язання фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича відновити стан земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, який існував до порушення прав, шляхом її звільнення від всіх об'єктів, розміщених на підставі п. 2.1 інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02, а саме: басейного комплексу, що складається з двох басейнів, лежаків, сторожки, споруди для розміщення пляжного інвентарю з барною стійкою та навісом, туалету, дерев'яного настилу, паркану та підвальних приміщень; двох груп тимчасових споруд по 5 штук, щодо яких 02.11.2016 відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації видано паспорти прив'язок за реєстраційними номерами № 116 та № 117 (з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення позовних вимог).

Ухвалою суду від 07.11.2018, після усунення прокурором недоліків позовної заяви, відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/2096/18, присвоєно справі номер провадження 18/119/18, призначено підготовче судове засідання на 05.12.2018; ухвалою від 15.12.2018 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, оголошено перерву до 22.01.2019; ухвалою суду від 05.12.2018 залучено до участі у справі третю особу-1 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (прокуратури) - Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області та третю особу-2 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (прокуратури) - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області; ухвалою суду від 17.01.2019 залучено до участі у справі третю особу-3 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3 - Якимівську районну державну адміністрацію Запорізької області та третю особу-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3 - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області; ухвалою суду від 22.01.2019 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.02.2019; ухвалою від 06.02.2019 підготовче повалення закрито, розгляд справи по суті призначено на 20.02.2019 та 26.02.2019 (резервна дата).

В судовому засіданні 26.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-3 - Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області судові засідання 06.02.2019, 20.02.2019 та 26.02.2019 проводились в режимі відеоконференції.

Від прокуратури Запорізької області 26.02.2019 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії: паспорт прив'язки № 118 від 02.11.2016; довідка щодо кримінального провадження № 12016080000000318 від 04.11.2016; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12016080000000318 від 04.11.2016; копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькій області №320/8316/18 від 01.11.2018; у судовому засіданні прокурор просив визнати поважними причини пропуску строків на подання доказів та приєднати подані докази до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 проти задоволення клопотання прокуратури заперечив. Представники третьої особи-1, 2, 4 не заперечили проти задоволення клопотання прокуратури. Представники третьої особа-3 залишили вирішення клопотання прокуратури на розсуд суду.

Клопотання прокуратури Запорізької області від 26.02.2019 судом задоволено частково, подані докази приєднано до матеріалів справи, проте, судом прийняті докази щодо кримінального провадження № 12016080000000318 від 04.11.2016; паспорт прив'язки № 118 від 02.11.2016 в якості доказу судом не прийнято (причини неподання цього доказу під час підготовчого засідання не визнано судом поважними).

Присутній у судовому засіданні прокурор в повному обсязі підтримав позовні вимоги.

Причину подання даного позову прокуратурою Запорізької області у позовній заяві обґрунтовано тим, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру), яка є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, не наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження та передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

За доводами прокурора, рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" прийнято із порушенням норм земельного та водного законодавства України та підлягає скасуванню, відповідно, земельна ділянка підлягає поверненню за належністю територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради. В якості підстави для визнання незаконними та скасування рішення міськради прокурор посилається на те, що при передачі у постійне користування комунального підприємства "Розвиток курортної зони" земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером 2320355400:11:001:0457 Кирилівською селищною радою не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Утлюцького лиману Азовського моря, чим порушено вимоги ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 85 Водного кодексу України. З урахуванням особливих природних властивостей та правового статусу земель прибережних захисних смуг статтею 85 Водного кодексу України та статтею 59 Земельного кодексу України встановлено обмеження щодо їх передачі у постійне користування виключно державним підприємствам для догляду за водними об'єктами та прибережними захисними смугами, для розміщення та догляду за об'єктами портової інфраструктури та для ведення аквакультури. Тому спірна земельна ділянка, з огляду на її розташування в межах прибережних захисних смуг на косі Федотовій у смт. Кирилівка не може передаватись у постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони», оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у ст. 59 Земельного кодексу України.

Крім того прокурор зазначив, що з метою забудови спірної земельної ділянки КП «Розвиток курортної зони» та ФОП Ганюковим Андрієм Вікторовичем укладено інвестиційний договір № 7-15/02 від 15.02.2016, яким передбачено виконання будівельно-монтажних робіт по зведенню об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю підприємця. В порушення норм Земельного кодексу України, не маючи будь-яких повноважень, КП «Розвиток курортної зони» укладенням спірного інвестиційного договору фактично здійснено розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою має виключно територіальна громада смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради. Крім того, до спірної земельної ділянки встановлені обмеження щодо її використання без права капітального будівництва, натомість, умовами спірного інвестиційного договору передбачено будівництво об'єктів нерухомості, що суперечить ст.ст. 85, 90 Водного кодексу України та ст. 59 Земельного кодексу України. Наведене, за доводами прокурора, є підставою для визнання вказаного інвестиційного договору недійсним у порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України та надає право вимагати відновити стан спірної земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом її звільнення від всіх об'єктів, розміщених на підставі інвестиційного договору.

Посилаючись норми ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 1212 ЦК України, прокурор просив позов задовольнити.

Відповідач-1 у відзиві на позов та наданих суду додаткових поясненнях проти позовних вимог заперечив. Відзначив, що в системі державних органів є Державна екологічна інспекція України, яка відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ від 19.04.2017 № 275, є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Вважає, що позивачем у справі має бути саме Державна екологічна інспекція України, а не прокурор. Подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства є порушенням норм чинного законодавства та перевищення повноважень з боку прокуратури. Також, в заявленому позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду. По суті заявлених вимог відповідач-1 вказав, що органом місцевого самоврядування, у відповідності до ст.ст. 20, 38 ЗК України, спірна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови. Розмір прибережної захисної смуги не є абсолютним та незмінним критерієм, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, кадастровими планами земельних ділянок та містобудівній документації. Вважає, що Кирилівською селищною радою відповідно до містобудівної документації в межах своїх повноважень віднесено спірну земельну ділянку до земель громадської забудови, а не водного фонду. Щодо позовної вимоги про визнання відсутнім права постійного користування, відповідач-1 зазначив, що нормами чинного законодавства не передбачено такої форми захисту і господарський суд не може встановлювати факти наявності або відсутності права. Вимогу про повернення землі визнав необґрунтованою, з огляду на те, що така вимога може ставитися власником або користувачем лише тоді, коли існують об'єктивні перешкоди для її повернення і це доведено відповідними доказами. Вказав, що право відповідача-2 на постійне користування спірної земельною ділянкою зареєстроване в установленому законом порядку і до набрання чинності судовим рішенням про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також наступного скасування записів про проведення державної реєстрації та направлення вимоги землевласника про повернення земельної ділянки позовна вимога про повернення земельної ділянки є передчасною. Просив в позові відмовити.

Прокурор у відповіді на відзив проти доводів відповідача-1 щодо відсутності підстав для представництва прокурора в суді заперечив та зазначив про важливість питання захисту суспільних інтересів шляхом забезпечення гарантованого законом обмеження забудови та використання земель на узбережжі моря. Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на захист інтересів територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки, якою незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування, тому, зважаючи на те, що Кирилівська селищна рада є відповідачем у справі, подання позову прокурором без визначення уповноваженого органу, в інтересах якого звертається прокурор, є правомірним. Посилання відповідача-1 на те, що позивачем у даній справі має бути Держекоінспекція вважає безпідставним, оскільки Держекоінспекція перевіряє додержання вимог законодавства про охорону земель, а Держгеокадастр перевіряє додержання вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття земельних ділянок, проте, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з такими вимогами. Також наголошує, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи при прийнятті рішень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до топографічного плану, складеного ДП «Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою» з одного боку спірної земельної ділянки відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 259,36 м, а з іншого боку частина земельної ділянки безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані, що свідчить про віднесення її до земель водного фонду в силу закону, незалежно від того, як земельна ділянка обліковувалась у проекті її відведення.

Відповідач-2 та відповідач-3 своїх представників у судове засідання жодного разу не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Відповідач-2 позовні вимоги не оспорив, відзиву не позов не надав.

Відповідач-3 у наданих суду письмових поясненнях б/н від 04.02.2019 зазначив про необґрунтованість звернення прокурора з даним позовом до суду. Вважає, що відповідач-1, як представницький орган територіальної громади, має право розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності і самостійно визначати категорію земель комунальної власності та передавати їх в оренду на вигідних умовах. Звертає увагу, що в межах населеного пункту прибережна захисна смуга не може бути 2 км і відповідно до п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 № 486, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Щодо вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору, відповідач-3 вказує, що прокурором не зазначено наявності умислу на спричинення шкоди інтересам держави або суспільства, не наведено доказів з приводу застосування передбачених законодавством заходів до винних осіб. Просить в задоволенні позову відмовити.

Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (третя особа-1) у письмових поясненнях позов прокурора підтримала в повному обсязі. Вважає рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" таким, що прийнято з порушенням вимог земельного та водного законодавства та підлягає скасуванню. Звертає увагу, що чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, з урахуванням яких, спірна земельна ділянка, зважаючи на віднесення її до земель водного фонду та розташування в межах прибережних захисних смуг, не могла бути надана у користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони». Вказує, що факт порушення статей 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та статей 85, 88 Водного кодексу України при відведенні спірної земельної ділянки підтверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2017, складеним Управлінням з контролю за використання та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (третя особа-2) у письмових поясненнях зазначило, що згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, узбережжя Утлюцького лиману; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки: для розміщення об'єктів рекреаційного призначення; форма власності: комунальна. Також вказує, що за інформацією начальника відділу в Якимівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Молочного, Утлюцького лиманів на території Якимівського району Запорізької області не розроблявся, прибережна захисна смуга не встановлювалась. Також, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області надано акт від 01.08.2017 перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, яким встановлено факт порушення вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст.ст. 85, 88, 90 ВК України при передачі земельної ділянки у постійне користування відповідача-2.

Якимівська районна державна адміністрація Запорізької області (третя особа-3) у письмових поясненнях зазначила, що паспорта прив'язки тимчасових споруд від 02.11.2016 №№ 116, 117, 118 та від 21.02.2018 № 12, видані відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації на ім'я ФОП Ганюкова А.В., відповідають Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 та містобудівній документації на місцевому рівні - Генеральному плану смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області (третя особа-4) у наданих суду письмових поясненнях зазначила, що 17.10.2018 Департаментом, за результатами проведення перевірки повноти даних, прийнято рішення про реєстрацію Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (ССІ) ЗП141182901710: об'єкт будівництва: будівництво сторожки та туалету, за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, 00, замовник будівництва Ганюков Андрій Вікторович. При цьому Департамент діяв в межах наданих йому повноважень та згідно вимог діючого законодавства. На теперішній час прийнято рішення про проведення перевірки на підставі розділу 7 Постанови КМУ № 553 від 23.05.2011 «Про затвердження порядку здійснення архітектурно-будівельного контролю».

Зважаючи на належне повідомлення всіх учасників справи про розгляд справи, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників відповідача-2 та відповідача-3.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, представників відповідача-1 та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кирилівської селищної ради №14 від 28.02.2013 "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для розміщення об'єктів рекреаційного призначення КП "Розвиток курортної зони" комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" надано дозвіл на розробку проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 1,0000 га для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, які розташовані в смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова в р-ні б/в "Азов-Люкс", в постійне користування, без права капітального будівництва, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт. Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Запорізькою регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на замовлення КП "Розвиток курортної зони" розроблено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0457. Проект погоджено Відділом Держземагентства в Якимівському районі Запорізької області та Відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації Запорізької області.

Рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 «Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5000 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова.

Пунктом 2 вказаного рішення передано в постійне користування КП «Розвиток курортної зони», за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка, земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова.

На підставі вказаних рішень КП «Розвиток курортної зони» зареєстровано право постійного користування земельної ділянкою площею 0,5000 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, вул. Коса Федотова, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено відповідний запис від 13.11.2015 за № 12030411.

Крім того, 15.02.2016 комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" (Замовником) та фізичною особою-підприємцем Ганюковим Андрієм Вікторовичем (Інвестором) укладено інвестиційний договір № 7-15/02 (Договір).

Суд зазначає, що до справи надано копію інвестиційного договору не в повному обсязі, відсутні сторінки, що містять п.4.1 - п. 6.1 Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору Інвестор зобов'язується профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,5000 га будівельно-монтажні роботи - "Роботи Замовника" - зведення на підставі дозвільної та проектної документації планових об'єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівельних об'єктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для об'єктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових об'єктів нерухомості до створеної інфраструктури.

За визначенням п. 2.2 Договору, на початку будівельних робіт Замовник погоджує та видає Інвестору вихідні архітектурні та планувальні рішення будівництва планових об'єктів нерухомості, згідно відповідних Додатків, яких Інвестор зобов'язаний дотримуватись при виконанні робіт Інвестора (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та ін.).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що закінчені будівництвом об'єкти є власністю Інвестора та використовуються Інвестором. Порядок подальших взаємовідносин сторін визначається договором.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання його сторонами.

На засіданні комісії з питань містобудування та архітектури Кирилівської селищної ради 25.04.2016 розглянуто клопотання Ганюкова А.В. та надано йому згоди на розташування 3 (трьох) груп тимчасових споруд у кількості по 5 (п'ять) штук у кожній групі, для провадження підприємницької діяльності розміром по 30 кв. м. кожна, які планується розмістити на земельній ділянці за адресою смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, терміном на 3 (три) роки, що підтверджується відповідним протоколом комісії № 21/16.

Відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області за заявою ФОП Ганюкова А.В. видано паспорти прив'язки груп тимчасових споруд торгівельного призначення для проведення підприємницької діяльності на земельній ділянці площею 0,5000 га у кількості 5 шт. кожна група від 02.11.2016 №№ 116, 117.

У жовтні 2018 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 141182901710 від 17.10.2018, згідно з якою визнано закінченим будівництвом об'єкт готовим до експлуатації - сторожка (літера А-1) 28,6 кв. м., туалет (літера Б-1) 6,0 кв. м.

Таким чином, відповідач-2, використовуючи на праві постійного користування спірну земельну ділянку, уклав Інвестиційний договір з відповідачем-3 з правом забудови цієї земельної ділянки та можливістю набуття відповідачем-3 права власності на зведені на ній об'єкти, що, за доводами прокурора, не відповідає інтересам Держави через порушення органом місцевого самоврядування порядку розпорядження в інтересах територіальної громади земельною ділянкою, яка відноситься до земель водного фонду.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Положення), затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 № 15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Разом з цим, пунктом 5-1 Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

При цьому, ані вказаним Законом, ані Положенням Держгеокадастр України не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Таким чином, зважаючи на відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування комунального підприємства "Розвиток курортної зони", яке оспорюються прокурором, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для комунального підприємства "Розвиток курортної зони", отже є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії).

Підставами для визнання акта недійним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, позивач (в даному випадку прокурор) повинен довести, що застосування до нього оспорюваного рішення має наслідком порушення його прав, свобод та інтересів (в даному випадку порушує інтереси держави).

Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - місцеве самоврядування здійснюється на принципах законності.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» -сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 передбачено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В якості підстави для визнання незаконними та скасування оспорюваного рішення Кирилівської селищної ради прокурор зазначив, що земельна ділянка площею 0,5000 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, за адресою: смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, передана у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" в порушення ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 186-1Земельного кодексу України, оскільки зазначена земельна ділянка розташована у 259,36 м від урізу Азовського моря та частина її безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані, тобто, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води, яка належить до земель державної власності. Ці землі не можуть передаватися у приватну власність і повинні використовуватися у режимі обмеженої господарської діяльності.

За положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Верховним Судом України в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Кирилівською селищною радою листом № 1091 від 22.06.2018 на запит заступника прокурора Запорізької області повідомлено, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений та знаходиться в Міністерстві екології та природних ресурсів України, для його погодження згідно чинного законодавства.

Доказів погодження та затвердження проекту землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка станом на час розгляду справи суду не надано.

ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано геодезичні роботи із встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0457 площею 0,5000 га із визначенням відстані до урізу води Утлюцького лиману Азовського моря. За результатами проведених робіт складено топографічний план, відповідно до якого відстань від вищевказаної земельної ділянки до урізу Азовського моря становить 259,36 м та частина її безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані.

Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 3 ст. 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Згідно із ст. 85 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Таким чином, законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди.

Отже, з урахуванням зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка, з огляду на її віднесення до земель водного фонду та розташування в межах прибережних захисних смуг не могла бути надана у постійне користування комунальному підприємству «Розвиток курортної зони», оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у ст. 59 Земельного кодексу України.

Із змісту статуту КП "Розвиток курортної зони" вбачається, що догляд за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані не належить до предмету діяльності вказаного підприємства. Тобто, КП "Розвиток курортної зони" не має на меті здійснювати функції, притаманні певним водогосподарським спеціалізованим організаціям, підприємствам, установам.

Оскільки матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, і право на передачу в постійне користування земельної ділянки юридичним особам недержавної форми власності законодавчо обмежене, то рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.2015 № 36 про передачу спірної земельної ділянки КП "Розвиток курортної зони" не на праві оренди, а в постійне користування, є таким, що суперечить нормам ст.ст. 59, 60 ЗК України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України.

Більш суворий режим використання встановлений ст. 88 ВК України для пляжної зони. Так, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Отже, з урахуванням наведених положень, пляжні зони як землі водного фонду за особливостями свого режиму використання та цільового призначення не можуть використовуватися для забудови об'єктами рекреаційного призначення.

Як вже зазначалось вище, відповідно до топографічного плану відстань від вищевказаної земельної ділянки до урізу води Азовського моря становить 259,36 м та частина її безпосередньо знаходиться в Утлюцькому лимані, що свідчить про її належність до пляжної зони, тому рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі цієї земельної ділянки КП «Розвиток курортної зони» для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення суперечить вимогам статей 18, 19, 20 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Крім того, слід враховувати, що згідно зі ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Проте, комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» 15.02.2016 укладено з ФОП Ганюковим А.В. інвестиційний договір № 7-15/02, відповідно до умов якого передбачено виконання будівельно-монтажних робіт по зведенню об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю підприємця (пункти 2.1, 2.3 Договору), що також не відповідає вимогам вищенаведених норм права.

Також суд визнав необхідним відзначити, що факт порушення вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України при відведенні спірної земельної ділянки підтверджується відповідними органами державного контролю.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2017, складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, встановлено, що спірна земельна ділянка передана КП «Розвиток курортної зони» з порушенням ст.ст. 87, 88. 90 ВК України, ст.ст. 59, 60, 186-1 ЗК України, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 № 434 (арк. справи 76-83, том 1).

Приписами ч. 3 ст. 1861 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території АР Крим - з органом виконавчої влади АР Крим з питань водного господарства.

Державним агентством водних ресурсів України листом № 3516/9/11-18 від 19.06.2018 у відповідь на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.2018 № 05/1-661вих-18 надано інформацію, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених в листі земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.

Отже, всупереч вимогам ст. ст. 1861 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Проте, докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Вищевикладене, свідчить, що рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 09.10.2015 № 36 прийнято також з порушенням вимог ст. 1861 ЗК України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до п. г) ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи наведені вище норми законодавства та обставини, внаслідок невідповідності рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування комунального підприємства "Розвиток курортної зони" вимогам земельного та водного законодавства, зазначене рішення слід визнати незаконним та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім приватних та державних земельних ділянок.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт. Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт. Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником спірної земельної ділянки є Кирилівська селищна рада.

Враховуючи, що рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 «Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», яким земельна ділянка площею 0,5000 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0457 передана у постійне користування КП «Розвиток курортної зони», підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" та зобов'язання комунального підприємства "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання відсутнім у комунального підприємства "Розвиток курортної зони" права постійного користування спірною земельною ділянкою судом не встановлено наявності підстав для її задоволення.

Прокурор в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначив, що оскаржуваним рішенням Кирилівської селищної ради порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Так, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) не є вичерпними.

Захист прав на землю передбачений ст. 152 ЗК України, яка є спеціальною нормою по відношенню до аналогічних норм ЦК та ГК України, зазначених вище.

Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Таким чином, результатом застосування таких способів захисту права як визнання права чи визнання відсутності права є отримання того матеріально-правового ефекту, який сторона переслідувала при вчиненні юридично значимих дій.

Вимога про визнання відсутнім права, як і вимога про визнання права, повинна бути спрямована на встановлення певних юридично значимих фактів, з якими пов'язується встановлення відсутності певного права у відповідача (у випадку пред'явлення вимоги про визнання відсутнім права), або про його наявність у позивача (у випадку пред'явлення вимоги про визнання права). Тільки в такому випадку вона (вимога) носить характер захисту, а не звичайного констатування того чи іншого факту чи його відсутності.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відновлення порушених прав та інтересів держави і територіальної громади при розпорядженні земельною ділянкою водного фонду та їх захист в даній справі ефективно здійснюється шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради та зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради, що відповідає ст. 152 ЗК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5000 га з кадастровим номером 2320355400:11:001:0457 не забезпечує ефективного правового захисту, тому не підлягає задоволенню.

Щодо заявлених прокурором вимог про визнання недійсним інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02 та зобов'язання фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича відновити стан земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, який існував до порушення прав, шляхом її звільнення від всіх об'єктів, розміщених на підставі п. 2.1 інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Статтею 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману і належить до земель водного фонду, для яких встановлений особливий режим використання.

Також, відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 18.07.2014 № 69, наданого відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації, до спірної земельної ділянки встановлені обмеження у вигляді її використання без права капітального будівництва.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Земельного кодексу України та ст. 90 Водного кодексу України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Умовами спірного Інвестиційного договору передбачено виконання на спірній земельній ділянці будівельно-монтажних робіт по зведенню планових об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю інвестора.

Таким чином, укладення Інвестиційного договору, який передбачає здійснення будівельно-монтажних робіт по зведенню планових об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, суперечить вимогам чинного законодавства України.

Оскільки спірний інвестиційний договір суперечить вимогам ст.ст. 12, 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 375 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" порушує права та інтереси власника вказаної земельної ділянки - територіальної громади смт. Кирилівка, суд дійшов висновку, що інвестиційний договір від 15.02.2016 № 7-15/02 підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Приписами ч. 2 ст. 393 ЦК України передбачено, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Крім того, частина 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» земельна ділянка на час її відведення вільна від будь-яких будівель та споруд, тобто, до порушення права територіальної громади смт. Кирилівка земельна ділянка була вільна.

З урахуванням того, що виділення спірної земельної ділянки у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» та подальша її забудова за інвестиційним договором ФОП Ганюковим А.В. здійснювались з порушенням діючого законодавства, прокурором заявлено вимогу про зобов'язання ФОП Ганюкова А.В. відновити стан спірної земельної ділянки, який існував до порушення прав.

З паспортів прив'язки груп тимчасових споруд торгівельного призначення для проведення підприємницької діяльності на земельній ділянці площею 0,5000 га у кількості 5 штук кожна група від 02.11.2016 за №№ 116, 117 та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № ЗП 141182901710 від 17.10.2018, вбачається, що на спірній земельній ділянці ФОП Ганюковим розміщено дві групи тимчасових споруд по 5 шт. кожна група та збудовано сторожку і туалет, про що докладніше зазначено вище.

Крім того, в провадженні Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 12016080000000318, розпочате за фактом зловживання службовими особами Кирилівської селищної ради Якимівського району своїми службовими обов'язками шляхом незаконної передачі в постійне користування КП "Розвиток курортної зони" земельних ділянок загальною площею 10 га за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.11.2018 у справі № 320/8316/18 задоволено клопотання слідчого СВ Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області Бойкова О.П. та надано дозвіл на проведення огляду земельної ділянки площею 0,5 га кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, розташованої у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, а також усіх будівель, приміщень та споруд, розташованих на ній, яка є власністю Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та перебуває у користуванні КП "Розвиток курортної зони", з метою фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, їх документування та встановлення істини у кримінальному провадженні.

За результатами проведення огляду земельної ділянки в межах кримінального провадження складено протокол огляду місця події від 21.11.2018, згідно з яким встановлено, що на спірній земельній ділянці навпроти бази відпочинку «Азов Люкс» розташовано басейний комплекс, що складається з двох басейнів, лежаків, сторожки, споруди для розміщення пляжного інвентарю з барною стійкою та навісом, туалету, дерев'яного настилу, паркану та підвальних приміщень.

До протоколу огляду надано схему розміщення вказаного комплексу та фотознімки в кількості 7 штук. (арк. справи 130-139, том 1).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт знаходження на спірній земельній ділянці також басейного комплексу, що складається з двох басейнів, лежаків, споруди для розміщення пляжного інвентарю з барною стійкою та навісом, дерев'яного настилу, паркану та підвальних приміщень.

Враховуючи вищевикладене, вимоги прокурора про зобов'язання фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича відновити стан земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, який існував до порушення прав, шляхом її звільнення від всіх об'єктів, розміщених на підставі п. 2.1 інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02, а саме: басейного комплексу, що складається з двох басейнів, лежаків, сторожки, споруди для розміщення пляжного інвентарю з барною стійкою та навісом, туалету, дерев'яного настилу, паркану та підвальних приміщень; двох груп тимчасових споруд по 5 штук, щодо яких 02.11.2016 відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації видано паспорти прив'язок за реєстраційними номерами № 116 та № 117, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача-1, що розмір прибережної захисної зони не є абсолютним та незмінним критерієм і прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, суд зазначає наступне.

В даному випадку вирішується питання щодо законності передачі в користування відповідачу-2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення без урахування обмежень, визначених для земель прибережних захисних смуг та пляжної зони ст. ст. 84, 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 56, 59, 60 Земельного кодексу України для земель прибережних захисних смуг та пляжної зони.

Наведеними приписами діючого законодавства передбачено, що створення водоохоронних зон навколо водних об'єктів, у межах яких виділяються зони суворого обмеження - прибережні захисні смуги, є одним із напрямів запобігання деградації екосистем і водних ресурсів, руйнуванню водних екологічних систем, зсувам, ерозії, а тому прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення та землі, на яких вона розташована, не підлягають відчуженню.

Як вже зазначалося вище, ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України та становить уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно зі ст. ст. 1, 20 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та, відповідно, не визначає можливість до її встановлення передавати у користування земельні ділянки, які підпадають під нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.05.2018 (справа № 469/1393/16-ц), яка є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи відповідача-1 відносно того, що органом місцевого самоврядування, в межах своїх повноважень у відповідності до положень ст. 20 ЗК України, спірна земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови, а не водного фонду, суд відхиляє як необґрунтовані.

Питання віднесення земель до певної категорії за її цільовим призначенням врегульовані та висвітлені у главі 4 розділу II Земельного кодексу України «Склад та цільове призначення земель України». Зокрема, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (ч. 1 ст. 18 ЗК України). Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Отже, діючим законодавством передбачено, що відомості щодо віднесення земель до тієї чи іншої категорії мають міститися у рішеннях органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Проте, відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи при прийнятті таких рішень повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що на момент відведення у постійне користування КП «Розвиток курортної зони» спірна земельна ділянка належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України, якою передбачено, що землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель зайнятих лісами належать, до категорії земель водного фонду. Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає.

Тому, незалежно як земельна ділянка обліковувалась до її відведення, без відповідного рішення компетентного органу про зміну цільового призначення вона продовжує бути землями водного фонду, оскільки її категорія визначена законом.

Така ж позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 у справі № 477/475/16ц.

При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 ЗК України вказану ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою чи містобудівною документацією.

Відносно доводів відповідач-1, що право користування спірною земельною ділянкою зареєстроване у встановленому законом порядку, суд відзначає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, відповідач-2 міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

Що стосується тверджень відповідача-1 про подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства, перевищення повноважень з боку прокуратури та неповідомлення суб'єкта владних повноважень є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В позовній заяві прокурор зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції (контролю за використанням та охороною земель) у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. А оскільки у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом в даній справі, тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що повідомлення прокурором суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, оскільки у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, обов'язок щодо здійснення вказаного повідомлення відсутній.

Посилання відповідача-1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, оскільки в даній справі предметом розгляду є порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою, повноваження щодо контролю за чим покладено на органи Держгеокадастру.

Стосовно доводів відповідача-3, що на узбережжі морів та лиманів діє спеціальна норма ст. 62 ЗК України з правом будівництва об'єктів рекреації, слід зазначити наступне.

Частиною 3 вказаної статті ЗК України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Як зазначено вище, частина спірної земельної ділянки розташована безпосередньо в Утлюцькому лимані, тобто в пляжній зоні, тому на неї поширюється дія норми ч. 3 ст. 62 ЗК України щодо заборони будівництва будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

В рішенні ЄСПЛ по справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044с/02) від 29.03.2010 зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ визнав у зв'язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

Також ЄСПЛ в рішенні вказав, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В даному випадку прокурором доведено частково, а відповідачами не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача 1 - Кирилівську селищну раду Якимівського району Запорізької області, в сумі 2643,00 грн. на відповідача 2 - комунальне підприємство "Розвиток курортної зони" та в сумі 2643,00 грн. відповідача -3 - фізичну особу-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича, При цьому, при розподілі судових витрат суд виходить з того, що в частині задоволених судом позовних відповідача-1 стосується одна вимога про визнання незаконним та скасування рішення, а до відповідача-2 та відповідача-3 заявлено по дві вимоги. Судовий збір за вимогою про визнання відсутнім права, за якою у позові відмовлено, покладається на прокуратуру Запорізької області.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 09.10.2015 № 36 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким передано в постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

3. Зобов'язати комунальне підприємство "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, ідентифікаційний код 31791572) повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, Приморський бульвар, 1, ідентифікаційний код 25489968) земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область. Видати наказ.

4. Визнати недійсним інвестиційний договір від 15.02.2016 № 7-15/02, укладений комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, ідентифікаційний код 31791572) та фізичною особою-підприємцем Ганюковим Андрієм Вікторовичем (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 110, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

5. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 21.03.2015 Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області) відновити стан земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:11:001:0457, площею 0,5000 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, який існував до порушення прав на користь територіальної громади смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, Приморський бульвар, 1, ідентифікаційний код 25489968), шляхом її звільнення від всіх об'єктів, розміщених на підставі п. 2.1 інвестиційного договору від 15.02.2016 № 7-15/02, а саме: басейного комплексу, що складається з двох басейнів, лежаків, сторожки (літера А-1) площею 28,6 кв. м., споруди для розміщення пляжного інвентарю з барною стійкою та навісом, туалету (літера Б-1) площею 6,0 кв. м., дерев'яного настилу, паркану та підвальних приміщень; двох груп тимчасових споруд по 5 штук кожна згідно паспортів прив'язок за реєстраційними номерами 116 та 117, виданих 02.11.2016 відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області. Видати наказ.

6. Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, Приморський бульвар, 1, ідентифікаційний код 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.). Видати наказ.

7. Стягнути з комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, ідентифікаційний код 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2643,00 грн. (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00 коп.). Видати наказ.

8. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ганюкова Андрія Вікторовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 21.03.2015 Комунарським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області) на користь прокуратури Запорізької області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2643,00 грн. (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00 коп.). Видати наказ.

9. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 11.03.2019.

Суддя В.В. Носівець

Джерело:ЄДРСР 80418314

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 26.02.2019 по справі № 908/2096/18 Господарський суд Запорізької області

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

119 941 793

24 857

2 740

529 952

23 360 677

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 26.02.2019 по справі № 908/2096/18 Господарський суд Запорізької області

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!