ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" січня 2019 р. м. Київ Справа № 911/3677/17
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Гарбуз Л.В.
розглянувши справу № 911/3677/17
за позовом Першого заступника прокурора Київської області, м. Київ в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастра у Київській області, м. Київ
до 1. Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, с. Софіївська Борщагівка
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ»,
с. Петропавлівська Борщагівка
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий
агрокомбінат «Пуща-Водиця», с. Софіївська Борщагівка
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, с. Білогородка
про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки
Представники:
прокурор: Слабковська О.О., посвідчення № 051060 від 02.10.2018;
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1:не з'явився;
від відповідача 2: Вітусєвич Я.Ф., адвокат, довіреність № 7 від 03.03.2018;
від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;
від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився;
вільний слухач: ОСОБА_4
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У грудні 2017 Перший заступник прокурора Київської області (надалі-прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі-позивач) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (надалі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» (надалі-відповідач 2) про визнання недійсним рішення та витребування землі.
Так, прокурор просить суд визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, а також витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що відповідачем 1 спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 за рахунок земель державної власності для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень і у подальшому, відповідно до Договору-купівлі продажу № 798 від 20.02.2017, була відчужена на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ». При цьому, як стверджує прокурор, спірне рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель та підлягає визнанню недійсним.
При звернені з даним позовом до суду прокурор посилається на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтовуючи звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах тим, що позовна заява про витребування земельних ділянок сільськогосподарського признання із приватної власності у державну власність безумовно становить суспільний інтерес.
Також у позовній заяві прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.
Ухвалою господарського суду від 11.12.2017 порушено провадження у справі № 911/3677/17, залучено до участі у справі, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (надалі-відповідач 2), справу призначено до розгляду.
Ухвалою суду від 06.02.2018 позов Першого заступника прокурора Київської області залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 скасовано ухвалу суду від 06.02.2017, а матеріали справи № 911/3677/17 передані на розгляд до господарського суду Київської області.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та ухвали господарського суду від 15.05.2018, справу № 911/3677/17 прийнято до розгляду суддею Христенко О.О., розгляд справи за правилами загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 06.06.2018 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 06.06.2018 відкладено підготовче засідання на 25.06.2018 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 25.06.2018 продовжений строк підготовчого провадження, підготовче засідання у справі № 911/3677/17 відкладено на 18.07.2018 о 10 год. 40 хв.
18.07.2018 через канцелярію суду від ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» надійшла заява (вх. № 13785/18 від 18.07.2018) про залучення Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Так, в необхідність залучення ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», відповідач 2 вказує на те, що спірна земельна ділянка перебувала на праві постійного користування у вказаного підприємства, згідно з земельним актом серії НОМЕР_2 від 11.11.2002, яка в подальшому, на підставі листа № 502 від 14.06.2010 щодо припинення права постійного користування, була передана у власність третій особі - ОСОБА_2 При цьому, за твердженнями відповідач 2 саме дії керівництва ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» призвели до того, що спірна земельна ділянка наразі витребовується у державну власність, а отже прийняте у справі № 911/3677/17 рішення може вплинути на права та обов'язки останнього.
Ухвалою суду від 18.07.2018 відкладено підготовче засідання на 29.08.2018 о 10 год. 20 хв.; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».
09.08.2018 через канцелярію суду від ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» надійшли письмові пояснення № 687/1-01-14 від 08.08.2018, в яких останній підтримуючи позовні вимоги прокурора вказує на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та з постійного користування ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» поза волею власника та землекористувача.
Ухвалою суду від 29.08.2018 закрито підготовче провадження у справі № 911/3677/17, справу призначено до розгляду по суті на 26.09.2018 о 10 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 26.09.2018 зупинено провадження у справі № 911/3677/17 до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у справі № 907/50/16.
11.12.2018 поновлено провадження у справі № 911/3677/17, розгляд справи по суті призначений на 09.01.2019 о 12 год. 20 хв.
В судовому засіданні 09.01.2019 судом оголошено перерву до 28.01.2019 об 11 год. 00 хв.
З матеріалів справи слідує, що ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» проти позову прокурора заперечувало та просило у його задоволенні відмовити з огляду на те, що відповідач 2 набув та зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку відповідно до закону, окрім того, відповідач 2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і це майно не може бути витребуване в силу ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірна ділянка вибула з волі особи (ДП «НДВА «Пуща-Водиця»), якій власник передав майно у володіння, а саме на підставі листа ДП «НДВА «Пуща-Водиця» № 502 від 14.06.2010 про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, у складі якої перебувала і спірна земельна ділянка.
Окрім того, ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» було заявлено про пропущення прокурором строку позовної давності, оскільки, за твердженням відповідача 2, такий строк почав свій перебіг, коли прокурор звернувся із позовними вимогами про визнання недійсними рішень відповідача 1 щодо припинення права постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельною ділянкою площею 61,85 га. З огляду на викладене відповідач 2 просив у задоволенні позову відмовити також на підставі ст. 267 ЦК України.
Надаючи відповідь на відзив № 05/2-116вих18 від 05.02.2018, заперечення на заяву про застосування строків позовної давності № 05/2-3677вих18 та письмові пояснення № 05/2-20вих19 від 08.01.2019 прокурор вказував на те, що розглядати питання застосування наслідків спливу позовної давності немає підстав, оскільки у відповідача 2 права та обов'язки щодо спірної земельної ділянки виникли тільки з 20.02.2017, зокрема, з моменту укладення договору купівлі-продажу, а отже відповідачем 2 має бути доводитись лише факт добросовісності набуття права власності на спірну земельну ділянку. Рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 133 про затвердження проекту із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки видано з грубим порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель та жодними доказами не підтверджено факту проінформованості прокурора чи позивача про наявність порушення вимог земельного законодавства до 2016, що свідчить про відсутність підстав для застосування строку позовної давності та задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 28.01.2019 прокурор підтримав позовні вимоги; представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував; представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 № 2, враховуючи добровільну відмову землекористувача, припинено право постійного користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка.
В подальшому, рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 4 було затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га, яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, визнано недійсним та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 07.07.2010 № 2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця», а також визнано недійсним та скасовано рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
Таким чином, на даний час у державній власності та в постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради перебуває земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га, що встановлено та підтверджується зазначеними судовими рішеннями та державним актом про право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_2.
Поряд з цим, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 № 133 ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,08 га.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.10.2013 у справі № К/9991/54537/12 задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за участю третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання недійсними, протиправними та скасування рішень, державних актів, повернення земельних ділянок, визнано протиправними та скасовано рішення №№ 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 146, 147, 181 від 04.08.2010, якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в селі Софіївська Борщагівка у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, у тому числі - ОСОБА_2, у зв'язку з перевищенням сільською радою своїх повноважень в частині розпорядження земельними ділянками державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
Як слідує з позову, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016110000000045 було встановлено, що попри визнання недійсним зазначеного вище рішення про надання дозволу на складання проекту із землеустрою, останній був затверджений рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24. На підставі вказаного рішення у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства було передано земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на території села Софіївська Борщагівка.
Таким чином, відповідачем 1 було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень, за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця».
У подальшому, ОСОБА_2 20.02.2017 на підставі Договору купівлі-продажу № 798 право власності на належну йому земельну ділянку було відчужено на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ».
За ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйової Т.А. від 20.02.2017, інд. номер 33939392, зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Як слідує з позову прокурора, предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району та про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
Слід зазначити, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з ч. 5 ст. 60 цього Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Софіївсько-Борщагівська сільська рада.
Частиною 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 2 від 07.07.2010, враховуючи добровільну відмову землекористувача, було припинено право постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, яке, в свою чергу, стало підставою для прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення № 4 від 04.08.2010.
Проте, як встановлено судом та не спростовано сторонами, у зв'язку з порушенням процедури припинення права постійного користування земельною ділянкою та перевищенням повноважень, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 2 від 07.07.2010 та № 4 від 04.08.2010 були визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.
Слід зазначити, що статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Статтею 84 Земельного кодексу України визначається, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від такого права; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом тощо.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Поряд з цим, згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Суд констатує, що оскільки постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, яка набрала законної сили, встановлено факт перебування, у тому числі, спірної земельної ділянки у державній власності та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про припинення права постійного користування землею ДП «НДВА «Пуща-Водиця», то подальше розпорядження відповідачем 1 вказаними землями є незаконним.
Слід зазначити, що згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Посилаючись, зокрема, на наведені приписи законодавства, прокурор просив суд визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району.
Однак, дослідивши обставини справи, вивчивши наявні у справі докази та позиції сторін, суд дійшов висновку, що зазначена вимога не підлягає вирішенню господарським судом з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський суд, серед іншого, порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абзаци другий, четвертий частини першої статті 2 ГПК України у вказаній редакції).
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу (у вказаній редакції), за змістом пунктів 1, 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи також встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Натомість, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи.
Відтак, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Водночас, правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у приватну власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16 від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 20.11.2018 у справі № 911/44/17, від 15.01.2019 у справі № 911/4007/16.
За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі № 911/3677/17 підлягає закриттю в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району.
Щодо решти позовних вимог слід зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Прокурором у даній справі заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,08 га, вартістю 2785,70 грн.
Згідно з приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Приписами частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).
Із змісту згадуваних вище судових рішень, зокрема, із постанови Верховного Суду України від 24.06.2015, вбачається, що спірні земельні ділянки, в тому числі, земельна ділянка, яка є предметом даного спору на час прийняття сільською радою рішення про припинення права постійного користування ними перебували в державній власності, а тому у Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області були відсутні повноваження щодо прийняття відповідних рішень, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою.
Відповідно до п.п. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
За таких обставин, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею і набута у власність відповідача 2 від особи, яка не мала права її відчужувати, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
Проте, ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог прокурора у даній справі.
Слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Як слідує з позову, про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій, отриманої під час досудового розслідування, а саме - ДП «НДВА «Пуща-Водиця», Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, КДП «Київгеоінформатика», що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.
Зокрема, лише після опрацювання листа КДП «Київгеоінформатика», співставлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та землевпорядної документації щодо припинення права постійного користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельними ділянками загальною площею 61,85 га виявилось можливим встановити, що спірна територія на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, була повернута у державну власність.
Водночас, прокурор наголошує, що Головному управлінню Держгеокадастру в Київській області, яке відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт порушення інтересів держави внаслідок прийняття Софіївсько-Борщагівською радою оскаржуваного рішення відомо не було, оскільки воно приймалось без участі вказаного органу державної влади. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв'язку з чим Головне управління Держгеокадастру в Київській області за захистом порушених прав держави до суду не зверталось.
З огляду на викладене прокурор вважає, що встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним вищезазначеного рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради пропущено з поважних причин.
У письмових поясненнях (вх. № 299/19 від 09.01.2019) прокурор зазначає, що до позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки у останнього набувача - ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», який лише 20.02.2017 став її власником, трирічний строк позовної давності не сплив.
Водночас, оскільки частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, то прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право.
Дослідивши обставини дотримання прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексупочаток перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 погоджується з такими висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) та статтею 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.
Прокурор звернувся з позовом у даній справі до суду 08.12.2017.
Згідно з частинами 2, 4 статті 29 ГПК України в редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Водночас, посилання прокурора на те, що прокуратура про порушення прав держави шляхом прийняття спірного рішення та набуття відповідачем 2 у володіння спірної земельної ділянки дізналися після прийняття Верховним Судом України постанови від 24.06.2015, якою остаточно було вирішено питання незаконності рішень відповідача 1 щодо розпорядження спірною землею, є безпідставним, оскільки наявність порушення права та підтвердження такого факту судовим рішенням є не тотожними поняттями, і прокуратурі було відомо про наявність порушеного права на час звернення із позовом про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у вересні 2011, а відповідні судові рішення, на які посилається прокуратура у позовній заяві, лише підтвердили факт порушення права.
Крім того, як зазначалося вище, фундаментальне значення має факт, коли саме держава, а не її конкретний орган або прокурор, могла довідатися про наявність порушеного права.
Поряд з цим, слід зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула із володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується із моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, правомірним є висновок про сплив позовної давності і наявність підстав для задоволення заяви про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора з позовом про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у справі № 2а-42/12, разом із тим прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку у межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року в аналогічній справі № 911/3210/17 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача: 1) ОСОБА_17; 2) ОСОБА_18, про визнання недійсним рішення та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах (пп. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доказування, що строк було пропущено з поважних причин, проте, у даному випадку прокурором не доведено, а судом за наявними у справі матеріалами не встановлено обставин, що вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності.
Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог прокурора, а саме - про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача 2.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України за вимогою про витребування земельної ділянки покладаються на прокурора.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 29.07.2011 № 24 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
2. В задоволенні решти позову відмовити у повному обсязі.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 21.02.2019.
Суддя О.О. Христенко
