ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2019 року
Львів
№ 857/1350/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі (головуючий суддя Гаврилко С.Є., м.Ужгород, повний текст рішення складено 02.01.2019) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради в якому просила визнати бездіяльність Ужгородської міської ради (управління державного архітектурно - будівельного контролю Ужгородської міської ради) щодо невнесення до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів змін, до відомостей у декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЗК 142132750687, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі Об'єкт, замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Пряшівська, 20» зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Пряшівська, 28» протиправною; зобов’язати Ужгородську міську раду (управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради) внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а саме, внести зміни до відомостей у декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЗК 142132750687 а саме: у розділі Об'єкт, замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Пряшівська, 20» зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; Закарпатська обл. м. Ужгород, вул. Пряшівська, 28».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року провадження у справі закрито.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, у зв’язку з чим вона є необґрунтованою, а тому просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.12.201 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що стаття 4 КАС України має визначення терміну публічно-правового спору, що використовується у цьому Кодексі, а саме публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно п. 7 ч. 1. ст. 4 КАС України, під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування. їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Враховуючи, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради, згідно його положення від 16.11.2017 за №881, є виконавчим органом Ужгородської міської ради, утворюється міською радою, підзвітне і підконтрольне міській раді, підпорядковане виконавчому комітету міської ради та міському голові та не є юридичною особою, належним Відповідачем (органом владних повноважень) під час судового розгляду даного публічно-правового спору є саме Ужгородська міська рада.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування. їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Крім того, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно - правового.
З урахуванням вищезазначеного апелянт вважає, що ознаками, які характеризують адміністративну юрисдикцію, можна назвати: участь у них відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; можливість суб'єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права, свободи, інтереси та обов'язки іншої особи, яка бере участь у правовідносинах; зв'язаність суб'єкта владних повноважень межами, підставами та способом реалізації повноважень, що визначені законом.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Закарпатський окружний адміністративний суд прийшов до помилкового висновку про приватноправовий характер даної справи, оскільки жодного спору між суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, в даному випадку немає і бути не може.
Позивач, звертаючись до Закарпатського окружного адміністративного суду, не мав на меті захистити своє речове право в жодному разі. Поданий до суду першої інстанції позов спрямований лише на визнання бездіяльності відповідача під час здійснення ним владних управлінських функцій протиправною та зобов'язання його вжити заходи щодо відновлення порушеного права, а саме внесення відповідачем змін до Єдиного реєстру стосовно відомостей у декларації готовності об’єкта до експлуатації.
Верховний Суд у своїй постанові № 821/592/16 від 20.06.2018 зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування. їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій. чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Саме відповідач, як уповноважений орган з державного архітектурно - будівельного контролю, в тому числі із дозвільно - реєстраційною функцією на території м. Ужгорода, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно - будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» та відповідно до п.91 Розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» па неодноразові звернення Позивача не вжив жодних заходів, чим грубо порушив права та законні інтереси Позивача та позбавив його права на приведення документації стосовно його майна у відповідність до норм чинного законодавства.
У постанові від 09.10.2018 у справі № 809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правової о спору, які обгрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Посилання позивача у своїй позовній заяві на норми Цивільного кодексу України були спрямовані лише на визначення кола фактів, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність між позивачем та відповідачем спірних правовідносин, а також на наявність обставин публічно-правового спору вданій справі.
Вищезазначеним підставам звернення позивача до суду, та й обставинам справи в цілому, не була надана належна оцінка взагалі, судом першої інстанції не було встановлено очевидність наявності публічно-правових відносин в даній справі, характер спірних правовідносин, зміст та юридична природа обставин у справі, невірно застосовано норми Кодексу адміністративного судочинства України в частині правильності визначення юрисдикції адміністративних судів при розгляді даного спору, що призвело до ухвалення помилкового рішення про закриття провадження у справі.
Апелянт звертає увагу суд апеляційної інстанції на те, що у своїй ухвалі суд першої інстанції зазначив, що предметом спірних правовідносин у справі №0740/993/18 є майнові права на житловий будинок за адресою: Закарпатська обл.. м. Ужгород, вул. Пряшівська, 28, але таке визначення предмету даних правовідносин є абсурдним, оскільки предметом даної справи є бездіяльність суб'єкта владних повноважень підчас під час здійснення ним владних управлінських функцій.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 червня 2009 року ДАБК у Закарпатській області видав дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою вул. Пряшівська, 28, м. Ужгород, Закарпатська область. 02 жовтня 2013 року інспекцією ДАБК у Закарпатській області було зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації на індивідуальний житловий будинок за адресою вул. Пряшівська, 20 м. Ужгород, Закарпатська область. 10 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області було видано свідоцтво на право власності № 10631364 ОСОБА_2 за адресою вул. Пряшівська, 28 м. Ужгород, Закарпатська область. 23 серпня 2014 року ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок за адресою вул. Пряшівська, 28 м. Ужгород, Закарпатська область на основі договору купівлі - продаж. Листом від 01 березня 2018 року за №1007-1.18/247 управління ДАБІ у Закарпатській області повідомило на запит адвоката позивача, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня інформація про будівельні роботи об’єкту за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Пряшівська, 28.
Листом від 04 червня 2018 року № 1007-1.18/661 управлінням ДАБІ у Закарпатській області було надіслано копію декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 02 жовтня 2013 року №ЗК142132750687. На адвокатський запит № 12/06 від 12 червня 2018 року листом управління ДАБІ у Закарпатській області від 21 червня 2018 року № 285/16-11 було повідомлено про те, що вжити заходу шляхом внесення змін до Єдиного реєстру, а саме в розділі об’єкт, замість : «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок: Закарпатська обл.., м. Ужгород, вул. Пряшівська, 20» зазначити «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок: Закарпатська обл.., м. Ужгород, вул. Пряшівська, 28» на підставі адвокатського запиту не являється способом або підставою, що визначені законодавством.
23 липня 2018 року листом управління ДАБК Ужгородської міської ради № 316-1/16-16 ОСОБА_1 надана відповідь на її заяву щодо внесення змін до декларації про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрованої 02 жовтня 2013 року № ЗК142132750687, де вказала, що так як декларація була зареєстрована за заявою ОСОБА_2, як замовника будівництва, на якого було зареєстровано право власності, то правових підстав, передбачених статтею 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для внесення змін немає.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно п. 7 ч. 1 цієї статті під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд вірно зазначив, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Також судом першої інстанції з’ясовано, що спірні правовідносини стосуються користування житловим будинком за адресою вул. Пряшівська, 28 м. Ужгород, Закарпатська область, а саме позивач оскаржує бездіяльність Ужгородської міської ради щодо невнесення до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів змін, до відомостей у декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЗК 142132750687, що містяться в Реєстрі щодо вказаного житлового будинку. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказаний житловий будинок.
Суд вірно вважав, що спір має приватноправовий характер та спірним правовідносинам у даній справі передує невирішений спір про право цивільне, дана справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України та вимоги позивача не підпадають під дію статті 19 КАС України, а тому підстановно вважав, що слід закрити провадження у справі.
Також суд вірно зазначив, що ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У пункту 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а ухвала відповідає нормам процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі № 0740/993/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
ОСОБА_3
повний текст складено 11.03.2019
