22-ц/775/504/2017(м)
263/1221/17
Головуючий у 1 інстанції Киян Д.В.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Категорія 39
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Попової С.А.,
суддів Кочегарової Л.М., Ткаченко Т.Б.,
за участю секретаря Брежнєва Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про надання додаткового строку для прийняття спадщини за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 року,
В С Т А Н О В И Л А:
В січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на наступні обставини. 03.07.2016р. помер її рідний брат ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (в минулому - Леніна). 18.01.2017р. вона отримала лист від Першої маріупольської державної нотаріальної контори про те, що 26.12.2007р. ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким все належне майно заповів їй. Про існування заповіту нотаріус повідомила її після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини. Вона не звернулась своєчасно до нотаріальної контори за відсутності відомостей про існування заповіту і вважала, що за наявності двох синів (відповідачів) у померлого, як спадкоємців першої черги, вона не може бути спадкоємцем після смерті брата. Тому вважала, що пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин. Після отримання листа нотаріуса вона на наступний день звернулась із заявою про намір прийняти спадщину після смерті брата. Просила в уточненій редакції позовних вимог (а.с. 46-48) визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням законної сили.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено ОСОБА_2 додатковий строк в три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер 02.07.2016р. Вирішено питання з розподілом судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_7, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених належним чином про дату і час розгляду справи позивача і відповідачів, які просили вирішити справу у їх відсутність (а.с. 151, 165, 166), перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 02.07.2016 року помер ОСОБА_5 (а.с. 23).
26.12.2007р. за своє життя ОСОБА_5 склав заповіт на ім'я рідної сестри - ОСОБА_2 на все належне йому майно де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось та взагалі на те, на що він за законом матиме право, у тому числі на належну заповідачеві частину квартири № 130, розташованої в місті Маріуполі, проспект Металургів, будинок № 27. Даний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 9-2059 (а.с. 9, 30, 121-122). Крім того, спадкодавцеві ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 14.09.2011р. на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с. 53-57).
28.09.2016р. Першою маріупольською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 498/2016 (№ в Спадковому реєстрі 59567211) після смерті ОСОБА_5 на підставі заяви сина померлого - ОСОБА_3 від 28.09.2016р., який відмовився від належної частки спадкового майна на користь свого брата ОСОБА_4 (а.с. 29, 38-39, 43-44, 112). 04.10.2016р. до нотаріальної контори звернувся із заявою про прийняття спадщини другий син померлого – ОСОБА_4, в якій повідомив, про те, що батько залишив заповіт на користь ОСОБА_2 (а.с. 34).
Під час заведення спадкової справи нотаріусом була сформована інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові справи) від 28.09.2016р. № 45235959, в якій зазначено, що спадкодавцем ОСОБА_5 був складений заповіт, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 43718008, який був складений заповідачем не на користь відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а.с. 95).
Листом приватного нотаріуса на ім'я позивача ОСОБА_2 від 17.01.2017р. за вих. № 64/02-14 повідомлено про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_5 та існування складеного на її ім'я заповіту від 26.12.2007р. Одночасно з цим у змісті цього листа констатовано, що для позивача сплив шестимісячний строк для прийняття спадщини і що вона може вважатись спадкоємцем, що не прийняв спадщину (а.с. 6).
На час відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_5 проживав один за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 36-37). А позивач є зареєстрованою та мешкає за адресою: м. Маріуполь, пр-т Металургів, б. 98, кв. 185 (а.с. 5зв.).
Свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом сторонам не видані (а.с. 89).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з відсутності інформації у позивача про наявність заповіту від її брата з 2007р. до 18.01.2017р., коли вона отримала повідомлення нотаріуса про існування заповіту, але шестимісячний строк для прийняття спадщини вже сплинув. Такі обставини необізнання про заповіт суд вважав поважними, які унеможливили своєчасне подання позивачем заяви про прийняття спадщини. Суд врахував, що позивач пропустила передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк всього на 15 днів, і одразу на наступний день 19.01.2017р. звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Як з'ясовано, у даній справі часом відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 в сенсі ч. 1 ст. 1220 ЦК України є дата - 02.07.2016р. Строк для прийняття спадщини в розумінні ч. 1 ст. 1270 ЦК України сплинув 02.01.2017р.
Позивач звернулась до нотаріуса із повідомленням про намір прийняти спадщину після смерті брата 19.01.2017р., тобто на 17 день після спливу строку одразу після отримання 18.01.2017р. листа нотаріуса з відомостями про наявність на її ім’я заповіту (а.с. 62).
Як пояснювала в суді першої інстанції позивач, вона не подавала заяви про прийняття спадщини, бо перед нею за чергою спадкування були 2 сина померлого брата ОСОБА_5, а про заповіт вона нічого не знала.
Як за зацитовано відповідачем в апеляційній скарзі правову позицію Верховного Суду України від 04.11.2015р. у справі № 6-1486цс15: якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
В даному ж випадку у спадкоємця ОСОБА_2 були перешкоди для подання заяви – відсутність інформації про існування заповіту. Це інша обставина, аніж звернув увагу Верховний Суд України на відсутність інформації про смерть спадкодавця, що помилково ототожнено відповідачем ОСОБА_4 у змісті апеляційної скарги.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність відомостей про існування заповіту як причина несвоєчасного звернення до нотаріальної контои із заявою про прийняття спадщини є поважною, бо створила об’єктивну перешкоду для спадкоємця на вчинення цих дій.
В змісті апеляційної скарги і в поясненнях представника відповідача ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції йдеться про те, що ОСОБА_2 разом із братом ОСОБА_5 звертались до нотаріальної контори після смерті їх матері ОСОБА_9, яка померла 16.05.2007р., та отримували відповідні документи на спадкове майно. А тому, на погляд відповідача і його представника, позивач не могла не знати про посвідчення на її ім'я заповіту.
Однак, погодитись із такими доводами, як безумовну підставу для відмови в задоволенні позову, колегія суддів не може, зважаючи на наступне.
Як вбачається з журналів судового засідання, в суді першої інстанції ОСОБА_10 пояснила, що в 2007 році вона відмовилась від своєї спадкової частки після смерті матері у сімейній квартирі АДРЕСА_4 на користь брата ОСОБА_5 (а.с. 178). Але брат не казав, що віддячив їй за це оформленням заповіту на її ім’я.
Для перевірки доводів сторін в даній частині судом апеляційної інстанції були оглянуті надані Першою маріупольською державною нотаріальною конторою матеріали (а.с. 174-214), з яких вбачається, що 26.12.2016р. в один день учинялась нотаріусом низка дій, в тому числі: в межах спадкової справи № 901 - з видачі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 свідоцтв на право на спадщину (грошові вклади) за заповідальним розпорядженням; з посвідчення заповіту Міскі ОСОБА_11 на ім’я ОСОБА_2
Враховуючи, що заповіт – це особисте розпорядження особи (заповідача) щодо майна, яке їй належить, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті (ст. 1233, ч. 1 ст. 1235 ЦК України), який юридично посвідчується нотаріусом в порядку ст. 1248 ЦК України і глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. № 282/20595, таємно для особи, на користь якої заповідається майно, за присутності тільки заповідача (в даному випадку без свідків за ст. 1253 ЦК України), то не можна впевнено стверджувати про обізнання позивача із фактом складання ОСОБА_5 заповіту на її користь лише із урахуванням того, що позивач разом із відповідачем в один день отримували свідоцтва на частку у спадщині після смерті їх матері і оформлювався цей заповіт.
Вірогідність знання позивача про факт посвідчення заповіту на її ім’я з 26.12.2007р., на чому наполягає сторона відповідача і заперечує позивач, не може бути покладена в основу судового рішення, оскільки доказування згідно із ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватись на припущеннях.
Як не заперечувалось в ході судового розгляду справи, відповідачі, з моменту, як їм стало відомо з жовтня 2016 року про існування заповіту батька позивача про це не інформували.
В матеріалах справи немає жодного доказу, про те, що ОСОБА_2 до 18.01.2016р. знала про наявність заповіту від 2007р. від імені її брата. Таких доказів не представлено і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
З’ясовано, що ОСОБА_2 не скористалась правом на прийняття спадщини ні через незнання про смерть спадкодавця, або юридичну необізнаність із процедурою спадкування, або незнання про спадкову масу, а через відсутність взагалі інформації про волю спадкодавця наділити її своїм майном після смерті.
Переконливими є доводи позивача, яка повідомила, що за наявності двох синів у померлого брата, які є спадкоємцями першої черги за законом, які звернулись до нотаріальної контори, що усувають інші черги, зокрема другу чергу, до якої вона відноситься як сестра померлого, ОСОБА_2 і не зверталась до нотаріальної контори.
Наведені обставини, враховуючи характер подальших дій позивача, а саме подання на наступний день після отримання листа нотаріуса заяви із наміром прийняти спадщину, впевнюють колегію суддів в тому, що якщо б ОСОБА_2 мала заповіт або відомості про його існування, що має пріоритет над успадкуванням за законом, то цей документ був би підданий руху в процедурі спадкування.
Ухвалення рішення про відмову спадкоємцеві, який не мав відомостей про наділення його правом на спадкування майна спадкодавця, на погляд колегії суддів, нівелюватиме волю заповідача і суперечитиме нормам законодавства, які гарантують право на спадкування такої особи.
Посилання суду на заінтересованість відповідача на невчасне поінформування позивача про існування заповіту з метою усунення тієї від спадщини не призвело до неправильного вирішення спору, предметом якого є встановлення поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини позивачем, які у ОСОБА_2 фактично виявлені.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на невідносність до виниклих правовідносин положень ст. 63 Закону України «Про нотаріат» щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна і поставлення в провину нотаріусу несвоєчасне повідомлення позивача про існування заповіту на її ім’я.
Дійсно, за змістом ст. 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. За ч. 2 наведеної норми нотаріус також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
В даному випадку нотаріусом, при відсутності відомостей про місце проживання або роботи ОСОБА_2, не були використані можливості, визначені в ч. 2 ст. 63 цього Закону.
Втім, не можна поставити в провину нотаріусу невиконання регламентованих законом дій з повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, за умови, що публічне оголошення або повідомлення в пресі є правом нотаріуса, а не його обов’язком.
Однак, у виниклій конкретній ситуації, коли нотаріусу з 04.10.2016р. було відомо про заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, із даними про дату її народження, без вказівки адреси її проживання або роботи, але лист-повідомлення нотаріуса направлений позивачу за перебігом шестимісячного строку, сталося так, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини на 17 днів.
Проте, мотивація суду в наведеній частині щодо дій нотаріуса, як віднаходить колегія суддів, не призвела до неправильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано задовольнив позов, виходячи з того, що позивач не знала про існування заповіту на своє ім'я, оскільки не проживала зі спадкодавцем, проживала окремо від свого брату, дізналася про існування заповіту лише після повідомлення Першої маріупольської державної нотаріальної контори, до якої відразу ж звернулася із заявою із наміром про прийняття спадщини, а також те, що ні відповідач, ні нотаріус не надали суду наявних та достовірних доказів про те, що ОСОБА_2 була обізнана про існування заповіту.
Суд обґрунтовано відхилив доводи представника відповідача з приводу того, що незнання про наявність заповіту не може розцінюватись як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон – ч. 3 ст. 1272 ЦК України, з урахуванням роз'яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 були перешкоди для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини у вигляді відсутності відомостей про існування цього акту волі спадкодавця ОСОБА_5 і ці обставини, як непереборні і об'єктивні визнані судом поважними, тому наявні підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представником відповідача ОСОБА_4 не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий С.А.Попова
Судді Л.М.Кочегарова
ОСОБА_12
