ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
26 грудня 2018 року № 826/13540/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»
до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Дніпропетровській області
треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Нікопольське комунальне підприємством «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
від позивача - Вакуленко О.М., Молдавська О.В.,
від відповідача - Ріга М.М.
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи.
Представник публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - Позивач) подав до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) позов до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Відповідач), треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Нікопольське комунальне підприємством «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та просить суд:
Визнати протиправною і скасувати вимогу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 22 серпня 2014 року № 021-14/16034, яку пред'явлено 26 серпня 2014 року начальнику Нікопольського відділення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Бабкіній Вікторії Миколаївні;
Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вимога від 22 серпня 2014 року № 021-14/16034, якою державний виконавець зобов'язує позивача, зокрема, негайно з моменту її отримання усунути порушення законодавства про виконавче провадження шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів позивача сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03 лютого по 11 березня 2014 року, винесена всупереч вимогам законодавства. Позивачем виконано постанову відповідача про арешт коштів боржника від 03 березня 2014 року ВП №33880371 після її отримання. При цьому, попередні постанови відповідача про арешт коштів боржника, на думку позивача, не підлягали виконанню.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем на виконання постанови відповідача від 14 лютого 2013 року про арешт коштів боржника ВП №32629301, зобов'язаний був зупинити видаткові операції на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 з моменту його відкриття. Однак, позивач не вчинив дії щодо на зупинення видаткових операцій з вказаного рахунку, що стало підставою для здійснення з нього платежів. За таких обставин, оскаржувана вимога про усунення порушень є правомірною.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що 27 січня 2014 року у НКП «Нікопольтеплоенерго» були відсутні відкриті поточні рахунки в системі ПАТ «Укрсоцбанк», а тому позивач не повинен був виконувати вимоги постанови відповідача від 14 лютого 2013 року про арешт коштів боржника. Крім того, чинним законодавством не передбачено ні обов'язку банку, ні відповідного правового механізму зберігання у себе постанов про накладення арешту на рахунки будь-яких осіб, що не є клієнтами банку. Постанова про арешт виконується негайно та не містить в собі відкладальної обставини на випадок, якщо боржник виявить бажання стати клієнтом банку і відкрити рахунок.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у справі № 826/13540/14 скасовано а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.
Під час розгляду даної справи судами попередній інстанцій не досліджено обставин, пов'язаних із повноваженнями наданими державному виконавцю зобов'язувати посадову особу позивача здійснювати, за рахунок коштів ПАТ «Укрсоцбанк», перерахунок сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03 лютого 2014 року по 11 березня 2014 року у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, яку затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Крім того, не встановлено, чи у період з 03 лютого по 11 березня 2014 року позивачем здійснювалися такі помилкові перекази, з огляду на вимоги статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Наявність чи відсутність вини позивача у вчиненні таких дій.
Судами попередніх інстанцій не досліджено обставини з приводу наявності чи відсутності публічного обтяження щодо рахунків НКП «Нікопольтеплоенерго», чи зареєстровано таке у порядку передбаченому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в межах якої суми. Не встановлено чи позивач був обізнаний про наявність такого, які дії йому необхідно було б вчинити та від яких він повинен був утриматись.
Не досліджено яка сума коштів перебувала на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 відкритого у позивача, яка сума коштів з нього була перерахована у період з 03 лютого по 11 березня 2014 року на рахунки інших юридичних чи фізичних осіб. Також не встановлено чи зверталось відповідачем стягнення на рахунки НКП «Нікопольтеплоенерго» відкриті у інших банках. В межах якої суми. Чи не погашена сума боргу за рахунок коштів на рахунках у інших банках.
Ухвалою від 27 березня 2017 року справу прийнято до свого провадження суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Келебердою В.І. та призначено судове засідання на 18 травня 2017 року.
13 травня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про проведення судових засідань у режимі відео конференції.
18 травня 2017 року зважаючи на неявку представників сторін, розгляд справи відкладено на 17 серпня 2017 року.
22 травня 2017 року через канцелярію суду надійшли письмові заперечення відповідача, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що оскаржувана вимога є цілком законною та обґрунтованою, що підтверджується постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська, винесеною 17 вересня 2014 року у справі № 203/5626/14-п та 17 листопада 2014 року у справі № 203/5854/14-п, які залишено без змін постановами апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року та 25 грудня 2014 року відповідно. Окрім того, законність оскаржуваних дій державного виконавця також підтверджується постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року у справі № 182/7386/14-п. Вимога державного виконавця повністю відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
07 серпня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 17 серпня 2017 року задоволено клопотання відповідача щодо проведення судового засідання в режимі відео конференції.
У відповідному судовому засіданні судом оголошено перерву на 11 вересня 2017 року.
11 вересня 2017 року розгляд справи відкладено на 09 листопада 2017 року.
06 листопада 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про проведення судових засідань у режимі відео конференції.
07 листопада 2017 року судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судових засідань у режимі відео конференції.
09 листопада 2017 року під час судового засідання представником позивача подано пояснення по суті позову, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що вимога відповідача є протиправною а тому підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог.
У відповідному судовому засіданні суд прийшов до висновку про доцільність здійснення подальшого розгляду та вирішення справи по суті у порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження №32620389, до складу якого входять виконавчі провадження з виконання шести наказів Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України» сум боргових зобов'язань, пені, інфляційних нарахувань, суми штрафів та сум судового збору.
14 лютого 2013 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 32629301, згідно з якою, зокрема, накладено арешт на рахунки НКП «Нікопольтеплоенерго», відкриті у Нікопольській філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» № 26081100048752, № 26033100045001, у межах суми 4158282,58 гривень.
Отримавши зазначену постанову від 14 лютого 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив відповідачу лист від 21 березня 2013 року № 10.5-186/37-2291, яким повідомив про залишення її без виконання, посилаючись на те, що НКП «Нікопольтеплоенерго» не обслуговувався у ПАТ «Укрсоцбанк» та рахунків не відкривав.
27 січня 2014 року НКП «Нікопольтеплоенерго» звернулось до ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про відкриття поточного рахунку, на підставі якої було укладено договір банківського рахунку № 260060011163216 від 27 січня 2014 року.
Про наявність зазначеного рахунку відповідач дізнався від органів доходів і зборів що стало підставою для винесення 11 лютого 2014 року постанови про арешт коштів боржника, та накладення арешту на грошові кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунках, зокрема, і на рахунку № 26006011163216, який відкрито в ПАТ «Укрсоцбанк» в межах суми боргу 20923494,44 гривень.
Отримавши дану постанову від 18 лютого 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив відповідачу лист від 20 лютого 2014 року № 10.6-186/37-1368, яким повідомлено про залишення винесеної постанови без виконання, оскільки постанова не містить реквізитів виконавчого документа.
03 березня 2014 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 33880371, якою накладено арешт на кошти, що обліковуються на всіх рахунках в ПАТ «Укрсоцбанк» та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго» в межах суми 5686314,96 гривень.
На виконання постанови відповідача від 03 березня 2014 про арешт коштів боржника ВП № 33880371 позивач з 11 березня 2014 року зупинив видаткові операції з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216.
Однак, 26 серпня 2014 року відповідачем вручено представнику ПАТ «Укрсоцбанк» оскаржувану вимогу від 22 серпня 2014 року № 021-14/16034, якою зобов'язано позивача:
- негайно з моменту отримання даної вимоги усунути порушення законодавства про виконавче провадження, допущені ПАТ «Укрсоцбанк», шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03 лютого по 11 березня 2014 року;
- особисто з'явитись 29 серпня 2014 року до відповідача, з метою надання: доказів виконання даної вимоги, пояснень, відповідей на питання, необхідних для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства про виконавче провадження та складання протоколу про скоєння адміністративного правопорушення.
Не погодившись з винесеною постановою відповідачем оскаржено її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606), який був чинним на момент відкриття виконавчого провадження, однак на даний час втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до статті 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами першою та другою статті 2 Закону № 606 визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом (стаття Закону № 606).
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону № 606 сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Обов'язки і права державних виконавців визначено статтею 11 Закону № 606.
Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець:
здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;
надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;
заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;
4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;
5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;
8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;
9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа;
10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;
12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;
15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;
16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;
18) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;
19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
Згідно зі статтею 17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»;
10) рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 606 копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Згідно зі статтею 32 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Положеннями частин першої, другої, четвертої статті 52 Закону № 606 встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізацій. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (частини перша та друга статті 57 Закону № 606).
Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (частина третя статті 65 Закону № 606).
Частиною 4 статті 65 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Згідно з частиною першою статті 82 Закону № 606 рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Відповідно до статті 90 Закону № 606 за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Окрім того, на виконання вимог Закону № 606 прийнято Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яку затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).
Пунктом 1.1 Інструкції встановлено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
У вимозі зазначаються:
а) найменування органу ДВС;
б) дата відкриття та номер виконавчого провадження;
в) реквізити виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження (його резолютивна частина у разі потреби);
г) прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця;
ґ) перелік дій, які необхідно вчинити;
д) строк виконання вимоги;
е) наслідки невиконання вимоги.
Вимога підписується державним виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається державним виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
Пунктами 13.1 та 13.2 Інструкції передбачено, що порядок притягнення осіб до відповідальності за правопорушення, вчинені під час виконавчого провадження, здійснюється відповідно до статей 89 та 90 Закону.
У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 342, 343, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
У разі наявності в діях боржника ознак іншого злочину державний виконавець звертається з повідомленням до правоохоронних органів.
Відповідно до пункту 13.3 Інструкції передбачено, що у разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.
Підставами для складання протоколу є:
а) невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
б) несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
в) неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
г) неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.
Відповідно до статті 1 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Відповідно до статті 43 Закон України «Про банки і банківську діяльність» при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.
Статтею 59 вказаного Закону визначено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.
У випадках, встановлених законом, майно або кошти банку, а також кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, на які накладено арешт, передаються в управління (перераховуються на рахунки) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не пізніше наступного робочого дня після надходження до банку вимоги Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, здобутими злочинним шляхом, та доданих до неї копій звернення прокурора та ухвали слідчого судді, суду про накладення арешту.
Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.
Стягнення коштів з кореспондентських рахунків банку здійснюється Національним банком України на вимогу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виключно у випадках, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Окрім того, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року N 2346-III (у редакції,чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до частини 6.4 статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка.
Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяною йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу (пункт 32.3.1 статті 31 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Вимогами статті 5 вказаного Закону передбачено, що суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Підпунктом 32.3.1 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.
Аналогічна за змістом норма визначена в пункті 2.36 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21 лютого 2004 року.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження» від 18 листопада 2003 року N 1255-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 4 вказаного Закону публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Вимогами частини четвертої статті 38 вказаного Закону передбачено, якщо предметом публічного обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення своїх вимог за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення відповідної вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.
Публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу (частина перша статті 39 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
Статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження №32620389, до складу якого входять виконавчі провадження з виконання шести наказів Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України» сум боргових зобов'язань, пені, інфляційних нарахувань, суми штрафів та сум судового збору (а.с. - 1-15 т. 3 додатки 1).
На запит державного виконавця до відділу надійшло повідомлення Державної податкової служби України від 17 січня 2013 року, згідно з яким встановлено, що у Нікопольській філії ПАТ «Уксоцбанк» НКП «Нікопольтеплоенерго» відкрито рахунки № 26081100048752, № 26033100048001 (а.с. - 152-154 додатки 1).
З урахуванням отриманої інформації, 14 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешти на кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що обліковуються на рахунках № 26081100048752, № 26033100048001, відкритих у ПАТ «Уксоцбанк» у межах суми стягнення за наказом № 8/5005/168/2012, який видано 27 лютого 2012 року Господарським судом Дніпропетровської області у розмірі 4 158 282,58 гривень (а.с. - 25-27 т. 1).
Копію постанови державним виконавцем направлено до Нікопольської філії ПАТ «Уксоцбанк» для виконання разом із листом-вимогою від 14 лютого 2013 року № 2.3.-14/3026 яким зобов'язано банківську установу в триденний строк з моменту отримання постанови повідомити відділ про прийняття її до виконання та про залишок грошових коштів на рахунках боржника на моменти їх арешту (а.с. - 155-159 додатки 1).
Вказану постанову разом із листом-вимогою від 14 лютого 2013 року № 2.3.-14/3026 було отримано банківською установою 20 лютого 2013 року (а.с. -160 додатки 1).
Отримавши зазначену постанову від 14 лютого 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив відповідачу лист від 21 березня 2013 року № 10.5-186/37-2291, яким повідомив про залишення її без виконання, посилаючись на те, що НКП «Нікопольтеплоенерго» не обслуговувався у ПАТ «Укрсоцбанк» та рахунків не відкривав (а.с. - 28 т. 1).
Згідно з повідомленням Державної податкової служби України від 25 лютого 2014 року в ПАТ «Укрсоцбанк» було відкрито новий рахунок боржника - НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 (а.с. - 161 додаток 1).
Про наявність зазначеного рахунку відповідач дізнався від органів доходів і зборів що стало підставою для винесення 11 лютого 2014 року постанови про арешт коштів боржника, та накладення арешту на грошові кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунках, зокрема, і на рахунку № 26006011163216, який відкрито в ПАТ «Укрсоцбанк» в межах суми боргу 20923494,44 гривень (а.с. - 29-30 т. 1).
Отримавши дану постанову від 18 лютого 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив відповідачу лист від 20 лютого 2014 року № 10.6-186/37-1368, яким повідомлено про залишення винесеної постанови без виконання, оскільки постанова не містить реквізитів виконавчого документа (а.с. - 31 т. 1).
03 березня 2014 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 33880371, якою накладено арешт на кошти, що обліковуються на всіх рахунках в ПАТ «Укрсоцбанк» та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго» в межах суми 5686314,96 гривень (а.с. - 32-34 т. 1).
На виконання постанови відповідача від 03 березня 2014 про арешт коштів боржника ВП № 33880371 позивач з 11 березня 2014 року зупинив видаткові операції з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216.
З виписки з рахунку № 26006011163216 вбачається, що починаючи з 03 лютого 2014 року мали місце дії з коштами боржника, так як операції на вказаному рахунку були зупинені банківською установою лише 11 березня 2014 року на підставі постанови державного виконавця відділу про арешт коштів боржника від 03 березня 2014 року, винесеної згідно з відомостями Державної податкової служби України. У такий спосіб з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216, відкритому у ПАТ «Укрсоцбанк», було незаконно перераховано у період з 03 лютого по 11 березня 2014 року кошти у розмірі 6 947 920,52 гривень на рахунки інших юридичних чи фізичних осіб (а.с. - 164-212 додатки 1).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що з урахуванням всіх обставин даної справи ПАТ «Укрсоцбанк» був зобов'язаний зупинити видаткові операції на рахунку № 26006011163216 на підставі постанови про арешт коштів боржника від 14 лютого 2013 року незалежно від зазначення у ній будь-яких рахунків, адже вона має силу обтяження коштів (рухомого майна) боржника, а не самих рахунків та надходила до банківської установи до відкриття рахунку № 26006011163216.
Після зупинення банківською установою видаткових операцій на рахунку № 26006011163216 державний виконавець мав вирішити питання щодо необхідності накладення арешту на кошти, що обліковуються на зазначеному рахунку.
При цьому, поновлення видаткових операцій за рахунком № 26006011163216 було заборонено законом, виходячи з того, що банківською установою не було повідомлено державного виконавця про відкриття цього рахунку, та не розпочався строк, коли державний виконавець мав сповістити ПАТ «Укрсоцбанк» про прийняте рішення щодо арешту коштів на зазначеному рахунку.
З урахуванням вимог статті 5 Закону № 606, п. 1.8 Інструкції, статті 188-3 КУпАП суд дійшов висновку, що державний виконавець має право вимагати від будь-яких органів, установ, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України усунення порушень законодавства про виконавче провадження з метою виконання рішень, що перебувають на виконанні.
Окрім того, з урахуванням вимог статті 11 Закону № 606 а також відповідно до підпункту 32.3.1 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідач має право вимагати від банку ініціювання переказу йому суми помилкового переказу за рахунок власних коштів.
На час відкриття нового рахунку на кошти боржника в установі позивача державним виконавцем вже було раніше накладено арешт. Арешт накладається постановою державного виконавця, а не рішенням банківської установи.
При цьому, чинними нормативно-правовими актами права банківській установі відмовити у арешті коштів та повернути документ про арешт коштів без виконання не надано.
Окрім того, повернення (залишення) без виконання документу про арешт коштів боржника не позбавляє його юридичної сили та суперечить нормам діючого законодавства.
З аналізу вимог статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що вчинення таких дій як визнання нечинною постанови про арешт коштів боржника, повернення (залишення) постанови державного виконавця без виконання виходить за межі повноважень працівників банку.
Вимога державного виконавця стосовно надання керівником позивача пояснень, відповідей на питання, у тому числі, відносно причин руху коштів НКП «Нікопольтеплоенерго» на рахунку № 26006011163216 у ПАТ «Укрсоцбанк», причин відсутності своєчасного зупинення видаткових операцій за вказаним рахунком, відповідають нормативно-правовим актам України.
Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що направлена на адресу ПАТ «Укрсоцбанк» вимога державного виконавця від 22 серпня 2014 року № 021-14/16034, яку пред'явлено 26 серпня 2014 року начальнику Нікопольського відділення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Бабкіній Вікторії Миколаївні, висунута у зв'язку із вирішенням питання про притягнення винних осіб до відповідальності, про усунення порушень законодавства про виконавче провадження у спосіб, який передбачає стягнення заборгованості за рішеннями суду за рахунок повернення позивачем помилково перерахованих коштів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» повністю відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Беручи до уваги викладене, на думку суду, позивачем не доведено протиправність оскаржуваного рішення відповідача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, місто Київ, вулиця Ковпака, 29, код ЄДРПОУ: 00039019) до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Дніпропетровській області (49000, місто Дніпропетровськ, вулиця Комсомольська, 56, код ЄДРПОУ: 34984907), треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Нікопольське комунальне підприємством «Нікопольтеплоенерго» (52313, Дніпропетровська область, місто Нікополь, проспект Трубників, 12-а, код ЄДРПОУ: 05472525), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ: 20077720), Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ: 31301827) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда
