ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2019 року
Львів
№ 857/598/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Луців І.І.
з участю: позивача ОСОБА_1, представника відповідача Посисень І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі №813/3053/18, винесене головуючим суддею Гулкевич І.З., проголошене о 14.21 год. у м. Львові, повний текст рішення складений 30.11.2018 р., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення невиплаченої заборгованості при проведенні розрахунку при звільненні,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області 7242,37 грн заборгованості з не виплаченого розрахунку при звільненні, що складається з 409,65 заборгованості із виплати заробітної плати, 343,20 грн заборгованості з виплати тримісячного середнього заробітку, 6489,52 заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки; стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.02.2018 р по дату постановлення рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виплачена заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 409,65 грн, невірно проведено обчислення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку 343,20 грн, компенсацію за 23 дня оплачуваної відпустки 6489,52 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 5,72 грн, заборгованість із виплати тримісячного середнього заробітку в сумі 343,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушення норм процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не були доведені обставини, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невірно застосовано судом норми матеріального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового чи зміни існуючого рішення.
Зазначає, що відповідачем при поданні відзиву на адміністративний позов до нього долучено табель обліку робочого часу за другу половину липня 2017 року Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, згідно якого позивача не було протабельовано, та примітку до табеля за другу половини липня 2017 року, згідно якої Позивачу проставлено відмітку 8-15 лише за 18.07.2017 року. У подальшому до кінця місяця проставлено відмітку ВД (відрядження). Жодних інших документів підтверджуючих його відсутність на роботі протягом 19.07.2017 року відповідачем не надано (Акт про відсутність працівника на робочому місці, доповідні записки, тощо). Також зазначає, що не притягався до дисциплінарної відповідальності за прогули, що опосередковано підтверджує той факт, що 19.07.2017 року він перебував на роботі. Крім цього, 19.07.2017 року позивач фізично не міг перебувати у відрядженні оскільки із самим наказом на відрядження Позивач ознайомився 17-40 год. 19.07.2017 року про що наголошувалось суду при поданні пояснень. Таким чином висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заробітної плати в сумі 403,93 грн. за відпрацьований позивачем день 19.07.2017 року не відповідає обставинам справи та наявним доказам.
Щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки. Відповідачем на вимогу суду надано довідку № 162 від 13.11.2018 року відповідно до абзацу 7, 8 якої: «Станом на 20.07.2017 року ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку за вислугу років не використовував. Сумарна кількість зазначеної відпустки становить 75 календарних днів.
Відповідно до наказу від 23.09.2015 року № 671/К ОСОБА_1 Управлінням фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Львівській області проведено виплату компенсації за 32 календарних дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, відповідно до наказу від 01.03.2018 року № 192/К - за 22 календарних дні». Вважає, що сумарна кількість додаткової оплачуваної відпустки на яку мав право позивач на день звільнення 20.07.2017 року становила 75 календарних дня, у той час коли відповідно до наказу від 23.09.2015 року № 671/К про звільнення ОСОБА_1 компенсації підлягало сумарно 32 календарних дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, відповідно до наказу від 01.03.2018 року № 192/К про звільнення ОСОБА_1 підлягало компенсації 22 календарних дня невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, сумарно по двох вищенаведених наказах компенсації підлягало 54 (32+22) календарних дня невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років. У вищенаведених наказах фактично не було донараховано 21 календарний день невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років. З урахуванням того, що компенсацію не було виплачено за 2 календарних дня відпустки, що були нараховані однак не були компенсовані, загальний розмір не компенсованої відпустки становить 23 календарних дня.
Виходячи із способу визначення належної суми компенсації застосованого відповідачем, возивачу не було виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6489,52 грн. (8300 х 12 : 353 х 23). Подання відповідачем довідки № 162 від 13.11.2018 року фактично являється визнанням позову в частині стягнення компенсації за 21 календарний день невикористаної додаткової оплачуваної відпустки (що не були нараховані у наказі про звільнення).
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 06 березня 2018 року відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем із порушенням строків визначених ст. 116 КЗпП. Відповідачем при проведенні остаточного розрахунку не було виплачено позивачу: заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі - 409,65 грн.; частину вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та не виплачено - 343,20 грн.; компенсацію за 23 дня оплачуваної відпустки що становить -6489,52 грн. Загальний розмір заборгованості не виплаченої при звільненні зіставив 7242,37 грн.
Таким чином суд першої інстанції відповідно до ст. 117 КЗпП зобов'язаний був стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.02.2018 року по дату постановлення рішення у справі. Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що з позивачем було проведено повний розрахунок при звільненні, тому відсутні підстави для задоволення позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Львівським окружним адміністративним судом постановою від 24.10.2017 р позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області №137/8 від 18.07.2017 року «Про відрядження». В решті позовних вимог відмовлено.
13.02.2018 р Львівським апеляційним адміністративним судом скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 року у справі № 813/2869/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного територіального управління юстиції у Львівській області у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19.07.2017 року про звільнення із займаної посади з 20 липня 2017 року у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП України). Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Львівській області звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 20.07.2017 року на підставі ч. 3 ст.38 КЗпПУ. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 18642 грн. 35 коп. та моральну шкоду у розмірі 3000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
01.03.2018 р Головним територіальним управління юстиції у Львівській області, винесено наказ №192 «Про звільнення ОСОБА_1 Згідно наказу: звільнено ОСОБА_1, начальника Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, 20 липня 2017 року із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України; управлінню фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Львівській області на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 р №813/2869/17 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 18642,35 грн та моральну шкоду у розмірі 3000 грн; виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпПУ; управлінню фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Львівській області провести виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки тривалістю 54,5 календарних днів, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років тривалістю 22 календарні дні.
12.03.2018 р позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Львівській області для з'ясування розміру виплачених сум та правильності їх розрахунку.
12.04.2018 р позивачем отримано відповідь в частині повідомлення про нараховані суми, однак не повідомлено про принцип їх нарахування.
10.05.2018 р позивачем подано скаргу до Головного управління юстиції у Львівській області про порушення законодавства про працю та протиправного позбавлення права на інформацію.
30.05.2018 р позивачем отримано відповідь від Головного управління юстиції у Львівській області про алгоритм визначення сум належних при звільненні, а також розмір та принцип визначення середньоденної та середньомісячної заробітної плати.
Із наведених вище відповідей позивачем встановлено, що Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області проведено не повний розрахунок при звільненні, а саме не виплачено 409,65 грн заробітної плати, невірно проведено обчислення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку 343,20 грн та компенсації за 23 дня оплачуваної відпустки в сумі 6489,52 грн.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що розрахунок із позивачем здійснено в повному обсязі, факту несвоєчасної сплати заробітної плати не встановлено, відповідно відсутні підстави стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.02.2018 р по дату постановлення рішення.
Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними, такими, що суперечать обставинам справи з огляду на наступне.
Щодо невиплати заробітної плати на суму 409,65 грн. Апелянт вважає, що йому не виплачена заробітна плата за фактично відпрацьовані дні 18, 19.07.2017 року відповідно до табеля обліку робочого часу за другу половину липня 2017 року.
Відповідачем при поданні відзиву на адміністративний позов до нього долучено табель обліку робочого часу за другу половину липня 2017 року Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відповідно до якого позивача не було протабельовано, та примітку до табеля за другу половини липня 2017 року, відповідно до якої позивачу проставлено відмітку 8-15 лише за 18.07.2017 року у подальшому до кінця місяця проставлено відмітку ВД (відрядження).
Проте, жодних документів підтверджуючих відсутність позивача на роботі протягом 19.07.2017 року відповідачем не надано, зокрема Акту про відсутність працівника на робочому місці, доповідної записки, пояснень, наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв'язку із відсутністю на роботі 19.07.2018 р.
Також 19.07.2017 року позивач фізично не міг перебувати у відрядженні оскільки із самим наказом на відрядження ознайомився 17-40 год. 19.07.2017 року про що наголошував суду при поданні пояснень.
Крім цього, 25.07.2017 року ОСОБА_1 цінним листом із описом надіслано на адресу відповідача звернення від 24.07.2017 року у якому зазначено про припинення трудових відносин, листок непрацездатності серія АДБ № 881549, супровідний лист про надсилання примітки до табеля обліку використання робочого часу працівників за 2-гу половину липня 2017 року, та примітки до табеля обліку використання робочого часу працівників за 2-гу половину липня 2017 року відповідно до яких можна чітко встановити, що 18 та 19 липня 2017 року позивач перебував на робочому місці та виконував посадові обов'язки.
Наведені обставини підтверджують факт перебування позивача на робочому місці, тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за відпрацьований позивачем день 19.07.2017 року не відповідає обставинам справи, та наявним доказам, відповідно позовна вимога про стягнення заробітної плати за 19.07.2017 р. підлягає задоволенню.
Щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Львівській області №Б-304/10 від 29.05.2018 р, позивачу нараховано та виплачену компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 74,5 відповідно до абзацу 4 Порядку обчислення заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 в сумі 21020,18 грн (8300 заробітна плата) х12:353х74,5=21020,18 грн).
Відповідачем на вимогу суду надано довідку № 162 від 13.11.2018 року відповідно до абзацу 7, 8 якої: «Станом на 20.07.2017 року ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку за вислугу років не використовував. Сумарна кількість зазначеної відпустки становить 75 календарних днів».
Відповідно до наказу від 23.09.2015 року № 671/К, ОСОБА_1 Управлінням фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Львівській області проведено виплату компенсації за 32 календарних дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, відповідно до наказу від 01.03.2018 року № 192/К - за 22 календарних дні.
Як слідує із даної довідки сумарна кількість додаткової оплачуваної відпустки на яку мав право Позивач на день звільнення 20.07.2017 року становила 75 календарних дня, у той час коли Відповідно до наказу від 23.09.2015 року № 671/К про звільнення ОСОБА_1 компенсації підлягало сумарно 32 календарних дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, відповідно до наказу від 01.03.2018 року № 192/К про звільнення ОСОБА_1 підлягало компенсації 22 календарних дня невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, сумарно по двох вищенаведених наказах компенсації підлягало 54 (32+22) календарних дня невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років.
Таким чином, наведене свідчить, що позивачу фактично не було донараховано 21 календарний день невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років. З урахуванням того, що компенсацію не було виплачено за 2 календарних дня відпустки, що були нараховані однак не були компенсовані, загальний розмір не компенсованої відпустки становить 23 календарних дня.
З урахуванням способу визначення належної суми компенсації застосованого відповідачем, позивачу не було виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6489,52 грн. (8300 х 12 : 353 х 23).
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 06 березня 2018 року Відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем із порушенням строків визначених ст. 116 КЗпП.
Відповідачем при проведенні остаточного розрахунку не було виплачено позивачу заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі, частину вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, компенсацію за 23 дня оплачуваної відпустки що становить.
З урахуванням наведеного, відповідно до ст. 117 КЗпП підлягає стягненню із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.02.2018 року по дату постановлення рішення у справі.
Згідно із ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З урахуванням того, що позовні вимоги позивача про стягнення невиплаченої зарплати за один день та за невикористану відпустку підлягають задоволенню, відповідно підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2018 року по дату постановлення рішення у справі.
Час затримки розрахунку за період з 14.02.2018 р. по 20.02.2019 р. становить 254 дні.
Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Львівській області, одноденний заробіток позивача складав 398,21 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 101145, 34 грн. ( 398,21 Ч252=101145,34 )
Відповідно до позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.»
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняття нового рішення про задоволення позову з наведених вище підстав.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі та стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з Головного територіального управління юстиції у Львівській області 7242,37 грн заборгованості з не виплаченого розрахунку при звільненні, що складається з 409,65 заборгованості із виплати заробітної плати, 343,20 грн заборгованості з виплати тримісячного середнього заробітку, 6489,52 заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та 101145, 34 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 14.02.2018 р по дату постановлення рішення 20.02.2019 р.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 317 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нове рішення про задоволення позову з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року у справі №813/3053/18 скасувати та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 7242,37 ( сім тисяч двісті сорок дві ) грн. заборгованості з не виплаченого розрахунку при звільненні, що складається з 409,65 ( чотириста дев'ять ) грн. заборгованості із виплати заробітної плати, 343,20 ( триста сорок три ) грн. заборгованості з виплати тримісячного середнього заробітку, 6489,52 ( шість тисяч чотириста вісімдесят дев'ять ) грн. заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 101145, 34 (сто одна тисяча сто сорок п'ять ) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
З. М. Матковська
судді
Н. В. Бруновська
В. С. Затолочний
Повне текст постанови складено 01.03.2019р.
