ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2019 року
Київ
справа №345/1416/17
адміністративне провадження №К/9901/33470/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 345/1416/17
за позовом ОСОБА_2
до Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області
на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року (у складі головуючого судді Минович О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Носа С.П., Яворського І.О.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області, в якому просив:
визнати протиправними дії Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Калуське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату йому підвищення до пенсії, відповідно до вказаної норми із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 21 листопада 2016 року з врахуванням виплачених сум.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 13 жовтня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 345/1416/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 345/1416/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 13 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 14 лютого 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФУ та отримує підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654, як особа, що є членом сім'ї репресованої і згодом реабілітованої, і яку було примусово переселено.
Той факт, що позивач реабілітований згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» підтверджується довідкою від 15 липня 1992 року № 3/3-25140, виданою Управлінням внутрішніх справ Івано-Франківської області.
22 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся в УПФУ із заявою щодо проведення перерахування та виплати підвищення до пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як члену сім'ї репресованої і подальшому реабілітованої.
Листом від 13 квітня 2017 року № 92/С-15 УПФУ повідомило ОСОБА_2, що на даний час відсутні зміни у законодавстві щодо збільшення даного підвищення, а тому виплата такого в розмірі 43,52 грн., як це встановлено Постановою № 654, відповідає нормам чинного законодавства.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся в суд.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16 липня 2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які є членами сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52 грн. При цьому, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до його положень.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено відповідно 43,52 грн.
Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум у відповідності до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
За чинним законодавством України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, визначеними статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, статтею 28 вказаного Закону передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є реабілітованою особою, на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», як член сім'ї, яку було примусово переселено, а не як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про нарахування та виплату позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі з розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Окрім цього, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача в частині пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки про своє порушене право позивач дізнався саме з моменту отримання листа Управління від 13 квітня 2017 року, яким повідомлено про відмову в перерахунку пенсії відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому необґрунтованим є твердження відповідача, що позивач міг і повинен був дізнатись про порушене право з моменту офіційного опублікування Постанови № 654.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суді попередніх інстанцій про те, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою № 654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а тому дії відповідача щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправними, а належним способом захисту його порушеного права є зобов'язання відповідача проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до наведених законодавчих приписів.
Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
