Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/14707/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/13/19 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.185 КК України
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 лютого 2019 р. м.Тернопіль
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючої - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ;
з участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
потерпілого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210010003543 від 02 листопада 2017 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року,-
В с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тернополя, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
19 січня 2004 року Тернопільським міським судом за ч.2 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.104 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням, іспитовий строк 2 роки;
09 листопада 2004 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст. 309, ч.1 ст.71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений Миколаївським районним судом Львівської області від відбування покарання на підставі ст.81 КК України умовно-достроково на 04 місяці 06 днів,
04 листопада 2008 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст.190 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 2 роки;
01 вересня 2009 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст.185, ст.71 КК України з призначенням остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;
26 вересня 2013 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст.185 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 2 роки;
26 травня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст.185, ч.1 ст.395, ст.71 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;
12 грудня 2014 року Шевченківським районним судом м.Львова за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці;
- 07 липня 2017 року Тернопільським міськрайонним судом за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Згідно ст.71 КК України, до призначеного покарання за даним вироком повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 липня 2017 року у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі і за сукупністю вироків остаточно визначено покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.
Початок строку відбування покарання визначено рахувати ОСОБА_7 з моменту його затримання, тобто з 02 листопада 2017 року по 21 вересня 2018 року.
Зараховано ОСОБА_7 на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання попереднє ув`язнення, з 02 листопада 2017 року по 21 вересня 2018 року, що відповідає 10 місяцям 19 дням позбавлення волі.
Захід забезпечення кримінального провадження, а саме: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , продовжений судом до 26 жовтня 2018 року, продовжено до набрання вироку законної сили, але не більше двох місяців, тобто до 20 листопада 2018 року включно.
Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.
Згідно вироку, 01 листопада 2017 року, о 19 годині 43 хвилини у обвинуваченого ОСОБА_7 , який перебував у приміщенні магазину «Міні-маркет», що знаходиться по вул. Корольова, 10а в м. Тернополі, виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.
Так, 01 листопада 2017 року, о 19 годині 45 хвилин, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за вчинення умисних корисливих злочинів, перебуваючи у приміщенні магазину «Міні-маркет», що знаходиться по вул. Корольова, 10а в м. Тернополі, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливу мету наживи, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії не будуть помічені сторонніми особами, відчинивши шухляду, таємно викрав із неї грошові кошти в сумі 1500 гривень.
З викраденими грошовими коштами обвинувачений ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 1500 гривень.
Таким чином ОСОБА_7 скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.
В апеляційних скаргах:
обвинувачений просить вказаний вирок суду скасувати, а також дослідити наявні у справі докази.
Вказані вимоги мотивує тим, що його вина обґрунтовується доказами, що одержані з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а саме: протокол добровільної видачі, протокол огляду предметів, протокол пред`явлення особи для впізнання та протокол огляду місця події.
Зазначає, що докази здобуті під час огляду також є недопустимими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутня ухвала слідчого судді із дозволом на проведення такого огляду.
- захисник обвинуваченого просить вказаний вирок суду скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284, ст.417 КПК України, дослідити наявні у справі докази.
Свої доводи мотивує тим, що протокол добровільної видачі не може бути належним доказом, оскільки він був складений до внесення відомостей до ЄРДР, крім того чинним КПК не передбачено проведення такої процесуальної дії як добровільна видача.
Також недопустимим доказом є протокол огляду предметів, що був складений на підставі огляду диску із відеозаписом, що був отриманий від потерпілого всупереч вимогам КПК.
Крім того стороні захисту не відкрито жодного речового доказу, вилученого під час огляду місця події, що в подальшому були предметом експертного дослідження.
Також при пред`явленні особи для впізнання не було дотримано вимог ст.228 КПК України та учасники слідчої дії істотно відрізнялись в зовнішності та одягу, тому протокол складений за її результатами теж не може бути належним доказом для доведення вини обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які просять задовольнити їхні апеляційні скарги, з мотивів, викладених у них, прокурора, що просить вирок суду залишити без змін, а апеляцію без задоволення, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Вказані вимоги судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження не були повністю дотримані, внаслідок чого було постановлено помилкове рішення.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
Обґрунтовуючи такий свій висновок, суд першої інстанції в основу обвинувального вироку, як на доказ, послався на дані, які містяться на відтворених в судовому засіданні відеодисках з камер відеоспостереження магазину Міні-Маркет у м.Тернополі по вул. Корольова, 10а за 01.11.2017 року та протоколі огляду диску для лазерних систем зчитування з додатком до даного протоколу диском, а також протоколі добровільної видачі від 01.11.2017 року.
Відповідно до ч.3 ст.214 КПК України, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.
Згідно витягу з кримінального провадження №12017210010003543, відомості про вчинення крадіжки за заявою ОСОБА_9 були внесені до ЄРДР 02.11.2017 року (а.с.77).
Як вбачається з матеріалів провадження, описаний вище відеодиск з записом з камер відеоспостереження був добровільно виданий потерпілим ОСОБА_9 оперуповноваженому ВІП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області 01 листопада 2017 року о 21.00 год. (а.с.107).
В даному випадку отримання оперативним працівником відеодиску суперечить вимогам ч.1,2 ст.41 КПК, оскільки оперативний працівник не мав права, без доручення слідчого, здійснювати процесуальні дії з власної ініціативи.
Більше того, здійснення процесуальної дії по збиранню доказів та отримання такого доказу, як відеодиск з записом з камер відеоспостереження магазину, оперативним працівником відбулося поза межами кримінального провадження, тобто до внесення відомостей в ЄРДР, а також до проведення огляду місця події, який проводився слідчим СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області 01 листопада 2017 року у період часу з 21.40 по 22.20 год., що підтверджується протоколом огляду місця події (а.с.83).
Крім того, як вбачається з зазначеного протоколу огляду місця події, в ході ОМП було встановлено, що у приміщенні магазину ведеться відеоспостереження, однак при цьому будь-яких записів слідчим не вилучалося та йому не надавалися.
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
В даному випадку, з урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що докази у даному кримінальному провадженні диск відеозапису з камер спостереження магазину, які покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, були отримані від потерпілого не уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони захисту про їх недопустимість є обґрунтованими.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про недопустимість доказу, а саме відеодиску з записами з камер відеоспостереження магазину Міні-маркет у м.Тернополі по вул.Корольова, 10а за 01 листопада 2017 року.
Європейський Суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
З огляду на вищезазначені обставини, а також те, що колегія суддів прийшла до висновку про недопустимість такого доказу, як відеодиску з записами з камер відеоспостереження магазину Міні-маркет у м.Тернополі по вул.Корольова, 10а за 01 листопада 2017 року, а також враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо «плодів отруєного дерева», похідні від такого доказу, а саме дані, які містяться на зазначеному відеодиску, протоколі огляду відеодиску та протоколі добровільної видачі відеодиску також є недопустимими доказами.
При цьому, постанова слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про визнання і приєднання до кримінального провадження речових доказів та передачу їх на зберігання від 02.11.2017 року ( а.с.110), яка ні за змістом, ні в розумінні ст.84 КПК України не є доказом у справі, а тому посилання на неї судом першої інстанції, як на доказ винуватості ОСОБА_7 є неправильним.
Також, в основу обвинувачення ОСОБА_7 судом було покладено дані протоколу пред`явлення особи для впізнання.
Відповідно до ст.228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Як вбачається із вищевказаного протоколу, перед пред`явленням особи для впізнання свідок ОСОБА_10 , не описуючи зовнішній вигляд особи, яку має впізнавати, не вказує про обставини, за яких вона бачила цю особу та не заявляючи про те, що вона не може назвати прикмети цієї особи, а лише зазначила, що зможе впізнати таку особу за віком, зростом, тілобудовою та рисами обличчя, не конкретизуючи їх (а.с.104).
Далі, у цьому ж протоколі відображено, що ОСОБА_10 після пред`явлення їй осіб для впізнання, впізнала невідому особу за віком (близько 30-ти років), рисами обличчя, тілобудовою (худорлявий), а також за одягом в якому цей же чоловік був одягнений під час вчинення злочину, зокрема сіру куртку (в клітинку), сині джинси. При цьому, до проведення впізнання, ОСОБА_10 не заявляла про таку прикмету як одяг, а також не конкретизувала вік та тілобудову упізнаваної особи.
Також, як вбачається з протоколу пред`явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_10 та додатку до нього, ОСОБА_7 явно вирізнявся за одягом від інших пред`явлених для впізнання осіб та був одягнений у світло- сіру куртку та сині штани, а інші троє осіб, які пред`являлися разом із ОСОБА_7 для впізнання, були одягнені у чорні куртки та чорні штани, що суперечить вимогам ч.2 ст.228 КПК України.
Крім того, як вбачається з показів свідка ОСОБА_10 , даних нею в судовому засіданні, остання не була очевидцем події, ствердила, що коли саме і як ОСОБА_7 викрав гроші вона не бачила, оскільки обслуговувала покупців на іншій касі. При цьому свідок зазначила, що побачила ОСОБА_7 при перегляді відео з камер спостереження, встановлених в магазині.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що свідок ОСОБА_10 упізнала ОСОБА_7 , як особу, яка таємно викрала з каси магазину 1500 грн., лише після перегляду нею відео з камер спостереження, отримання якого органом досудового розслідування відбулося з порушенням вимог КПК, у зв`язку із чим його було визнано недопустимим доказом, колегія суддів також враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо «плодів отруєного дерева», похідні від такого доказу, а саме дані, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання від 02.11.2017 року з додатком до нього щодо свідчення ОСОБА_10 в частині впізнання ОСОБА_7 , як особи, яка вчинила крадіжку за описаних вище обставин, також є недопустимим доказом.
Доводи прокурора про те, що в силу ст.93 КПК України сторони наділені правом на збирання та надання доказів, а отже потерпілий вправі був добровільно видати диск з відеозаписом з камер спостереження магазину, що відповідно не може бути наслідком визнання такого доказу недопустимим, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий, а не оперативний працівник і лише в рамках кримінального провадження, а не до внесення відомостей в ЄРДР.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.56 КПК України потерпілий наділений правом під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви.
Виходячи зі змісту даної норми, потерпілий також вправі подавати докази, однак лише в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування, що в даному випадку не мало місця.
При цьому, як вбачається з матеріалів провадження добровільна видача диску з відеозаписом з камер спостереження магазину була зафіксована оперативним працівником, що суперечить вимогам ст.106 КПК України.
Також, як вбачається з матеріалів справи, органом досудового розслідування в підтвердження винуватості ОСОБА_7 , було долучено висновок судової дактилоскопічної експертизи №1.4-1371/17 від 15.11.2017 року ( а.с. 90-97), згідно якого сліди папілярних узорів, які вилучені при огляді місця події 01.11.2017 року за фактом крадіжки грошових коштів з приміщення Міні- маркету в м.Тернополі по вул. Корольова, 10а, містяться три сліди придатні для ідентифікації по них особи. Дані сліди залишені не особами, дактилокарти яких заповнені на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_10 .. Інші сліди папілярних узорів для ідентифікації особи не придатні.
Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про визнання вищевказаного висновку експертизи неналежним доказом, оскільки такий доказ сторони обвинувачення, в своїй сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не містить таких фактичних даних, які б свідчили про причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.
Також не містять таких даних про винуватість ОСОБА_7 , які б за своїм змістом свідчили самі по собі чи в сукупності з іншими доказами досліджені та оцінені судом такі докази сторони обвинувачення, зокрема:
- покази потерпілого ОСОБА_9 , який не бачив самої події злочину;
- покази свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що ОСОБА_7 близько 23.00 год. заходоив разом з іншою особою у приміщення Національна лотерея по вул.Київська, 11а в м.Тернополі;
- покази свідка ОСОБА_12 - інспектора Управління патрульної поліції, який пояснив, що 01.11.2017 року близько 20. год. йому поступило повідомлення про вчинення крадіжки з магазину по АДРЕСА_2 . Прибувши на місце, свідок оглянув відео з камер відеоспостереження де побачив чоловіка, який викрав гроші з каси. Тоді, дочекавшись слідчо-оперативну групу, залишив приміщення магазину та направився оглядати прилеглу територію. Близько 00 год. він із напарником зайшли у приміщення Національна лотерея по АДРЕСА_3 та виявили там ОСОБА_7 , який підходив під орієнтування;
- дані протоколу прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.11.2017 року (а.с.81), згідно якого ОСОБА_9 повідомив про факт таємного викрадення з шухляди у приміщенні магазину по АДРЕСА_2 грошових коштів в сумі близько 1500 грн.;
- заява ОСОБА_9 про надання ним дозволу працівникам поліції на проведення огляду належного йому приміщення магазину Міні-маркет у м.тернополі по вул.Корольова, 10а (а.с.82);
- договір оренди нежитлового приміщення від 01.10.2014 року (а.с.101), згідно якого ОСОБА_9 орендує нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 ;
- висновок судово-психіатричного експерта № 564 від 14.11.2017 року щодо психічного здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 (а.с.155-156);
- дані протоколу огляду місця події від 01.11.2017 року, згідно яких, в ході обробки поверхні шухляди, звідки було викрадено грошові кошти, виявлено та вилучено чотири сліди попілярних візерунків пальців рук із поверхні шухляди каси кондитерського відділу. В ході ОМП встановлено, що у приміщенні магазину ведеться відеоспостереження (а.с.83-85).
При цьому, доводи апелянтів про недопустимість такого доказу, як протоколу огляду місця події у зв`язку із порушенням його проведення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки проведення огляду місця події допускається до внесення відомостей в ЄРДР у невідкладних випадках, що передбачено ч.3 ст.214 КПК України.
В даному випадку, огляд місця події проводився слідчим СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області, у присутності двох понятих, одразу після повідомлення ОСОБА_9 про факт вчинення крадіжки грошових коштів з шухляди магазину та на підставі дозволу останнього.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, зазначено, що при розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості.
У своєму рішенні по справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02, п.49, Європейський суд з прав людини підкреслює, що вираз «відповідно до закону» значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов`язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.
Однією із засад судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ст.129 Конституції України).
При перевірці вироку суду першої інстанції та аналізу доказів, шляхом проведення часткового судового слідства, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів причетності ОСОБА_7 до вчинення крадіжки грошових коштів з магазину Міні-маркет у м.Тернополі по вул.Корольова, 10а за обставин, встановлених судом першої інстанції, і на даний час вичерпані можливості їх одержання.
Пунктом 3 ч.1 ст.284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні доказі для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.
Відповідно до ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 слід скасувати, а кримінальне провадження щодо нього за ч.2 ст.185 КК України слід закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 ККПК України в порядку ст.417 КПК України.
Керуючись ст. ст. 284, 404, 405, 407, 409, 417, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.185 КК України скасувати.
Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.185 КК України закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний щодо ОСОБА_7 скасувати та звільнити ОСОБА_7 з-під варти негайно в залі суду.
Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової дактилоскопічної експертизи №1.4-1371/17 від 15.11.2017 року в розмірі 988 (дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. 70 (сімдесят) коп. - віднести на рахунок коштів Державного бюджету України.
Речові докази: диск для лазерних систем зчитування (DVD-R 4,7 GB), який знаходиться в матеріалах судового провадження залишити в матеріалах судового провадження.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
