Провадження № 22-ц/4808/298/19

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано -Франківський апеляційний суд в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Мельник О.В.

з участю: представника Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Калинович Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за скаргою ОСОБА_2 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М. по ВП №51808471, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, постановлену суддею Онушканичем В.В. 05 грудня 2018 року в м. Калуш Івано-Франківської області, повний текст якої складено 10 грудня 2018 року, та на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, постановлену суддею Онушканичем В.В. 09 січня 2019 року в м. Калуш Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М., яку обґрунтовано тим, що з липня 2015 року він одержує державну соціальну допомогу як особа, яка не має права на пенсію. Довідавшись, що державна соціальна допомога виплачується йому не в повному обсязі, 16.04.2018 року він звернувся у відділ виконавчої служби з проханням надати можливість ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження № 51808471 та одержання копій всіх матеріалів. В порядку примусового виконання рішення Калуського міськрайонного суду від 01.12.2014 року у справі №345/883/14-ц постановлено стягнути з нього на користь ПАТ «Івано-Франківськгаз» 1903,09 грн заборгованості за спожитий природний газ за період з 01.02.2011 року по 01.02.2014 року та 243,60 грн судового збору.

19.09.2018 року в приміщенні Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області державним виконавцем Калинович Т.М. йому відмовлено в ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження № 51808471 з причини перебування справи в архіві установи та неможливості її вилучення звідти. Натомість він отримав не засвідчену належним чином копію постанови від 30.06.2017 рокупро повернення виконавчого документа стягувачу. В той же час в рамках даного провадження з нього стягнуто грошові кошти в сумі 569,40 грн за січень-березень 2017 року з державної соціальної допомоги.

Вважає, що оскаржувана постанова є невмотивованою, необґрунтованою та незаконною.

Зазначає, що спеціальне законодавство не містить окремих вимог до змісту та оформлення самого процесуального документа державного виконавця «постанова про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника». Спеціальний порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5), який містить загальні вимоги до оформлення документа (пп. 5.5, 5.9.5.17). Проте в п. 3.9 містяться вимоги до постанов державного виконавця, які є виконавчими документами, які при виділенні їх у окреме виконавче провадження підлягають внесенню до Журналу обліку виконавчих проваджень. Оскільки, інформація про таке виділення спірної постанови - відсутня, а сама постанова не містить обов'язкових згідно ч. 4 ст. 4 спеціального закону реквізитів виконавчого документа та не міститься у вичерпному переліку виконавчих документів, то таку постанову не можна вважати виконавчим документом, відповідно, вона не підлягає примусовому виконанню.

Крім того, ОСОБА_2 наголошує, що державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, не є його доходом, а милостинею з боку держави. Так, п. 1 ч. 2 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено здійснювати стягнення із сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги. Вказує, що зазначена допомога протягом останніх трьох років значно менша навіть від встановленого прожиткового мінімуму та неоподатковуваного розміру нецільової благодійної допомоги, що станом на 01.01.2017 року становить 2160 грн.

Тому вважає, що суб'єкт оскарження не мав правових підстав виносити спірну постанову.

Просив визнати оскаржуване рішення у вигляді постанови про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника у справі ВП №51808471, дії суб'єкта оскарження Калуського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області в особі державного виконавця Калинович Т.М., що проявилися у винесенні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; бездіяльність суб'єкта оскарження Калуського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області в особі державного виконавця Калинович Т.М., що проявилися у ненаданні можливості ознайомитися із справою виконавчого провадження ВП №51808471, відмові надати засвідчені належним чином копії матеріалів справи виконавчого провадження ВП №51808471 неправомірними та зобов'язати суб'єкт оскарження усунути порушення (поновити порушене право заявника) (а.с.12-16).

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2018 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, визнано бездіяльність державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М., що проявились у ненаданні можливості ОСОБА_2 ознайомитися зі справою виконавчого провадження №51808471, відмові надати належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження неправомірними. Зобов'язано державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М. надати ОСОБА_2 для ознайомлення матеріали виконавчого провадження №51808471 із можливістю отримання копій документів.

В частині вимог про визнання неправомірними дій державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М., що проявились у винесенні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника та зверненні її до виконання, визнання неправомірною постанови про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника від 28.10.2016 року у справі ВП №51808471 - відмовлено (а.с.67-73).

У січні 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про ухвалення додаткового рішення в даній справі обґрунтовуючи її тим, що Калуський міськрайонний суд в ухвалі від 05.12.2018 року відносно однієї з вимог скарги (заяви) не визначився та не ухвалив рішення, а саме щодо вимоги про визнання оскаржуваного рішення у вигляді постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (дата невідома) у справі ВП № 51808471, дій суб'єкта оскарження - Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в особі державного виконавця Т.М. Калинович, що проявилися у винесенні (дата невідома) постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та звернення її до виконання неправомірними та зобов'язання суб'єкта оскарження усунути порушення (поновити порушене право заявника), виходячи з існування незаперечного юридичного факту несправжності, нечинності та фальшивості оскарженої постанови, з приводу якого сторони подавали докази і давали пояснення. Встановивши формальну відповідність оформлення постанови вимогам до її оформлення згідно чинної інструкції та внесення до постанови неправдивих даних, суд не зробив висновку з того факту, що постанова є несправжньою, фальшивою, неправомірною та не підлягає до примусового виконання, як і дії державного виконавця з винесення такої постанови, звернення її до примусового виконання та не зобов'язав суб'єкт оскарження усунути порушення (поновити порушене право заявника). Просив стосовно невирішеної вимоги ухвалити додаткове рішення (а.с.79-80).

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 січня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо вимоги про визнання оскаржуваного рішення у вигляді постанови про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника у справі ВП №51808471, дії суб'єкта оскарження Калуського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області в особі державного виконавця Калинович Т.М., що проявилися у винесенні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника неправомірними та зобов'язати суб'єкт оскарження усунути порушення (поновити порушене право заявника)», виходячи з існування незаперечного юридичного факту несправності, нечинності та фальшивості оскарженої постанови - відмовлено (а.с.82-83).

Не погодившись з ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання неправомірними оскарженої постанови та дій державного виконавця суб'єкта оскарження щодо винесення оскарженої постанови та її звернення до виконання, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу,в якій посилається на те, що вона прийнята з порушення норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також недоведеністю обставин, які судом визнані встановленими.

Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував, що виконавчий лист, на основі якого було відкрито виконавче провадження та винесена оскаржена постанова, як і саме рішення у справі №345/883/14-ц, не мають жодного відношення до заявника ОСОБА_2

Так, суд посилається на виданий 01.12.2014 року виконавчий лист №345/883/14-ц, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, винесено оскаржувану постанову. Проте суд не перевірив законність винесених постанов на предмет притягнення в якості боржника саме скаржника в даній справі, адже він не брав участі в справі, та й сам позов було подано не до нього. Так само виконавчий лист було видано, а згодом розпочато його не відносно скаржника, а відносно іншої особи з подібними, але не тотожними персональними даними. В усіх перелічених документах в різній послідовності зазначена адреса: АДРЕСА_1. Однак, ні у справі №345/883/14-ц, ні у постановах виконавчого провадження, ні у справі №345/4150 немає відповідного документу, який би вказував, що за зазначеною адресою взагалі будь-хто зареєстрований чи проживає. Тим більше, що в скарзі вказана адреса не зазначена.

Вказує, що суддя, мотивуючи свою відмову задоволення скарги, керувався тим, що призначена йому соціальна допомога відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам» не є тотожною такій самій соціальній допомозі відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», стягнення на яку звертається виключно за рішенням про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також втратою годувальника, а тому не має обмежувального механізму у вигляді заборони здійснювати стягнення із сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги.

Вважає, що у даному випадку суд зобов'язаний застосувати аналогію закону у вигляді положень ч. 1 ст. 72 Закону України «Про виконавче провадження» щодо звернення стягнення на державну соціальну допомогу інвалідам, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», до державної соціальної допомоги, призначеної відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам». Крім того, не потребує доведення матеріальний характер його державної соціальної допомоги та поширення на неї норми п. 1 ч. 2 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважає, що суд свідомо перекрутив точну назву категорії державної соціальної допомоги та неправильно розтлумачив закон, внаслідок чого легітимізував незаконні дії державного виконавця.

Крім того, надіслана йому оригінальна копія оскаржуваної ухвали підписана невідомою йому в статусі судді фізичною особою В.В. Онушканичем, а його підпис засвідчено фальшивою «гербовою» печаткою із малюнком Малого Державного Герба України, а не із зображенням Великого. З цих підстав просить ухвалу суду першої інстанції скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.85-88).

Не погодившись з ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 січня 2019 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу,в якій посилається на те, що вона прийнята з порушення норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також недоведеністю обставин, які судом визнані встановленими.

Апелянт зазначив, що неухвалення судом рішення відносно однієї з вимог скарги є неприпустимим, перешкоджає подальшому провадженню в справі. Суд в оскаржуваній ухвалі послався на те, що було постановлено ухвалу, а не рішення, однак, згідно норм ст.270 ЦПК України судовими рішенням є ухвала і рішення, а у випадках, передбачених Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали. З цього випливає, що суд визнає хибність свого рішення в ухвалі від 05.12.2018 року та зазначає про невірно обраний скаржником (заявником) спосіб у вигляді вимоги про ухвалення додаткового рішення, зазначивши, що мотиви, викладені у заяві про ухвалення додаткового рішення, є приводом для апеляційного оскарження, та не можуть вирішуватись в порядку ухвалення додаткового рішення.

Також суд не застосував (неправильно застосував) закон, який підлягав застосуванню, а саме ст.ст.1, 3, 8, , ч.2 ст.6, 19, 21, 22, 64, 68, 129 Конституції України, п.1 ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року, вимоги цивільного та цивільно-процесуального кодексу України. З цих підстав просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.101-102).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу сторони не скористалися.

У судове засідання апелянт ОСОБА_2 не з»явився, про причини неявки не повідомив, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. ОСОБА_4, який з»явився у якості представника апелянта, судом не допущений до участі у справі у зв»язку із неподанням суду документа, що підтверджує повноваження представника, передбаченого статтею 62 ЦПК України (довіреності фізичної особи, посвідченої нотаріально або іншою особою у визначених законом випадках відповідно до статті 245 ЦК України, якою могла бути зокрема довіреність, посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування).

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення апелянта про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за його відсутності.

Представник Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Калинович Т.М. апеляційні скарги не визнала.

Вислухавши пояснення представника Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони є необґрунтованими, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.12.2014 року Калуським міськрайонним судом видано виконавчий лист №345/883/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» в особі філії Калуського управління по експлуатації газового господарства 1903 грн. 09 коп. заборгованості за спожитий природний газ за період з 01.02.2011 року по 01.02.2014 року та 243 грн. 60 коп. судового збору.

29.07.2016 року старшим державним виконавцем Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Мельник Н.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51808471 з виконання виконавчого листа №345/883/14-ц від 01.12.2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Калуського УЕГГ1903,09 грн боргу та 243,60 грн. судового збору (а.с. 54).

30.09.2016 року державним виконавцем Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій в сумі 51,00 грн (а.с.55).

Із копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.01.2018 року та довідки про отримання (неотримання) допомоги №2363 від 12.07.2018 року встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні соціального захисту населення Калуської РДА і йому відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» призначалася державна соціальна допомога з 10.07.2015 року довічно, яку він отримував по червень 2018 року (а.с.6 зворот, 20, 37).

28.10.2016 року державним виконавцем Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №51808471, якою звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 в Управлінні праці та соціального захисту населення у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу (а.с. 58).

Також із зазначеної довідки про отримання (неотримання) допомоги №2363 від 12.07.2018 року встановлено, що з соціальної допомоги стягнуто кошти на підставі двох виконавчих листів, в тому числі виконавчого листа №345/883/14-ц від 01.12.2014 року (а.с.20).

Із відповіді Управління соціального захисту населення Калуської міської ради від 23.11.2016 року за № 01-12/5192/08 встановлено, що ОСОБА_2 не перебуває в Управлінні на обліку, тому постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.10.2016р. повернуто Калуському міськрайонному відділу ДВСГТУЮ в Івано-Франківській області (а.с.56).

На підставі даного виконавчого листа стягнуто 569,40 грн. боргу, залишок становить 1333,69 грн. (а.с. 59).

Постановою державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Калинович Т.М. від 30.06.2017 року повернуто виконавчий лист №345/883/14-цстягувачу з підстав відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.17).

Відмовляючи в частині вимог скарги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.1, 18, 19, 68, 70, 72 Закону України «Про виконавче провадження», встановивши, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та здійснював заходи, які передбачені Законом для повного і своєчасного виконання рішення суду, а оскаржувана постанова відповідає встановленим законом формі та змісту.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції виходив із того, що судом постановлено ухвалу від 05.12.2018 року, а не рішення. Крім того, вимоги заявника щодо ухвалення додаткового рішення фактично зводяться до зміни суті ухвали та мотиви, викладені скаржником у заяві, можуть бути підставою для апеляційного оскарження та не можуть вирішуватися в порядку ухвалення додаткового рішення. Тому дійшов висновку, що підстави для задоволення заяви та ухвалення додаткового рішення у справі відсутні.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Статтею 447 ЦПК України та ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі.

Отже, основним завданням реалізації права на справедливий суд після ухвалення судового рішення є його виконання у добровільному чи примусовому порядку.

З 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, згідно п.п. 5,6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 13 даного Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5) визначено вимоги до постанов виконавця. Зокрема, постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови. До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Як зазначено в ч.ч. 2, 5 ст. 48 Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до ст. 68 Закону стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Статтею 72 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено умови звернення стягнення на допомогу з державного соціального страхування та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, а в статті 73 наведено вичерпний перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення.

Так, на допомогу з державного соціального страхування, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника (ст. 72 Закону).

Стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не здійснюється також із сум: 1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; 2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; 3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; 4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; 5) грошової допомоги, пов'язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, який втратив функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої учасниками антитерористичної операції, незалежно від її розміру та джерела походження (ст. 73 Закону).

Цей вичерпний перелік доходів, на які не може бути звернено стягнення не містить державної соціальної допомоги, призначеної відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».

Отже, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено заборони на звернення стягнення на кошти, нараховані як соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, а оскаржувана постанова відповідає встановленим вимогам до даного виду документів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки обставин, досліджених у встановленому законом порядку.

Що стосується відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Отже, ст.270 ЦПК України встановлює вичерпний перелік випадків, у яких може бути ухвалене додаткове рішення. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.

За змістом вказаних норм ухвалення додаткового рішення можливе лише у випадку наявності основного рішення по справі, яким не вирішено питання, вказані у пунктах 1-4 ч.1 ст.270 ЦПК України.

Дана норма передбачає можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити у постанові чи ухвалі. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Суд першої інстанції вірно послався на відсутність визначених ч.1 ст.270 ЦПК України підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки судом заявлені вимоги у відповідності до законодавства були розглянуті та вирішені в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у даній справі, так як всі позовні вимоги були вирішені судом по суті, не відповідає встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Наведені обставини дають підстави зробити висновок про те, що у даній справі відсутні передбачені процесуальним законом умови для ухвалення додаткового рішення, а за своїм змістом вимоги, які ставить в своїй заяві перед судом ОСОБА_2, фактично зводяться до зміни суті ухвали, що суперечить вимогам процесуального законодавства.

За таких умов підстави для ухвалення відповідно п. 1 ст. 270 ЦПК України додаткового рішення відсутні. Відсутні в даному випадку й інші передбачені вказаною нормою підстави для ухвалення додаткового рішення. Отже, позиція суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При тому суд зауважує, що Європейський суд з прав людинивказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutan disрішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна протиУкраїни» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Апеляційний суд, оцінивши процесуальні документи суду першої інстанції, а також процесуальні документи державного виконавця з точки зору їх відповідності закону з урахуванням наведених апелянтом аргументів про фактичну незгоду з ними як по суті, по формі, так і суб»єкту ухвалення, дійшов висновку про безпідставність доводів апелянта. Суд першої інстанції дотримався норм процесуального права при постановленні оскаржуваних ухвал, а тому їх слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2018 року та від 09 січня 2019 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 березня 2019 року.

Головуючий: І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський