КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1709/2018 Головуючий у 1 інстанції - Бабко В.В.
Унікальний номер справи № 754/613/18 Доповідач - Андрієнко А.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2018 року Київський апеляційний суд в складі:
Головуючого судді Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
ШаховоїО.В.
При секретарі Дроздовій Ж.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позову вказував, що відповідно до Договору дарування № 7-300 від 05 вересня 2017 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1. Під час переоформлення договорів на постачання комунальних послуг було з'ясовано, що окрім його рідної бабусі в квартирі зареєстрована та проживає його рідна тітка ОСОБА_3, чим створює суттєві перешкоди для позивача в користуванні його квартирою. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі з жовтня 2000 року. Окрім цього, позивач вказував, що ОСОБА_3 проживає у спірній квартирі з невідомим йому чоловіком та має заборгованість по сплаті комунальних послуг.
На пропозицію позивача, як власника квартири, про звільнення та зняття відповідача з реєстрації у спірній квартирі, ОСОБА_2 отримав відмову, у зв'язку з чим він був змушений звернутись до суду для захисту своїх прав.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.
3 серпня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва постановлено по справі додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 7000 грн.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції, помилково зробив висновок, що підставою для звернення до суду з вказаним позовом, стало бажання позивача усунути перешкоди, які створені йому як власнику квартири іншою особою, зняти з реєстрації відповідача, оскільки позивач неодноразово наголошував на тому, що звернувся до суду за захистом своїх прав як власника.
Зазначає, що місцевим судом помилково та безпідставно встановлено факт, що відповідач з 2000 року здійснювала поточний ремонт квартири та сплачувала комунальні послуги, оскільки суми сплати за комунальні послуги не відображають реальної вартості комунальних послуг, що були використані відповідачем, про що свідчать самі маленькі суми (занижені) та те, що такі суми визначались самостійно відповідачем не зрозуміло з яких підстав.
Вказує, що місцевим судом не надано жодної оцінки неодноразовій сплаті третьою особою (ОСОБА_4 - чоловіком відповідача) комунальних послуг і це при тому, що саме ця особа сприяла порушенню прав колишньої власниці і продовжує порушувати права власності позивача, проживаючи в його квартирі і на даний час.
Звертає увагу суду, на те що серед доказів, які надав відповідач є два чеки від 12.08.2016р. які свідчать про сплату комунальних послуг за інші жилі приміщення, а саме за централізоване опалення квартири АДРЕСА_2 (адреса реєстрації чоловіка відповідача) та за кв. АДРЕСА_3. Зазначені докази спростовують твердження відповідача, що квартира позивача є її єдиним житлом.
Позивач та його представник в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, що викладені в ній.
Представник відповідача просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції послався на практику Європейського суду щодо захисту права на житло, зазначивши, що втручання та повага до житла особи має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи та прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, з порушенням норм права, що відповідно до ст.. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та постановлення нового рішення.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є рідною тіткою позивача, яка проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року, підставою реєстрації та проживання в спірній квартирі була домовленість між рідними людьми, а саме: ОСОБА_5, яка є рідною матір'ю відповідача та рідною бабусею позивача ОСОБА_2
05.09.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений Договір дарування квартири, який було посвідчено державним нотаріусом П'ятої Київської Державної нотаріальної контори Кононовою К.В., та зареєстровано в реєстрі за №7-300. Згідно Договору ОСОБА_5 - дарувальник з однієї сторони, а ОСОБА_2 - обдарований з другої сторони, вчинили дану угоду, в результаті якої попередній власник передала право власності на квартиру ОСОБА_2 .
На підставі зазначеного Договору дарування, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Однак, з паспортних даних ОСОБА_5 вбачається, що вона знята з реєстрації місця проживання з 05.06.2018року, інша реєстрація в паспорті не значиться.
Так, відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За змістом зазначеної норми, право членів сім'ї особи на користування жилим приміщенням, що належало їй на праві приватної власності, є похідним від права останньої на користування зазначеною жилою площею.
Отже,члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК), і таким законом є не ЖК України, а норми, передбачені главою 32 ЦК України.
Відповідно до ст..1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Частина перша статті 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Однією із підстав припинення сервітуту, у тому числі особистого, згідно із пунктом четвертим частини першої статті 406 ЦК України, є припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Судом встановлено, що попередній власник квартири встановив відповідачу ОСОБА_3 сервітут щодо проживання в квартирі.
З моменту набуття позивачем права власності на квартиру, припинилося право власності на квартиру матері відповідача - ОСОБА_5, а відповідно припинилося і право самої відповідачки ОСОБА_3 на користування спірною квартирою, оскільки воно було похідним від права власності її матері.
Відповідно до ст.. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Тобто із припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем, припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту для ОСОБА_3, оскільки новий власник заперечує проти користування його власністю відповідачем, просить усунути перешкоди з її боку в користуванні йому майном, що належить йому на праві власності, та визнати відповідача такою, що втратила право користування спірною нерухомістю.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, оскільки право власності є непорушним і підлягає захисту.
3 серпня 2018 року в даній справі Деснянським районним судом м. Києва було постановлено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з розглядом справи в розмірі 7000 грн.
Враховуючи, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а відтак, додаткове рішення підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 3 серпня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 21 грудня 2018 року.
Суддя - доповідач:
Судді :
