Постанова
Іменем України
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 263/1221/17
провадження № 61-18261св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Кияна Д. В. від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Попової С. А., Кочегарової Л. М.,
Ткаченко Т. Б. від 19 липня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про надання додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 26 грудня 2007 року
ОСОБА_8 було складено заповіт, згідно з яким все належне йому майно він заповів своїй рідній сестрі ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
18 січня 2017 року позивач отримала лист від Першої маріупольської державної нотаріальної контори, з якого дізналася про існування заповіту, тобто вже після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.
ОСОБА_4 не звернулась своєчасно до нотаріальної контори, оскільки їй не було відомо про існування заповіту і вважала, що за наявності двох синів (відповідачів) у померлого, як спадкоємців першої черги, вона не може бути спадкоємцем після смерті брата.
Посилаючись на викладені обставини та вважаючи, що пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, позивач, з урахування уточнених позовних вимог, просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті
ОСОБА_8 протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням законної сили.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визначено
ОСОБА_4 додатковий строк в три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 були перешкоди для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини у вигляді відсутності відомостей про існування цього акту волі спадкодавця ОСОБА_8, а тому наявні підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач пропустив даний строк із непереборних і об'єктивних обставин, що були визнані судами поважними.
У серпні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд помилково та безпідставно не звернули уваги на ті обставини, що жодних поважних причин чи інших обставин щодо об'єктивних труднощів, які існували та доказів про їх існування, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутися до нотаріуса у передбачений частиною першої статті 1270 ЦК України строк з заявою про прийняття спадщини, позивачем не було надано.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У справі, що переглядається, установлено, що 26 грудня 2007 року
ОСОБА_8 склав заповіт на ім'я рідної сестри - ОСОБА_4 на все належне йому майно де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось та взагалі на те, на що він за законом матиме право, у тому числі на належну заповідачеві частину квартири АДРЕСА_3. Даний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори Бородіною Л. П. та зареєстрований в реєстрі за № 9-2059. Крім того, спадкодавцеві ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2011 року на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.
28 вересня 2016 року Першою маріупольською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 498/2016 після смерті
ОСОБА_8 на підставі заяви сина померлого - ОСОБА_10 від 28 вересня 2016 року, який відмовився від належної частки спадкового майна на користь свого брата ОСОБА_5
04 жовтня 2016 року до нотаріальної контори звернувся із заявою про прийняття спадщини другий син померлого - ОСОБА_5, в якій повідомив про те, що батько залишив заповіт на користь ОСОБА_4
Під час заведення спадкової справи нотаріусом була сформована інформаційна довідка зі спадкового реєстру від 28 вересня 2016 року
№ 45235959, в якій зазначено, що спадкодавцем ОСОБА_8 був складений заповіт, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 43718008.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положенням про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 1320цс17, при розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини судам необхідно дослідити чи вчиняв нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
З матеріалів справи вбачається, що листом приватного нотаріуса за вихідним № 64/02-14 від 17 січня 2017 року на ім'я позивача, ОСОБА_4 повідомлено про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_8 та існування складеного на її ім'я заповіту від 26 грудня 2007 року. Одночасно з цим у змісті цього листа констатовано, що для позивача сплив шестимісячний строк для прийняття спадщини і що вона може вважатись спадкоємцем, що не прийняв спадщину.
Таким чином, про існування складеного на її ім'я заповіту, позивачу стало відомо з повідомлення нотаріальної контори лише 18 січня 2017 року, тобто після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, який закінчився 02 січня 2018 року.
При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини необхідно ураховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
У матеріалах справи відсутні жодні докази про те, що ОСОБА_4 до 18 січня 2017 року знала про наявність заповіту від 2007 року.
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску заявником строку для подання заяви про прийняття спадщини.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 зазначає про те, що суд першої інстанції та апеляційний суд не надали належної оцінки тим обставинам, що позивач навіть поза існування заповіту на її ім'я мала право на успадкування спадкового майна ОСОБА_8 відповідно до положень статті 1262 ЦК України як спадкоємець другої черги, оскільки є рідною сестрою померлого, однак поза відсутністю об'єктивних причин позивач не звернулася з відповідною заявою до нотаріуса.
Судами попередніх інстанцій було враховано ці обставини та зазначено, що позивачу, як спадкоємцю другої черги, було відомо про наявність спадкоємців першої черги, тобто синів спадкодавця, про існування заповіту їй не було відомо, а тому вона не зверталася до нотаріуса з заявою.
Інші доводи касаційної скарги, на які посилається ОСОБА_5, були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цих судових рішень, їх виконання підлягає поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 рокузалишити без змін.
Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 рокута ухвали Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта
