КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 363/4656/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1457/2019
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2019року м. Київ
колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Музичко С.Г.,
при секретарі Щербенко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Ну, намалюй», треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, товариство з обмеженою відповідальністю «Дефо», про визнання недійсним розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок,
за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Котлярової І.Ю., -
встановила:
У листопаді 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з названим позовом.
З урахуванням уточнень, просив визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 15 березня 2005 № 127; визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 26 липня 2005 року № 410, в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_48, ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_49, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47; визнати недійсними державні акти на право власності серії: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 на земельні ділянки площами: 0,6777 га кадастровий номер НОМЕР_7, 0,6759 га кадастровий номер НОМЕР_8, 0,9444 га кадастровий номер НОМЕР_9, 0,1664 га кадастровий номер НОМЕР_10, 0,0910 га кадастровий номер НОМЕР_11, 0,0560 га кадастровий номер НОМЕР_12, видані 14 червня 2012 року ОСОБА_1; НОМЕР_13 на земельну ділянку площею 0,5 га кадастровий номер НОМЕР_14, виданий 11 січня 2008 року ОСОБА_2; НОМЕР_15 на земельну ділянку площею 0,4993 га кадастровий номер НОМЕР_16, виданий 11 січня 2008 року ОСОБА_3; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України в постійне користування державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельні ділянки площами: 0,6777 га кадастровий номер НОМЕР_7, 0,6759 га кадастровий номер НОМЕР_8, 0,9444 га кадастровий номер НОМЕР_9, 0,1664 га кадастровий номерНОМЕР_10, 0,0910 га кадастровий номер НОМЕР_11, 0,0560 га кадастровий номер НОМЕР_17; ОСОБА_4 земельні ділянки площами: 0,0892 га з кадастровим номером НОМЕР_18, 0,0441 га з кадастровим номером НОМЕР_19, 0,0575 га з кадастровим номером НОМЕР_20, 0,994 га з кадастровим номером НОМЕР_21, 0,0567 га з кадастровим номером НОМЕР_22, 0,013 га з кадастровим номером НОМЕР_23; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5 га кадастровий номер НОМЕР_14; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,4993 га кадастровий номерНОМЕР_16; ОСОБА_5 земельні ділянки площами: 0,0591 га з кадастровим номером НОМЕР_24, 0,0861 га з кадастровим номером НОМЕР_36, 0,0139 га з кадастровим номером НОМЕР_25, 0,0376 га з кадастровим номером НОМЕР_27, 0,0506 га з кадастровим номером НОМЕР_32, 0,0338 га з кадастровим номером НОМЕР_26, 0,0877 га з кадастровим номером НОМЕР_31, 0,0392 га з кадастровим номером НОМЕР_28, 0,0215 га з кадастровим номером НОМЕР_29, 0,0286 га з кадастровим номером НОМЕР_33, 0,0205 га з кадастровим номером НОМЕР_34, 0,05 га з кадастровим номером НОМЕР_30; ТОВ «Ну, намалюй» земельну ділянку площею 0,0612 га з кадастровим номером НОМЕР_35, які розташовані на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області та загальна вартість яких складає 243 689 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Вишгородської РДА від 15 березня 2005 року № 127 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Дефо», вилучено із земель державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 9,5870 га та зазначену земельну ділянку надано ТОВ «Дефо» в оренду на 49 років під розміщення садівничого товариства.
15 березня 2005 року між Вишгородською РДА та ТОВ «Дефо» укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Розпорядженням Вишгородської РДА від 26 липня 2005 року № 410 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ ТОВ «Дефо» та передано 79 його членам земельні ділянки у власність.
На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки.
У подальшому на підставі укладених договорів купівлі-продажу, спірні земельні ділянки неодноразово відчужувались.
Прокурор зазначає, що вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність проведена з порушенням вимог законодавства.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представник ДП «Вищедубечанське лісове господарство» просив вирішити справу згідно вимог чинного законодавства.
Представник ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечив.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлялись належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Вишгородська РДА при прийнятті спірних розпоряджень не порушила вимоги Земельного кодексу України. Крім того, на час звернення першого заступника прокурора Київської області з вказаним позовом сплили строки позовної давності.
Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Вишгородської РДА «Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Дефо» під розміщення садівницького товариства» від 15 березня 2005 року № 127, затверджено проект землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки названому товариству, вилучено із земель державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 9,5870 га та зазначену земельну ділянку надано TOB «Дефо» в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства.
15 березня 2005 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ «Дефо» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.
Розпорядженням Вишгородської РДА від 26 липня 2005 року № 410 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки членам садівничого товариства ТОВ «Дефо» та передано 79 його членам земельні ділянки у власність. На підставі зазначеного розпорядження вищевказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки.
У подальшому частина членів СТ ТОВ «Дефо» відчужила належні їм земельні ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність були проведені з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям. У яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідницьких робіт тощо.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельним кодексом України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
Відповідно до змісту ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, землі лісогосподарського призначення, крім випадків визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Таким чином законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі і відповідачі.
За змістом ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) для ведення садівництва у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення.
Розпорядження від 15 березня 2005 року № 127 суперечить вимогам ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, якою передбачено, що для ведення садівництва у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не лісогосподарського.
З урахуванням вищенаведених вимог закону, доводів прокурора, та встановлених фактичних обставин, колегія суддів знаходить обґрунтованими позовні вимоги.
Утім, як вбачається з листа № 07/4-1775 від 03 липня 2009 року Київське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило заступника прокурора Київської області щодо погодження та вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб за рахунок земель лісогосподарського призначення державних лісогосподарських підприємств, підпорядкованих Київському обласному управлінню лісового та мисливського господарства за період з 2000 по 2009 рік.
Серед іншого, у списку земельних лісових ділянок, вилучених за погодженням з землекористувачем для нелісогосподарських потреб, є інформація з приводу спірних земельних ділянок наданих ТОВ «Дефо» згідно розпорядження Вишгородської РДА № 127 від 15 березня 2005 року.
Таким чином, про наявність оспорюваного розпорядження прокурор дізнався у липні 2009 року.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
19 квітня 2017 року представник ОСОБА_4 подав заяву до суду про застосування строку позовної давності ( том 3 а.с. 1-2 ).
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судові рішення» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Про наявність оспорюваного розпорядження, а відтак про порушене право, прокурор дізнався з листа Київського обласного управління лісового та мисливського господарства № 07/4-1775 від 03 липня 2009 року.
Проте з позовом прокурор звернувся у листопаді 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Зазначена обставина, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в позові.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував вищенаведених вимог закону та відповідних роз'яснень, та помилково відмовив у задоволенні позову одночасно за необґрунтованістю вимог, та у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріальногоправа.
З урахуванням наведеного рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Ну, намалюй», треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, товариство з обмеженою відповідальністю «Дефо», про визнання недійсним розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2019 року.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: О.Ф. Лапчевська
С.Г. Музичко
