Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 708/254/18

провадження № 61-46123св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,

учасники справи:

позивач - Чигиринська міська рада,

відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - відділ державної реєстрації управління містобудування, архітектури, земельних відносин та державної реєстрації Чигиринської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Чигиринської міської ради на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Чигиринська міська рада звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила припинити право власності Чигиринської міської ради на 1/6 частину, ОСОБА_4 на 1/6 частину та ОСОБА_5 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, а також скасувати державну реєстрацію права власності на це майно. В обґрунтування позову зазначила, що нею було встановленофактичне знищення зазначеного будинку, внаслідок чого право власності на майно підлягає припиненню відповідно до положень статті 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивач такожзазначив, що залишки будинку знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади м. Чигирин площею 0,0145 га, і відповідачки ОСОБА_5 - площею 0,0999 га, та перешкоджають в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкоюкомунальної власності.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від

21 травня 2018 року позов задоволено. Припинено право власності Чигиринської міської ради на 1/6 частину, ОСОБА_4 на 1/6 частину та ОСОБА_5 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 у зв'язку з його знищенням. Скасовано державну реєстрацію права власності Чигиринської міської ради на 1/6 частину, ОСОБА_4 на 1/6 частину та ОСОБА_5 на 2/3 частини зазначеного будинку.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову Чигиринської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: відділ державної реєстрації управління містобудування, архітектури, земельних відносин та державної реєстрації Чигиринської районної державної адміністрації, про припинення права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності на нього.

23 жовтня2018 року Чигиринська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 вересня 2018 року.

Касаційна скарга Чигиринської міської ради мотивована тим, що будинок АДРЕСА_1 не існує як предмет матеріального світу, у зв'язку з руйнуванням, однак в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться відомості про зареєстроване право власності на нього, що перешкоджає в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій був розміщений будинок. Також, на думку Чигиринської міської ради, примусове позбавлення права власності, у тому числі, на частку в спільному майні можливо лише за наявності самого майна, а відсутність будинку унеможливлює здійснення власниками володіння та користування ним. Посилаючи на положення статей 179, 316, 317, 355, 380, 377 ЦК України Чигиринська міська рада просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 20 вересня 2018 року та залишити в силі рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що Чигиринська міська рада, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. 9 лютого 2018 року за Чигиринською міською радою Черкаської області 1 зареєстровано право власності на 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, за ОСОБА_5 12 лютого 2010 року зареєстровано право власності на 2/3 частини житлового будинку, а за ОСОБА_4 4 листопада 2013 року зареєстровано право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

20 липня 2012 року Чигиринською міською радою було проведено обстеження зазначеного житлового будинку та встановлено, що він перебуває в незадовільному стані внаслідок пожежі, про що складено акт технічного обстеження.

Також судами встановлено, що спірний будинок напівзруйнований, непридатний для нормальної експлуатації і подальшого використання та таким, що має загрозу обвалення несучих конструкцій, у зв'язку з чим його рекомендовано до вилучення з обліку та подальшого знесення.

21 грудня 2015 року Чигиринською міською радою повторно було проведено обстеження житлового будинку АДРЕСА_1 та встановлено, що після пожежі в 2012 році стіни будинку перебувають в напівзруйнованому стані, відсутнє газопостачання та інженерне обладнання, будинок перебуває в аварійному стані, про що складено акт обстеження об'єкта нерухомого майна та встановлено відсутність будівель з фундаментами - житлового будинку (А-1, а), сараю (Б), погреба (В), вбиральні (Г), літнього душу (Д), сараю (Ж), а в наявних прибудов під літерами а1, а2 загальний фізичний стан фундаментів зовнішніх та внутрішніх стін, покрівлі непридатний для нормальної експлуатації, що межує з аварійним. Крім того, зроблено висновок про неможливість надійної та безпечної експлуатації спірного будинку (пункти 4, 7 звіту).

Також судами установлено, що під спірним будинком фактично наявна земельна ділянка загальною площею 0,1144 га, з яких за територіальною громадою м. Чигирина обліковується та закріплена земельна ділянка площею 0,0145 га, а за відповідачкою ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0999 га.

Суд першої інстанції, припиняючи право власності Чигиринської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1, а також скасовуючи державну реєстрацію права власності на це майно виходив з того, що спірний будинок фізично знищений, а у зв'язку з відсутністю об'єкту речового права, відсутні і речово-правові відносини. Земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, перебуває у власності територіальної громади м. Чигирин площею 0,0145 га, та відповідачки ОСОБА_5 - площею 0,0999 га. Майнові права позивача, як співвласника земельної ділянки, порушуються, оскільки він не в змозі розпоряджатись земельною ділянкою комунальної власності, на якій знаходиться залишки об'єкту нерухомого майна.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з відсутності беззаперечних доказів того, що будинок повністю знищений, а неможливість розпоряджатись земельною ділянкою, на якій знаходяться залишки об'єкту нерухомості, не можуть бути визнані підставою для примусового припинення права власності іншого співвласника будівлі. Крім того, за змістом статі 349 ЦК України, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, право власності на знищене майно може бути припинено тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру, проте позивачем не доведено, що співвласники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звертались із заявою про припинення їх частки у праві спільної власності.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2018 року в справі №640/16171/14А та положення статті 365 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що для примусового припинення права особи на частку у спільному майні позивачем не дотримано вимоги законодавства щодо компенсації вартості майна інших співвласників.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.