Номер провадження 2/754/3341/18
Справа №754/613/18
РІШЕННЯ
Іменем України
25 липня 2018 року м .Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Базік А.В.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача адвоката ОСОБА_2
за участю представника відповідача адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Ухвалою суду від 23 лютого 2018року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позивач посилався на те, що відповідно до Договору дарування від 05 вересня 2017 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 7-300, він є власником квартири АДРЕСА_1. Під час переоформлення договорів на постачання комунальних послуг стало з'ясовано, що крім його рідної бабусі в квартирі зареєстрована та проживає його рідна тітка, відповідач по справі ОСОБА_4, чим створює суттєві перешкоди для позивача в користуванні квартирою. Крім того, позивач, зазначає, що відповідач проживаючи у спірній квартирі з невідомим йому чоловіком має заборгованість по сплаті комунальних послуг. Тому, маючи бажання зняти її з реєстрації, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю, а саме: визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.
30 березня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4, який обґрунтований наступним. Відповідач ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у спірній квартирі більше 17 років. Квартира належала її матері, а позивач є її рідний племінник, який неодноразова бував у квартирі й знав хто в ній проживає. Також, посилається на те, що спірна квартира є єдиним житлом для проживання, у випадку виселення зі спірної квартири відповідач стає бездомною особою, оскільки не має іншого житла, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Крім того, зазначає, що весь час проживаючи у квартирі своєчасно сплачувала всі отримані комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про оплату.
03 травня 2018року до суду від представника позивача - адвоката ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено наступне. Позивач вважає наданий відповідачем відзив не логічним, не обґрунтованим та таким, що не відноситься до правовідносин викладених в позовній заяві.
02 липня 2018 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено наступне, що позивач у своїй відповіді на відзив не спростовує жодного з аргументів відповідача, лише наголошує на своєму праві власності на спірну квартиру, але не враховуючи, що між нами є родинні (кровні) зв'язки. Також наголошує, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача, а отже втрата цього житла є найбільш крайньою формую втручання у право на повагу до житла.
В судовому засіданні 25 липня 2018 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали з викладених обставин у позові, у відповіді на відзив та просили задовольнити, визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.
Представник відповідача в судовому засіданні 25 липня 2018 року, просила відмовити в позові, посилаючись на обґрунтування які зазначені в відзиві та в запереченнях на відповідь на відзив, також просила суд звернути увагу, що припинення права користування житлом повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405 та 406 ЦПК України, а саме на вимогу власника за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо іншого не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та приходить до слідуючого.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні факти.
Відповідно до Договору дарування квартири від 05 вересня 2017 року, який зареєстровано в реєстрі за № 7-300, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.
Згідно Договору Дарування, ОСОБА_5 є дарувальник з однієї сторони, а ОСОБА_1 є обдарований з другої сторони.
ОСОБА_5 є рідною бабусею ОСОБА_1.
На час подачі позовної заяви і згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Однак, відповідно до копії паспорту ОСОБА_5, вона знята з реєстрації місця проживання з 05.06.2018року, інша реєстрація в паспорті не значиться.
Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справ, відповідачка ОСОБА_4 є рідною тіткою позивач, яка за адресом реєстрації проживає з 2000 року, підставою реєстрації та проживання в спірній квартирі була домовленість між рідними людьми, а саме: ОСОБА_5, яка є рідною матір'ю відповідачки ОСОБА_4 та останньою. З моменту проживання та реєстрації відповідачка здійснювала поточний ремонт та сплачувала комунальні послуг, що підтверджується квитанціями про сплату, а тому спростовується судом доводи представника позивача та позивача про те, що відповідачка не оплачує комунальні послуги.
Також, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2.
Так дійсно, згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Разом з цим, згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим жилим приміщенням може виникати та існувати лише у осіб, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство або при їх вселенні була інша угода про порядок користування цим приміщенням. У разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим будинком. Такі ж вимоги стосуються і колишніх членів сім'ї власника житла.
Вирішуючи даний спір суд, вважає необхідним врахувати наступне.
Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер довідки 118489063 від 26.03.2018 року.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилалися на те, що реєстрація відповідача фактично позбавляє його розпоряджатися своїм майном та порушено його конституційне право на житло.
Суд вважає зазначити, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім'ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
При вирішенні даної справи, встановлюючи баланс між інтересами, зареєстрованої у спірній квартирі ОСОБА_4 у збереженні житла та інтересами нового власника, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі доводи про те, що відповідачка тривалий час проживає у квартирі, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов'язкові платежі, з'ясувавши зв'язок відповідачки із спірною квартирою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.
У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 16, 319, 321, 391, 405 ЦК України, 64, 150, 156, 161 ЖК УРСР, статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити повністю.
Судовий збір покладається на позивача.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10:00год -03 серпня 2018року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд міста Києва.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_1.
Відповідач : ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_2.
Повний текст складено та підписано 31 липня 2018року
Суддя В.В. Бабко
