ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/841/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Ключковича В.Ю.
при секретарі судового засідання Гужві К.М.,
за участю учасників судового процесу:
позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - Глобенко Л.В.
від третіх осіб - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача адвоката ОСОБА_3 та Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Київської міської ради, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_6 з позовом до Київської міської ради в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради № 535/535 від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд»;
- стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5120,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 535/535 від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_6 у Солом'янському районі міста Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». У стягненні витрат на правову допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу відповідно до змісту якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт вказує, про те, що судом першої інстанції не було враховано, що позивачем, у порушення вимог чинного законодавства, не надавалось до клопотання погодження землекористувача, а також те, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні третьої особи з 1968 року і використовується в частині обслуговування житлового будинку для огородництва та садівництва.
У свою чергу, представником позивача подано до суду апеляційну скаргу відповідно до змісту якої останній посилаючись на неправильне вирішення питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи просить суд змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та стягнути на користь позивача витрати пов'язані з розглядом справи (правничої допомоги) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради, а також вирішити питання розподілу судових витрат (на правничу допомогу) понесених апелянтом під час розгляду справи № 826/841/17 у суді апеляційної інстанції.
Відзивів на апеляційні скарги від учасників судового процесу до суду не надходило.
З урахуванням того, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 313 КАС України неявка інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе здійснити судовий розгляд справи за даною явкою.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у січні 2016 року позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землевідводу земельної ділянки № 3 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:571 згідно містобудівного кадастру Києва) орієнтованим розміром до 0,10 га., з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд (присадибна ділянка).
В додаток до клопотання позивачем надано: графічні матеріали на звороті клопотання; копії паспорту та ідентифікаційного номера, довідку учасника бойових дій.
За наслідками розгляду вказаної заяви позивача Київська міська рада 30 червня 2016 року прийняла рішення № 535/535 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_6 у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,10 га. (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (К-26108).
Вказане рішення мотивовано тим, що відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України заявником не надано згоди землекористувача (архівна довідка архівного відділу Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.10.2007 № 638) та катигоричну вимогу органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва від 04.01.2016 № 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими користуються мешканці мікрорайону «Жуляни», іншим громадянам.
Позивач не погодившись із змістом прийнятого відповідачем рішення звернувся до суду за захистом своїх прав із даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактичною обставиною відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є перебування такої земельної ділянки у користування третьої особи. Проте, оскільки , чинним законодавством не передбачено право міської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з наміром відведення цієї земельної ділянки іншій особі, а також враховуючи, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи (державний акт або договір оренди), які належним чином посвідчують право користування ОСОБА_7 саме земельною ділянкою на яку претендує позивач, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначена відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України. Таким чином, суд встановив, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність фактичних та юридичних підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Конституцією гарантується право власності на землю. У статті 14 Основного закону передбачено, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Так, відповідно до вимог статті 40 ЗК України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Приписами статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, зокрема, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Разом з цим, відповідно до частини 5 вказаної норми земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 ЗК України.
Приписами частини 6, 7 вказаної норми встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як було встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок Київської міської ради про те, що відповідно до п. 6 ст. 118 ЗК України у доданих позивачем до клопотання документах відсутня згода землекористувача) архівна довідка архівного відділу Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.10.2007 № 638).
Крім того, приймаючи рішення про відмову ОСОБА_6 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, Київською міською радою було також враховано катигоричну вимогу органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва від 04.01.2016 № 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими користуються мешканці мікрорайону «Жуляни», іншим громадянам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 08.03.1955 р. № 266 зареєстрованого за землекористувачами забудованих кварталів землі загальною площею 47.207 кв.м.
Відповідно архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09 жовтня 2003 року № 638 по документах архівного фонду «Жулянська сільська рада» у господарських книгах за 1986-1989 роки є особовий рахунок НОМЕР_2 ОСОБА_7, проживаючої за адресою АДРЕСА_2. У графі «Будівлі» значиться житловий будинок - 1986 року, забудова. У графі «Всього землі» - зазначено - 0,18 га.
На підставі даних копії наявного в матеріалах свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 27 жовтня 1992 року, судом встановлено, що спадкоємцем вказаного в заповіді майна, а саме: житлового будинку загальною житловою площею 39,56 кв.м., сараю, погрібу, колодязя, що розміщені на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_7.
Відповідно до листа Органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва № l/1 від 04 січня 2016 року, земельну ділянку на яку претендує Позивач використовують інші особи та мають намір узаконити своє право відповідно до норм 3eмельного кодексу України.
Крім того, жителі мікрорайону просили вжити заходів щодо недопущення незаконного захвату земельних ділянок мікрорайону «Жуляни».
Отже, фактичною обставиною відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є перебування такої земельної ділянки у користуванні третьої особи.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що погодження землекористувача надається до клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою лише виключно у випадку у вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.
Разом з цим, документів (зокрема, державного акту або договоу оренди), що достовірно підтверджують право користування ОСОБА_7 земельною ділянкою про яку йдеться мова у клопотанні позивача ані відповідачем, ані вказаною третьою особою суду не надано.
При цьому, відповідно до наявної у справі відповіді Архівного сектору Києва-Святошинської РДА Київської області № 01-28/14 від 09.08.2017 на депутатське звернення підтвердити факт видачі, зокрема, архівної довідки від 09 жовтня 2003 року № 638 архівний сектор не має можливості у зв'язку із закінченням строків зберігання документів з їх виконання.
Таким чином, з наведеного вбачається, що підстави для відмови позивачу у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ґрунтуються виключено на припущеннях суб'єкта владних повноважень про те, що земельна ділянка на яку претендує позивач перебуває у користуванні іншої особи.
Разом з цим, доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано, що позивачем, у порушення вимог чинного законодавства, не надавалось до клопотання погодження землекористувача, а також те, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні третьої особи з 1968 року і використовується в частині обслуговування житлового будинку для огородництва та садівництва не приймаються судом до уваги, оскільки відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем суду першої інстанції не надавалось. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що прийняте Окружним адміністративним судом рішення про задоволення позовних вимог, ґрунтується, зокрема на тому, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи (державний акт або договір оренди), які належним чином посвідчують право користування ОСОБА_7 саме земельною ділянкою на яку претендує позивач. Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні також зазначено, що відповідачем не надано належних доказів того, що земельна ділянка на яку претендує позивач, використовується третіми особами.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що вимогами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, який не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу як відсутність у поданих документах згоди землекористувача.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованом висновок суду першої інстанції, що що визначена відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Крім того, колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до положень законодавства у сфері земельних відносин отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування особі, яка звернулась із відповідним клопотанням. Суд зазначає, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правоустановлюючим документом, а тому не може порушити права третіх осіб на користування цією земельною ділянкою (у разі її перебування у користуванні цих третіх осіб).
Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 підлягає врахуванню судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Київської міської ради № 535/535 від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр.. ОСОБА_6 у Солом'янському районі міста Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» є протиправним та підлягає скасуванню.
У свою чергу, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Щодо вимог апеляційної скарги позивача та правомірності висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 120,00 грн., колегія суддів зазначає про таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договір про надання правової допомоги від 22.12.2016р. №22/12-6 з ОСОБА_3 та сплачено за вказаним договором 5120,00 грн.
На замовлення позивача (яке є додатком до вказаного договору) представником позивача було надано відповідні послуги правової допомоги (що становлять предмет договору про надання правової допомоги від 22.12.2016р. № 22/12-6), що підтверджується підписаним сторонами Актом виконаних робіт від 23 грудня 2016 року.
Суд вважає співрозмірними заявлені до стягнення позивачем витрати із складністю справи та обсягом наданих послуг, отже витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Проте, відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю представника позивача ОСОБА_3.
При цьому, колегія суддів зазначає, що станом на час укладенння договору діяли норми статті 90 КАС, якими було передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Тобто, станом на час звернення до суду із даним адміністративним позовом та під час розгляду справи у суді першої інстанції представляти інтереси позивача мав право фахівець в галузі права, який надав правову допомогу за договором та відповідно позивач мав право на відшкодщування витрат, пов'язані з оплатою допомоги такого фахівця.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача.
Разом з цим, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені представником позивача вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на правову допомогу під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5600 (п'ять тисяч шістсот) грн. є також обґрунтованими. Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5600,00 є співмірними із наданими послугами, підтверджуються наявними у справі доказами та відповідачем не було заявлено клопотання про їх зменшення.
Положеннями статті 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст.ст.243-245, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника позивача адвоката ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 в частині стягненні витрат на правову допомогу скасувати.
В цій частині прийняти нову постанову, якою стягнути з Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження м. Київ, вул.. вул. Хрещатик, 36) на користь ОСОБА_6 (іпн НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) витрати на правову допомогу у розмірі 5120 (п'ять тисяч сто двадцять) грн.
В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 залишити без змін.
Стягнути з Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження м. Київ, вул.. вул. Хрещатик, 36) на користь ОСОБА_6 (іпн НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) судові витрати на правову допомогу понесені розгляду справи суді апеляційної інстанції у розмірі 5600 (п'ять тисяч шістсот) грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий судя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
Повний текст постанови буде виготовлено 31 січня 2019 року
