АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/793/1311/18
Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 2
Ткаченко С.Є. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2018 року м. Черкаси
Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В.,
за участю секретаря Матюхи В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року (повний текст рішення складено 25 травня 2018 року) у складі судді Ткаченко С.Є. у справі за позовом Чигиринської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: відділ державної реєстрації управління містобудування, архітектури, земельних відносин та державної реєстрації Чигиринської районної державної адміністрації, про припинення права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності на нього, - :
в с т а н о в и в :
У березні 2018 року Чигиринська міська рада звернулась до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вказаним позовом, посилаючись на те, що сторони є співвласниками житлового будинку за адресою м. АДРЕСА_1 Чигиринська міська рада внаслідок визнання відумерлою частини спадщини після смерті ОСОБА_7 стала власником 1/ 6 частини вказаного будинку. Іншими співвласниками є ОСОБА_6, яка володіє 2/3 частинами будинку, та ОСОБА_5, яка є власником 1/6 частин будинку.
Відповідно до експертного висновку домоволодіння за зазначеною адресою визнано напівзруйнованим, непридатним для нормальної експлуатації та таким, що має загрозу обвалення несучих конструкцій, у зв'язку з чим його рекомендовано до вилучення з обліку та подальшого знесення.
За наслідками проведення повторного обстеження 21.12.2015 року також підтверджено, що домоволодіння зруйновано.
Інші співвласники не надавали згоду на знесення домоволодіння, тому позивач вернувся для судового захисту своїх прав.
Посилаючись на ст. 349 ЦК України, позивач просив припинити право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 та скасувати державну реєстрацію права власності на нього.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року позов задоволено.
Припинено право власності Чигиринської міської ради на 1/6 частину, ОСОБА_5 на 1/6 частину та ОСОБА_6 на 2/3 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку з його знищенням.
Скасовано державну реєстрацію права власності Чигиринської міської ради на 1/6 частину, ОСОБА_5 на 1/6 частину та ОСОБА_6 на 2/3 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що домоволодіння є фізично знищеним. У зв'язку з відсутністю об'єкту речового права, відсутні і речово-правові відносини. Земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, перебуває у власності територіальної громади м. Чигирин площею 0,0145 га, та відповідачки ОСОБА_6 - площею 0,0999 га. Позивач не в змозі розпоряджатись земельною ділянкою комунальної власності, оскільки там знаходяться залишки домоволодіння. Суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача як співвласника земельної ділянки, на якій знаходиться знищений об'єкт нерухомого майна.
Не погоджуючись з рішенням суду, його оскаржила відповідачка ОСОБА_5 з посиланням на необґрунтованість рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що припинення права власності у випадку знищення нерухомого майна відбувається лише шляхом внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Разом з тим, в силу ст. 365 ЦК України примусове припинення права на частку у спільній власності можливе лише за попереднього платежу за частку. Крім того, висновок суду про належність іншим сторонам спору земельної ділянки ґрунтується на неналежних доказах.
Апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу припинення права спільної часткової власності кожним із співвласників.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, де визначено, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, у національному законодавстві визначено у ст. 317 ЦК України.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у виразі часток. Ідея спільної часткової власності в тому й полягає, що майно належить усім співвласника одночасно. Тому, наприклад, зменшення майна внаслідок його пошкодження тягне наслідки щодо всіх співвласників, а не одного чи кількох із них.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд встановив, що за Чигиринською міською радою Черкаської області 19.02.2018 року зареєстровано право власності на 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, за ОСОБА_6 12.02.2010 року зареєстровано право власності на 2/3 частини житлового будинку, а за ОСОБА_5 04.11.2013 року зареєстровано право власності на 1/6 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 46-51).
Як вбачається з акту технічного обстеження від 20.07.2012 року (а.с. 9), Чигиринською міською радою було проведено обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що він перебуває в незадовільному стані внаслідок пожежі.
Відповідно до експертного висновку по результатах технічного обстеження будівельних конструкцій 266р-ОБ від 19.09.2012 року (а.с. 12-36) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 Черкаської області визнано напівзруйнованим, непридатним для нормальної експлуатації і подальшого використання та таким, що має загрозу обвалення несучих конструкцій, у зв'язку з чим його рекомендовано до вилучення з обліку та подальшого знесення.
Згідно до акту обстеження об'єкта нерухомого майна від 21.12.2015 року (а.с. 37-42), Чигиринською міською радою повторно було проведено обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що після пожежі в 2012 році стіни будинку перебувають в напівзруйнованому стані, відсутнє газопостачання та інженерне обладнання, будинок перебуває в аварійному стані.
Таким чином, спірне домоволодіння є об'єктом права спільної часткової власності і у справі відсутні беззаперечні докази того, що воно повністю знищене.
Крім того, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
З аналізу вказаної норми вбачається, що власник за своїм бажанням має право визначити фактичну та юридичну долю речі. Знищення майна належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням, добровільно припиняє своє право власності, або ж право власності припиняється поза волею власника в результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.
Враховуючи презумпцію непорушності права власності, здійснення власником права власності на власний розсуд, в поєднанні з положеннями ст. 349 ЦК України, колегія суддів вважає, що право власності на знищене майно може бути припинено тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
Позивачем не надано доказів про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звертались з такими заявами.
Частиною 3 ст. 41 Основного Закону регламентовано, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, 2) річ є неподільною, 3) спільне володіння і користування майном є неможливим, 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у Постанові від 26.06.2018 року у справі №640/16171/14.
Крім того, у практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалось про необхідність попереднього внесення вартості частки у спільному майні на депозитний рахунок суду. Зокрема, у рішенні «Андрій Руденко проти України» (Andriy Rudenko) від 21 грудня 2010 року, заява № 35041/05.
З урахуванням вищевказаних норм законодавства слід дійти висновку, що у разі відсутності добровільної згоди співвласника припинення його частки у праві власності (навіть у зв'язку зі знищенням майна) можливе лише за компенсації вартості цієї частки.
Посилання позивача на те, що залишки об'єкту нерухомості заважають йому розпоряджатись земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, не можуть бути визнані підставою для примусового припинення права власності іншого співвласника будівлі.
Таким чином, районний суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для припинення права власності усіх співвласників. Позивачем не доведено, що співвласники звертались з заявою про припинення їх частки у праві спільної власності. А для примусового припинення позивачем не дотримано вимоги законодавства щодо компенсації вартості майна інших співвласників.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення слід скасувати як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 травня 2018 року скасувати.
У задоволенні позову Чигиринської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: відділ державної реєстрації управління містобудування, архітектури, земельних відносин та державної реєстрації Чигиринської районної державної адміністрації, про припинення права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності на нього - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.
Судді
