ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа №818/227/16
адміністративне провадження №К/9901/13214/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 травня 2016 року (суддя Шаповал М.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року (судді Перцова Т.С., Дюкарєва С.В., Жиглій С.П.) у справі № 818/227/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа Фонду; Банк відповідно), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 001-18827-170215 «Найкращий від Миколая» у доларах США (далі - Договір банківського вкладу), який він уклав із Банком; визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо не включення до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду; зобов'язати Уповноважену особу Фонду надати додаткову інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 001-18827-170215 за рахунок Фонду.
Вимоги обґрунтував тим, що рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відсутні законні підстави для відмови йому у виплаті гарантованої суми коштів за договором депозиту та не включення його до реєстру вкладників.
Суди встановили, що 17 лютого 2015 року позивач та Банк уклали договір № 001-18827-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого сума вкладу складає 2216 доларів США та залучається строком з моменту зарахування вкладу на рахунок по 18 травня 2015 року включно під 5,5 процентів річних.
Згідно з наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 45971360 від 17 лютого 2015 року ОСОБА_3 на вкладний (депозитний) рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 2216 доларів США.
Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ відніс Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.
Цією постановою вирішено з дня її прийняття до кінця строку запровадити для банку обмеження, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, окрім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Банк наказом від 03 листопада 2014 року № 2650 з метою стабілізації діяльності банку запровадив з 04 листопада 2014 року ряд обмежень, серед іншого: не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до 04 листопада 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
02 березня 2015 року Правління НБУ ухвалило постанову № 150 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та визнало такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних».
02 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 51, відповідно до якого з 03 березня 2015 року розпочинається процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
Згідно з наказом № 813, виданим тимчасовою адміністрацією Банку, у зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ), а саме договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких надано у додатку № 1 до цього наказу, застосовуються наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ та перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього наказу.
Застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частиною третьою статті 38 № 4452-VІ, за якими було здійснено перерахування коштів на вклади як третіми особами, так і власниками депозитного рахунку та перелік яких наведено у додатку № 4 наказу.
Відповідно до Додатку № 1 до вищезазначеного наказу включено договір № 001-18827-170215 від 17 лютого 2015 року, укладений між позивачем та Банком.
15 вересня 2015 року відбулося засідання Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 408.
За наслідками засідання прийнято рішення, яким запропоновано рекомендувати Уповноваженій особі Фонду після запровадження процедури ліквідації Банку видати наказ щодо обмеження на час ліквідації банку виплат коштів вкладникам - отримувачам коштів, за рахунками, перелік яких міститься в додатку № 1 до цього Протоколу.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону № 4452-VІ, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам Банку за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08 жовтня 2015 року.
На адресу позивача надійшло повідомлення від 23 вересня 2015 року № 8821/2627 про нікчемність правочину - договору банківського вкладу (депозиту) № 001-18827-170215 від 17 лютого 2015 року.
З цих підстав інформацію щодо вищезазначеного договору не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Позивач, вважаючи, що його протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернувся до суду з цим позовом.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 06 травня 2016 року у задоволенні позову відмовив.
Цей суд виходив із того, що оскільки зарахування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 001-18827-170215 відбулося шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи, така угода є незаконною.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 липня 2016 року це рішення залишив без змін.
ОСОБА_4 не погодився із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подав касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
Зазначає, що переказ і надходження коштів на його банківський рахунок було здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тому цей правочин не є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Суди не встановили обставин для віднесення правочину - договору банківського вкладу від 17 лютого 2015 року, до нікчемних, не послалися на відповідне судове рішення про визнання його нікчемним, наявність відкритого кримінального провадження щодо працівників Банку за фактом вчинення протиправних дій. В основному з огляду на ці та інші подібні за суттю аргументи, переконує в тому, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Суди встановили, що підставою для віднесення правочину, укладеного між позивачем та Банком до нікчемних є пункт 7 частини третя статті 38 Закону № 4452-VI, про що зазначено в наказі Уповноваженої особи Фонду «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» від 16 вересня № 813. Цього висновку суди дійшли на підставі аналізу обставин справи, що викладені вище. Ключовими аргументами судового рішення проти задоволення заявлених вимог стало те, що усупереч вимогам пункту 5.11 Правил банківського обслуговування банк зарахував на рахунок позивача суму вкладу, яку вкладник не передав готівкою і/або не перерахував з власного поточного або депозитного рахунку.
Воднораз слід зазначити, що у вимірі конкретних обставин цієї справи суди попередніх інстанцій, погоджуючись з правомірністю дій відповідача, фактично не встановили і не мотивували, який саме правочин є нікчемним (договір банківського вкладу чи операції з перерахування коштів на цей рахунок з рахунку іншої фізичної особи - ОСОБА_3.); які саме умови договору банківського вкладу (депозиту) від 17 лютого 2015 року № 001-18827-170215 чи інших договорів передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг) прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку; чому вважають, що договір банківського владу, сторонами якого є позивач і банк, тобто договір, який є реальним, одностороннім і оплатним, за яким вкладник після внесення суми вкладу банку і з цього моменту набуває права вимагати його повернення, а банк зобов'язується його повернути, належить оцінювати як правочин, який уклав банк з умовами здійснити платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; за якими чіткими і ясними критеріями (підставами) перерахування суми вкладу іншою особою на депозитний рахунок вкладника потрібно відносити до переліку правочинів, які за законом (частина третя статті 38 № 4452-VІ) є нікчемними.
Суди також не аргументували, чому платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку іншої (третьої) особи - ОСОБА_3, на рахунок позивача, є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). У сенсі сказаного слід підкреслити, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК, Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
Далі, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону№ 4452-VI не має застосовуватися, а Фонд повинен звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано Уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ Уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину.
З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними.
З'ясування зазначених обставин має істотне значення при вирішенні спору для встановлення обґрунтованості позовних вимог.
При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними і зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому адміністративному суду необхідно врахувати викладене, повною мірою дослідити всі зібрані у справі докази (платіжне доручення № 45971360 від 17 лютого 2015 року (а.с. 13), наказ Уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 (а.с. 41), витяг з додатку №1 до наказу від 16 вересня 2015 року № 813 (а.с. 42), надати належну правову оцінку аргументам учасників справи, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року скасувати.
Справу № 818/227/16 направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді : Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко
