Справа № 344/15880/18
Провадження № 11-кп/4808/115/19
Категорія ч. 1 ст. 111 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 на ухвалу Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2019 року, якою повернуто прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22015090000000002 від 19 січня 2015 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114-1 КК України, разом з іншими матеріалами кримінального провадження,
за участю прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_10 ,
ВСТАНОВИЛА:
Прокурор в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Мотивує свої вимоги тим, що вважає ухвалу незаконною і такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Посилається на п. 13 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 42 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах «Салов проти України», «Деевер проти Бельгії», «Маттоціа проти Італії», ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміст постанови Верховного Суду України по справі № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року. Вказує, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вона суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року, на яку суд посилається, але не бере до уваги її висновки. Пояснює, що в обвинувальному акті вимоги закону щодо викладу фактичних обставин справи та правової кваліфікації дотримано, елементи формулювання обвинувачення викладено у повному обсязі. Наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину кримінального правопорушення, що, в свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. Вважає, що ж огляду на конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, і обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114-1 КК України, не виникає сумнівів. Зазначене ним відповідає правовому висновку Верховного Суду України. Вважає, що твердження суду про відсутність в обвинувальному акті умислу, мотивів, мети кримінального правопорушення, суперечить безпосередньо змісту обвинувального акта. Зазначає, що в третьому абзаці аркуша № 6 обвинувального акта сформульовано злочинний умисел ОСОБА_8 , в останньому абзаці аркуша № 6 конкретно відображено мету та мотиви вчинення правопорушення, в абзаці другому аркуша № 7 та в абзаці другому аркуша № 9 також відображено мету, а в абзаці п`ятому аркуша № НОМЕР_1 відображено інтелектуальні та вольові ознаки прямого умислу. Вказує, що на аркуші № 5 та аркушах № 9-10 конкретно сформульовано обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочинів із зазначенням кримінально-правової кваліфікації дій та кваліфікуючих ознак вчиненого. Вважає, що за таких обставин, суд прийняв рішення про повернення обвинувального акта абсолютно з формальних підстав, навіть не ознайомившись детально з його змістом. Зазначає, що суд, вказавши на відсутність в обвинувальному акті елементів суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, - умислу, мотивів, мети, та об`єктивної сторони інкримінованих обвинуваченому складів кримінальних правопорушень, тим самим до початку судового розгляду та дослідження доказів провів аналіз суті обвинувачення та передчасно поставив під сумнів наявність складу злочинів в діях ОСОБА_8 . Аналізуючи зміст листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 жовтня 2012 року № 223/-1430/0/4-12, посилається на те, що наведених в ньому порушень при складанні обвинувального акта не допущено, та що цим листом не передбачено повернення обвинувального акта з мотивів формулювання обвинувачення. Підсумовує, що, провівши фактично аналіз суті обвинувачення під час підготовчого судового засідання та без дослідження доказів в судовому засіданні, місцевий суд позбавив прокурора можливості реалізації його прав, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Долинський районний суд Івано-Франківської області постановивши 21 січня 2019 року ухвалу про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні № 22015090000000002 від 19 січня 2015 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114-1 КК України, разом з іншими матеріалами кримінального провадження, виходив з того, що колегією суддів встановлені суттєві порушення, які були допущені органом досудового розслідування, які усунути в даному підготовчому судовому засіданні без повернення обвинувального акта прокурору неможливо. В обвинувальному акті жодним чином не зазначено в чому саме проявився умисел обвинуваченого на вчинення державної зради, мотив його дій та мету, яку він при цьому переслідував. В обвинувальному акті не конкретизовано в чому саме виразились дії обвинуваченого на вчинення державної зради чи перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період. Виклад цих обставин в обвинувальному акті носить тільки описовий характер. В обвинувальному акті, який переданий на розгляд суду містяться відомості, які сторона обвинувачення ґрунтує на припущеннях, а саме: «за невстановлених обставин у невстановлений слідством час у громадянина України ОСОБА_8 виник злочинний умисел на сприяння іноземним організаціям, іноземній державі та їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду обороноздатності України», «шляхом передання інформації, яка використовувалась або могла бути використана в підривній діяльності». Як вбачається з даного обвинувального акта, відносно ОСОБА_8 , зазначене процесуальне рішення прокурора не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення ОСОБА_8 відповідно до положень процесуального закону, так як в ньому міститься лише виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, та правова кваліфікація кримінальних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурори підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просили її задовольнити, ухвалу суду про повернення прокурору обвинувального акта скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, мотивуючи таку позицію фактично невинуватістю ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, відсутністю в його діях події і складу злочинів, законністю його дій.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з наступних підстав.
Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Відповідно до ч. 3 п. 3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
В той час, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, знехтував вказаними вимогами закону, оскільки, зробивши висновок про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК, не навів конкретних і достатніх для цього підстав.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувальний акт, в свою чергу, містить всі відомості, які передбачені пунктами 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, до нього даний реєстр матеріалів досудового розслідування та розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта та вказаного вище реєстру.
Суд першої інстанції посилається на те, що таке процесуальне рішення прокурора не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
В той час, суд апеляційної інстанції, враховуючи як вимоги національного законодавства, так і положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, у відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 5-328 кс-16 від 24 листопада 2016 року, аналізуючи зазначену норму, вказує, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:
1) фактичних обставин кримінального правопорушення;
2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);
3) формулювання обвинувачення.
При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
У ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 року № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (у справі «Камінські проти Австрії»).
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії»: «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».
Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52; рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).
Ознайомившись з обвинувальним актом та проаналізувавши його зміст, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини кримінального правопорушення викладено послідовно і зрозуміло, є конкретними. В обвинувальному акті розкрито події кримінальних правопорушень, як їх встановив прокурор, з зазначенням як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, яка, в свою чергу, складаються з обставин, які свідчать про наявність даних про форму вини, мотив і мету їх вчинення.
Дійсно, як пояснює прокурор в апеляційній скарзі, в обвинувальному акті зазначено в чому саме, як встановлено під час досудового розслідування, проявився умисел обвинуваченого ОСОБА_8 на вчинення державної зради, мотив його дій та мета, яку він при цьому переслідував.
Згідно з обвинувальним актом «У 2015 році у громадянина України ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України з проведення мобілізації» (п`ятий абзац аркуша № 4 обвинувального акта), «у громадянина України ОСОБА_8 виник злочинний умисел на сприяння іноземним організаціям, іноземній державі та їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду обороноздатності України» (третій абзац аркуша № 6), «Переслідуючи мету сприяти представникам іноземної організації у проведенні підривної діяльності проти України в інформаційній сфері, з мотивів неприязні до керівництва держави…» (останній абзац аркуша № 6), «З метою надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України…» (абзац другий аркуша № 7), «з метою подальшого використання у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду її обороноздатності та інформаційній безпеці» (абзац другий аркуша № 9), «усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, своїми умисними діями, які виразились в умисному наданні іноземним організаціям, іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України» (абзац п`ятий аркуша № 9).
Також, в обвинувальному акті зазначено в чому саме, як встановив орган досудового розсування, виразились дії обвинуваченого на вчинення державної зради та перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період.
Відповідно до обвинувального акта щодо вчинення державної зради, крім іншого, зазначено «розмістив у мережі Інтернет у відеохостингу «YouTube» на особистій сторінці « ОСОБА_11 » відеозвернення під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У вказаному зверненні ОСОБА_8 безпідставно представився журналістом каналу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та публічно закликав «всіх адекватних людей» відмовитись від мобілізації шляхом здійснення висловлювань, які не опирались на точну фактологічну основу…..», «надав ряд інтерв`ю з даного приводу засобам масової інформації України та Російської Федерації», «шляхом закликання невизначеного кола осіб відмовитись від мобілізації та умисного поширення неправдивої інформації про незаконність мобілізації» (аркуші 3-6 обвинувального акта).
Відносно перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період в обвинувальному акті, крім іншого, вказано «розмістив на відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет відеоролик під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », у якому необґрунтовано та безпідставно звинуватив українських військових у вбивстві мирного населення поблизу Луганської ОДА та назвав представників ополчення «ЛНР» та «ДНР» як «військовими» та «героями», «дав інтерв`ю каналу «112 Україна та 13 липня 2014 року російському каналу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з приводу його перебування в м. Луганську,в ході яких, у черговий раз безпідставно звинуватив українських військових у вбивстві мирного населення, відзначив та вихваляв високу дисципліну місцевих ополченців «ЛНР», їх мотивацію, а також заперечив присутність чеченців між ними», «долучився до діяльності представників засобів масової інформації Російської Федерації, спрямованої на розпалювання протестних настроїв на території України у всіх сферах суспільного життя, шляхом виконання завдань та передання інформації нібито колегам журналістам, яка використовувалась, або могла бути використана у підривній діяльності проти України», «діючи на прохання представника іноземної організації - журналіста російського каналу « ІНФОРМАЦІЯ_5 »…передав користувачу профілю « ОСОБА_12 » особисті дані щодо командира 5-го батальйону територіальної оборони Івано-Франківської області та його номер мобільного телефону, без згоди останнього…», «розмітив… відеозвернення під назвою «Інтернет-акція: Я відмовляюся від мобілізації», «взяв участь у передачі «Время покажет» …, де було частково продемонстровано матеріали відозвернення… і зміст яких він підтвердив особисто», «на запрошення та за оплату російської сторони авіарейсом Київ-Москва вилетів до Російської Федерації, де, того ж дня у студії телеканалу «Росиия 1» взяв учать у прямому ефірі програми «Специальный корреспондент», що носила антиукраїнський характер…», «взяв учать у програмі «Центральное телевидение» російського телеканалу «НТВ»… в якій використано матеріали відео звернення… наголосив потенційним мобілізованим, що можливо їм доведеться вбивати таких самих українців, які живуть в іншому кінці України», «… перебуваючи в м. Москва… за обіцяну матеріальну винагороду, отримав завдання від журналіста російського каналу «НТВ» про підготовку репортажів за участю тих жителів с. Черемхів…, які висловлюються проти мобілізації та не бажають йти воювати. У подальшому… отримав інші завдання на підготовку репортажів аналогічного характеру в м. Івано-Франківськ та спільно з останнім визначив спосіб приховання виконаної в майбутньому роботи на замовлення каналу «НТВ»., «… намагався отримати у місцевих жителів інтерв`ю щодо відмови їх від мобілізації та небажання брати участь у бойових діях на Сході України.», «… надав представнику іноземної організації … номер телефону невстановленого громадянина України на ім`я ОСОБА_13 , … який, зі слів ОСОБА_8 , міг надати коментар з приводу своєї відмови від мобілізації, або вказати інших осіб з числа громадян України, які висловлюються проти мобілізації та, на той час, перебувають на роботі в м. Москва.», «шляхом виконання завдань представників іноземних організацій, передачі їм інформації та поширення ідеї відмови громадянами України від мобілізації» (аркуші 6-10 обвинувального акта).
Суд першої інстанції зробив висновок про те, що обвинувальний акт містить відомості, які сторона обвинувачення ґрунтує на припущеннях.
В той час, суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки на стадії перевірки відповідності обвинувального акта нормам кримінального процесуального права є недопустимими, оскільки про обґрунтованість та доведеність відповідних обставин, які прокурор вважає встановленими відповідно до обвинувального акта, можливо зробити висновок виключно за результати розгляду його по суті.
Що стосується зазначеного в обвинувальному акті «за невстановлених обставин у невстановлений слідством час у громадянина України ОСОБА_8 виник злочинний умисел на сприяння іноземним організаціям, іноземній державі та їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду обороноздатності України», «шляхом передання інформації, яка використовувалась або могла бути використана в підривній діяльності», суд апеляційної інстанції зазначає, що критерій «конкретність» в обвинувальному акті стосується не абсолютно усіх обставин, які мають відношення до події правопорушень, а лише тих, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та впливають на кваліфікацію дій особи.
Таким чином, наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
При цьому, пояснення захисника ОСОБА_10 про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 , які описані в обвинувальному акті, є ніяк не кримінально караними, а дозволеними та захищеними Конституцією України, а тому не можуть утворювати складу кримінальних правопорушень, про його невинуватість, жодним чином не спростовують доводів апеляційної скарги про відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, та можуть бути перевірені виключно під час судового розгляду.
Такими є і доводи про необхідність допиту значної кількості свідків, оскільки питання про доцільність допиту свідків вирішується судом при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що саме за результатами судового розгляду шляхом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки відповідно до закону доказів, можливо буде зробити висновок про доведеність чи безпідставність висунутого обвинувачення, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції також встановив, що в обвинувальному акті зазначено правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення статей (частин статей) закону України про кримінальну відповідальність відповідно до означених фактичних обставин, точне формулювання конкретних кримінальних правопорушень.
Також, суд апеляційної інстанції вважає, що в обвинувальному акті в повній мірі відображено формулювання обвинувачення, правові моделі злочинів з вказівками на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому ОСОБА_8 . Обвинувальний акт містить конкретні вказівки на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень.
Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено таких недоліків обвинувального акта, які є суттєвим порушенням прав особи, а також не дозволяють суду визначити межі обвинувачення, в яких має бути розглянуто кримінальне провадження, тобто унеможливлюють призначення справи до розгляду.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне взяти уваги те, що обвинувачення як складова частина обвинувального акта, яке лише підлягатиме доведенню під час судового розгляду, не завжди може бути остаточним на момент надходження обвинувального акта до суду, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 338, 339, 340 КПК України під час або в результаті судового розгляду прокурор може як змінити обвинувачення чи висунути додаткове, так і відмовитись від підтримання державного обвинувачення.
Безпідставне повернення обвинувального акта прокурору призводить до порушення судом першої інстанції вимог ст. 28 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків кримінального провадження.
Виходячи зі змісту та трактування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, остання гарантує винесення судового рішення протягом розумного терміну, встановивши тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа через пред`явлення їй кримінального обвинувачування. Кінцевим моментом стану невизначеності є момент вступу вироку чи рішення у законну силу чи зняття обвинувачення (закриття кримінальної справи).
Так, у групі справ проти України Європейський Суд визнав порушення «розумного терміну» саме у зв`язку з направленням справи на додаткове розслідування. Це сталося по справах «Айбабін проти України», «Лопатін та Медведський проти України», «Білий проти України» та інших.
На думку суду апеляційної інстанції, за таких обставин саме розгляд даного кримінального провадження по суті обвинувачення судом першої інстанції та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, якими, згідно з ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Безпідставне повернення обвинувального акта прокурору ініціює продовження діяльності органів досудового розслідування з обґрунтування обвинувачення, створює додаткові можливості для доведення винуватості особи, що жодним чином не сприяє дотриманню таких засад кримінального провадження, як рівність та змагальність сторін.
За таких обставин, висновки суду про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України суд апеляційної інстанції вважає помилковими, а прийняте судом першої інстанції рішення про повернення прокурору обвинувального акта в порядку, передбаченому п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, безпідставним.
Відповідно ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У зв`язку з безпідставним поверненням прокурору обвинувального акта суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування рішення суду.
Оскільки наведених вище вимог не було дотримано, а в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України, не входять істотні порушення кримінального процесуального закону, передбачені ст. ст. 7, 370 КПК України, ст. 372 КПК України, які в даному випадку були допущені судом першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції вважає, що, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог ст. 20 КПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого засідання.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 415, 419 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2019 року про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні № 22015090000000002 від 19 січня 2015 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 114-1 КК України, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5
