УХВАЛА
27 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 909/1294/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засіданні - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2,
відповідача - Ридая Н.В., Русина Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ОСОБА_5
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
(суддя - Михайлишин В.В.)
від 12.07.2018
та постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Скрипчук О.С., судді - Зварич О.В., Якімець Г.Г.)
від 11.12.2018
у справі за позовом ОСОБА_5
до товариства з обмеженою відповідальністю "МонолітТрансБуд"
про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "МонолітТрансБуд" від 13.05.2014 № 13/05 та скасування державної реєстрації змін до статуту товариства, здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції за реєстраційним записом № 11191050016001676 від 22.05.2014,
ВСТАНОВИВ:
ухвалою Верховного Суду від 15.01.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 у справі №909/1294/15, призначено розгляд скарги у відкритому судовому засіданні 06 лютого 2019 року.
У судовому засіданні 06 лютого 2019 року оголошена перерва до 13 лютого 2019 року. У судовому засіданні 13 лютого 2019 року оголошена перерва до 27 лютого 2019 року.
Під час підготовки справи до розгляду Суд з'ясував, що ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МонолітТрансБуд" про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених пунктами 1-6 протоколу загальних зборів учасників ТОВ "МонолітТрансБуд" №13/05 від 13.05.2014.
Позов мотивований тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням права позивача на одержання повідомлення про скликання та проведення загальних зборів учасників ТОВ "МонолітТрансБуд", за відсутністю кворуму на проведення загальних зборів учасників ТОВ "МонолітТрансБуд" та прийняття ними рішення.
При цьому позивач послався на обставини підроблення його підпису у заяві від 12.05.2014 про передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" у розмірі 100% на користь Русина Ю.Ю., у протоколі реєстрації учасників загальних зборів ТОВ "МонолітТрансБуд" від 13.05.2014 та у протоколі загальних зборів учасників ТОВ "МонолітТрансБуд" №13/05 від 13.05.2014.
За доводами позивача, оспорювані рішення порушують його права на частку в розмірі 100% статутного капіталу ТОВ "МонолітТрансБуд", адже він (його представник) не складав, не підписував та не подавав заяву про передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" на користь Русина Ю.Ю.
Крім того, позивач зазначив, що він не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки в розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" на користь Русина Ю.Ю. чи на користь інших осіб, який міг би свідчити про правову основу складання зазначеної заяви.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.07.2018, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, у позові відмовлено повністю.
Зазначені судові рішення мотивовані недоведеністю обставин непідписання позивачем заяви від 12.05.2014 про передачу частки в статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" на користь Русина Ю.Ю. При цьому суди врахували, що Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній станом на 13 травня 2014 року) не передбачав нотаріальне засвідчення відповідної заяви.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про необґрунтованість посилання позивача на те, що він не укладав жодних договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" ні на користь Русина Ю.Ю., ні на користь інших осіб, що могло б свідчити про правову основу складання заяви від 12.05.2014.
Щодо наведеного висновку апеляційний господарський суд послався на положення частини 1 статті 147 Цивільного кодексу України та пункту 6.4 статуту ТОВ "МонолітТрансБуд" стосовно права учасника товариства продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі.
Подана позивачем касаційна скарга на зазначені судові рішення мотивована, зокрема, посиланням на порушення судами вимог статей 147 Цивільного кодексу України та статей 10, 53 Закону України "Про господарські товариства" щодо змісту і порядку здійснення права учасника на вихід з товариства та продаж частки іншій особі, оскільки позивач не здійснював таке своє право вільно та на власний розсуд, зокрема, шляхом безплатної та добровільної передачі Русину Ю.Ю. своїх корпоративних прав у ТОВ "МонолітТрансБуд" за заявою від 12.05.2014.
При цьому позивач наголошує на відсутності укладення ним жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки в розмірі 100% в статутному капіталі ТОВ "МонолітТрансБуд" на користь Русина Ю.Ю. чи інших осіб, жодного доказу отримання позивачем грошових коштів у оплату відповідної частки.
Відповідно до пункту 7 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
У постанові від 22.12.2009 у справі №33/45-09/1388 Верховний Суд України зазначив, що господарські суди вказуючи, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийнято за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоду. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з'ясуванні змісту положення "іншим чином" стосовно даного спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом.
Проаналізувавши конкретні обставини даної справи, Суд дійшов висновку про необхідність відступлення від наведеної правової позиції з огляду на наступне.
У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з положеннями статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України "Про господарські товариства".
Згідно з положеннями зазначених статей учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
З аналізу наведених правових норм Суд вбачає різне законодавче регулювання переходу права власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю в залежності від наявності чи відсутності у набувача статусу учасника цього товариства.
Так, перехід права власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від одного учасника до іншого учасника цього товариства може відбуватись як шляхом її продажу на підставі цивільно-правових угод, так і шляхом відступлення її іншим чином, зокрема шляхом складання відповідної заяви. У такому випадку перерозподіл часток у статутному капіталі товариства фіксується рішенням зборів його учасників.
Водночас перехід права власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до третьої особи, яка не є учасником цього товариства, можливий лише шляхом її відчуження та лише в разі, якщо це не заборонено статутом товариства.
Відчуження власником свого майна визначено частиною 1 статті 346 Цивільного кодексу України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника, поряд з відмовою власника від права власності тощо. Відчуження власником майна також є найбільш поширеною підставою набуття права власності іншою особою.
Відчуження охоплює випадки, коли власник за власною волею та, за загальним правилом, на підставі домовленості передає право власності на певне майно іншій особі (особам) на відповідних умовах. При цьому йдеться про різноманітні правочини, що спрямовані на відчуження власником свого майна (купівля-продаж, дарування, міна тощо).
Застосоване у правових нормах, які регулюють перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, поняття "відчуження" має такий же зміст, який вкладений у це поняття положеннями цивільного законодавства, що регулюють підстави набуття та припинення права власності.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Договором згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).
Виходячи з викладеного, Суд вбачає, що відступлення (зокрема безоплатне) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі письмової заяви на користь третіх осіб, які не є учасниками цього товариства, законодавством не передбачене. Здійснення відступлення у такий спосіб суперечить загальним засадам цивільного права щодо підстав набуття та припинення права власності.
Тому за відсутності вчинення у встановленому цивільним законодавством порядку учасником товариства та третьою особою правочину, спрямованого на відчуження частки у статутному капіталі товариства, відсутні підстави для переходу права власності на таку частку до третьої особи. А відтак відсутні і підстави для припинення права власності учасника на частку у статутному капіталі та, відповідно, набуття цього права третьої особою.
За таких умов набуття третьою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що для правильного вирішення даного спору з урахуванням конкретних обставин справи необхідно відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в справі №33/45-09/1388, тому справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 7 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Суд
У Х В А Л И В:
передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 909/1294/15 за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Г. Вронська
І. Ткач
