ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року

Львів

№ 857/2696/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РТТ-Елекс» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за його позовом до Закарпатської митниці ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанції Гаврилко С.Є.,

час ухвалення рішення 9 год. 32 хв.,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 21 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «РТТ-Елекс» (далі – ТОВ «РТТ-Елекс») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 та податкове повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 61 Ужгородської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року позов було задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року скасовано та у задоволенні позову ТОВ «РТТ-Елекс» відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2015 року вказані судові рішення скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі № 2а-4392/10/0770 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що перевіркою митного органу було встановлено невідповідність задекларованої ТОВ «РТТ-Елекс» вартості перевезень тій, яка міститься у первинних бухгалтерських документах (актах прийому-передачі виконаних робіт (послуг) та податкових накладних) і сумнів митного органу щодо правильності кінцевого нарахування позивачем митних платежів є обґрунтованим.

Законодавством передбачено можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Позивач ТОВ «РТТ-Елекс» подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, у якій просив його скасувати за задовольнити позов у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що перевірка Митниці, результати якої оформлено актом № 4/10/3000000/00114274586 від 2 липня 2010 року, була проведена з численними порушеннями вимог закону і є протиправною. Тому висновки такої перевірки не можуть бути належною підставою для прийняття оспорюваних рішень відповідача.

Окрім того, самі податкові повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 та № 61 були прийняті відповідачем із грубими порушеннями встановленого порядку і є протиправними.

Одночасно апелянт наполягає на тому, що висновки митного органу про те, що позивач повинен був включати у митну вартість імпортованого ним товару витрати на його транспортування до митного кордону України не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач не оплачував транспортування товару і не мав цього робити.

Додатково зазначає, що вважає безпідставним відхилення його заяви про відвід головуючого у судді першої інстанції судді.

Закарпатська митниця ДФС – правонаступник Митниці – подала апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ «РТТ-Елекс», у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. При цьому посилається на те, що митний орган правомірно призначив та провів перевірку діяльності позивача відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, акредитованих в Митниці, на II квартал 2010 року. При проведенні перевірки встановлено, що дійсна вартість перевезення за межами митної території вантажів, митне оформлення яких здійснено за 12-ма вантажними митними деклараціями (далі – ВМД), становить більше задекларованих позивачем витрат на транспортування.

На підставі результатів перевірки позивачу, у відповідності до вимог чинного на дату виникнення спірних правовідносин Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181), було направлено оскаржувані податкові повідомлення. Посилання позивача на процедурні порушення, допущені під час проведення перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що Митниця, правонаступником якої є Закарпатська митниця ДФС, здійснила перевірку дотримання ТОВ «РТТ-Елекс» законодавства з питань митної справи за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, результати якої оформлено актом № 4/10/3000000/00114274586 від 2 липня 2010 року.

Перевірка була проведена на підставі посвідчень про право проведення перевірки № 8, 9 від 31 травня 2010 року та № 12 від 7 червня 2010 року, які видані відповідно до наказу Митниці від 21 травня 2010 року № 336 (із змінами, внесеними наказом Митниці від 29 червня 2010 року № 470), плану-графіку проведення документальних перевірок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, акредитованих в Митниці, на II квартал 2010 року.

Відповідно до наказу Митниці від 21 травня 2010 року № 336 перевірку було вирішено провести у період з 31 травня 2010 року по 30 червня 2010 року (23 робочих дні), однак у акті перевірки № 4/10/3000000/00114274586 від 2 липня 2010 року зазначено, що така проводилась у період з 31 травня 2010 року по 2 липня 2010 року (24 робочих дні), тобто поза межами встановленого строку.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що при призначенні та проведенні перевірки Митницею не було враховано того, що ТОВ «РТТ-Елекс» є суб’єктом малого підприємництва, що відповідачем фактично не заперечується.

Так, відповідно до приписів абзац 3 пункту 2 Порядку координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 21 липня 2005 року при формуванні планів-графіків контролюючі органи встановлюють і погоджують строки проведення планових виїзних перевірок, що не перевищують відповідні строки, передбачені статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

На час прийняття начальником Митниці наказу від 21 травня 2010 року № 336 «Про проведення документальної перевірки» і до 15 червня 2010 року була чинною редакція статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка обмежувала тривалість планової виїзної перевірки щодо суб’єктів малого підприємництва у 10 робочих днів, продовження якої було можливе не більш як 5 робочих днів.

Виходячи із наведеного апеляційний суд вважає, що у Митниці були належні правові підстави для призначення планової виїзної перевірки ТОВ «РТТ-Елекс» наказом від 21 травня 2010 року № 336 у період з 31 травня 2010 року лише по 11 червня 2019 року, оскільки редакція статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка передбачала можливість тривалості планової виїзної перевірки до 20 робочих днів, набула чинності з 16 червня 2010 року, коли мали вже закінчитися повноваження митного органу щодо проведення перевірки позивача.

Пунктом 1.2 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби від 30 березня 2006 року № 254, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 1 червня 2006 року за № 653/12527, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок № 254), встановлено, що датою закінчення перевірки є дата підписання акта перевірки.

Разом із тим, акт перевірки відповідачем складено лише 2 липня 2010 року, тобто поза межами зазначених як у Законі України «Про державну податкову службу в Україні», так і у наказі Митниці від 21 травня 2010 року № 336 строків проведення перевірки.

Пунктом 3.2.2 Порядку № 254 передбачено, що у разі виявлення перевіркою порушень законодавства України з питань митної справи необхідно:

порівняти відповідність даних, які містяться в документах, поданих підприємством під час митного оформлення, фактичним даним, виявленим у ході перевірки, на підставі первинних документів підприємства;

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні норми законодавства, порушені підприємством;

зазначити первинні документи, що свідчать про наявність порушення, з подальшим відображенням зазначених у них операцій (навести кореспонденцію рахунків операцій) у регістрах, відомостях, головній книзі, балансі тощо;

зазначити перелік документів, не наданих під час проведення перевірки (у разі відмови посадових осіб підприємства надати посадовим особам митного органу письмові пояснення щодо причин ненадання документів факт відмови відобразити в акті перевірки).

При цьому акт перевірки не містить посилань на те, яку саме частину статті 267 Митного кодексу України (далі – МК) та пункт постанови Кабінеті Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» було порушено позивачем.

Окрім того, всупереч приписам пункту 3.3.3 Порядку № 254 акт перевірки не містить роз’яснення підприємству процедури його оскарження, що відповідно до його вимог є обов’язковим.

Згідно із приписами пункту 4.1.2 Порядку № 254 у нижньому правому куті кожної сторінки акта перевірки керівник групи з проведення перевірки проставляє свій підпис.

При цьому апеляційний суд погоджується із апелянтом у тому, що очевидною є невідповідність підпису у нижньому правому куті на 22-ох сторінках акту перевірки та підпису керівника групи ОСОБА_2 на його 23-ій сторінці (а.с. 17-39 т. 1).

Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, вказана сукупність допущених Митницею порушень встановленого порядку проведення та оформлення результатів перевірок митними органами дає підстави для висновку про те, що акт перевірки ТОВ «РТТ-Елекс» № 4/10/3000000/00114274586 від 2 липня 2010 року не можна вважати належним та допустимим доказом наявності у діях позивача викладених у ньому обставин порушень вимог митного законодавства, а рішення митного органу, прийняте на підставі такого акту перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Одночасно суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до приписів частини 1 статті 265 МК у редакції на час виникнення спірних правовідносин митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 було затверджено Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів (далі – Порядок № 339).

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що він установлює процедуру здійснення митними органами контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення і після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України, а також донарахування обов'язкових платежів.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 339 у разі коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за встановленою Держмитслужбою формою.

Зазначене рішення декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Пунктом 8 Порядку № 339 передбачено, що рішення про визначення митної вартості товарів надсилається декларанту в десятиденний строк з моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення або видається йому під розписку.

Після надходження рішення декларант може протягом 10 днів звернутися до митного органу з метою коригування суми податкових зобов'язань.

Згідно із приписами пункту 9 цього ж Порядку у разі заниження податкового зобов'язання та його непогашення протягом 10 днів з дати надходження рішення митного органу про визначення митної вартості товару зазначений орган самостійно вживає заходів для донарахування сум податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановленому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» порядку.

Таким чином, слід погодитися і доводами апелянта про те, що складанню митним органом податкових повідомлень у будь-якому разі мало передувати прийняття ним рішення про визначення митної вартості товару, чого відповідачем всупереч наведеним правовим нормам зроблено не було.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Єдиний митний тариф», чинного на час виникнення спірних правовідносин, ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.

Частиною 1 статті 17 вказаного Закону було передбачено, що мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України.

Відповідно до приписів частин 2-3 статті 25 Закону України «Про Єдиний митний тариф» мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Своєчасно не сплачене мито стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

Таким чином, приписами Закону України «Про Єдиний митний тариф» передбачено спеціальний порядок стягнення мита, який відмінний від загального порядку, встановленого Законом № 2181, чого Митницею при прийнятті податкового повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 враховано не було.

При цьому у оскаржуваних податкових повідомленнях форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 та № 61 зазначено, що вони прийняті на підставі приписів підпункту «б» пункту 4.2.2 статті 4 Закону № 2181. Відповідно до зазначеної правової норми контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях. Однак, у ході судового розгляду справи наявність обставин, передбачених вказаною правовою нормою, встановлено не було.

Згідно із вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із приписів частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд вважає за можливе при вирішенні даного спору врахувати практику Європейського суду з прав людини.

Так у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Такий підхід узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», де Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

На переконання апеляційного суду, Митниця покладений на неї, як на суб’єкта владних повноважень, законом обов’язок не виконала та не довела дотримання нею порядку прийняття, правомірності та обґрунтованості оспорюваних позивачем рішень.

Підсумовуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення відповідача форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 та № 61 є протиправними і підлягають скасуванню.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за можливе не піддавати детальному аналізу решту доводів ТОВ «РТТ-Елекс» щодо незаконності вказаних рішень Митниці з огляду на відсутність такої потреби для вирішення даного публічно-правового спору та належного захисту його порушених прав.

Зазначені у мотивувальній частині апеляційної скарги клопотання ТОВ «РТТ-Елекс» суд апеляційної інстанції вважає за можливе залишити без розгляду на підставі приписів частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні даного публічно-правового спору суд першої інстанції допустив неповне з’ясування обставин справи та невідповідність висновків, викладених у рішення суду, таким обставина. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позов ТОВ «РТТ-Елекс» задовольнити повністю

Одночасно у відповідності до вимог частин 1, 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд вважає за необхідне стягнути на користь ТОВ «РТТ-Елекс» сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі (3,40 + 52) = 55,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань правонаступника Митниці – Закарпатської митниці ДФС.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РТТ-Елекс» задовольнити.

Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі № 2а-4392/10/0770 та позов товариства з обмеженою відповідальністю «РТТ-Елекс» задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 60 та податкового повідомлення форми «Р» від 14 жовтня 2010 року № 61 Ужгородської митниці Державної митної служби України.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РТТ-Елекс» (ЄДРПОУ 14274586, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, 101) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 55 (п’ятдесят п’ять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань правонаступника Ужгородської митниці Державної митної служби України – Закарпатської митниці ДФС – (код ЄДРПОУ 39515893, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

ОСОБА_3

судді

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Постанова у повному обсязі складена 21 грудня 2018 року.