ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
30 жовтня 2018 року
справа №826/5917/17
адміністративне провадження №К/9901/61931/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Філд» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів Мельничука В.П., Лічевецького І.О., Ісаєнко Ю.А. у справі №826/5917/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Філд» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хай Філд» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 січня 2017 року №0002931406, яким до позивача застосовано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1 862 372 грн. 11 коп. та №0002941406, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення валютного законодавства в сумі 1 360 грн.
13 березня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Філд» задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства відмовлено.
У вересні 2018 року Товариством подана касаційна скарга на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року до Верховного Суду.
20 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу №826/5917/17.
В касаційній скарзі Товариство посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права, доводить безпідставність та необґрунтованість застосування до нього положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року (далі - Закон №185/94-ВР), яким встановлено обов'язок зарахування валютної виручки виключно при припиненні зобов'язання шляхом його виконання (розрахунку в іноземній валюті). При цьому не враховано припинення такого обов'язку шляхом зустрічного зарахування. Позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідачем до Верховного Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому він погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що припинення зобов'язань зустрічних однорідних вимог не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
30 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Товариства до касаційної скарги, які Суд не бере до уваги та не оцінює при ухваленні рішення у справі, оскільки вказані пояснення подано позивачем поза межами строків, встановлених статтею 337 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.
Судами встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України за зовнішньоекономічними контрактами з низкою контрагентів, за результатом якої складено акт від 28 грудня 2016 року № 1206/26-15-14-06-04/36438628 (далі - акт перевірки).
26 січня 2017 року керівником податкового органу на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.
Перегляд касаційної скарги здійснюється Судом в межах доводів касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року № 0002931406.
Податковим повідомленням-рішенням № 0002931406 за порушення статей 1 та 2 Закону №185/94-ВР та на підставі статті 4 цього Закону Товариству нараховано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1 862 372 грн 11 коп.
Податкове зобов'язання, визначене цим податковим повідомленням-рішенням, сформовано на підставі висновку податкового органу про порушення Товариством вимог двох різних статей Закону №185/94-ВР, встановлених за наслідком перевірки дотримання строків розрахунків за двома різними зовнішньоекономічними контрактами.
Щодо порушення статті 1 Закону №185/94-ВР
Склад податкового правопорушення, передбаченого статтею 1 Закону №185/94-ВР, доводиться податковим органом на підставі висновку про порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 19 серпня 2014 року № ЕК-2014, укладеним Товариством з компанією «Lely East Sp.z.o.o» (Польща) на поставку сільськогосподарської техніки .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Згідно з постановами Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 20 серпня 2014 року № 515 (далі - Постанова № 515) та від 20 листопада 2014 року № 734 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185/94-ВР, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Відповідно до статті 4 Закону № 185/94 порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 серпня 2014 року між позивачем та компанією «Lely East Sp/z/o/o/» (Польща) укладено експортний контракт № ЕК-2014 на поставку сільськогосподарської техніки. На виконання умов контракту Товариством 21 серпня 2014 року та 21 листопада 2014 року здійснено поставку товару на загальну суму 63 396,49 дол. США (еквівалент 1 775 204 грн. 04 коп.) Станом на 15 грудня 2016 року валютна виручка на рахунки Товариства не надійшла.
Безпідставність висновків податкового органу про порушення встановлених Національним банком України строків розрахунку доводиться позивачем у зв'язку з тим, що 26 серпня 2014 року та 27 листопада 2014 року між ним та контрагентом-компанією «Lely East Sp.z.o.o» (Польща) укладено Угоди про залік зустрічних вимог на відповідні суми (за раніше укладеним контрактом і цим).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд апеляційної інстанції обґрунтовано висновувався з того, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» від 20 серпня 2015 року № 515 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю, а відтак встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається внаслідок такого зарахування.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 12 Декрету № 15-93 валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
До органів валютного контролю статтею 13 цього Декрету віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.
Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року. за № 338/3631, надалі - Інструкція № 136).
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція № 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.
Згідно з пунктом 1.10 Інструкції № 136 експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Пунктом 1.11 Інструкції № 136 визначено вимоги, які висуваються до документів, що мають подаватися до банка для припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням.
Таким чином, законодавство допускає випадки припинення валютного контролю без зарахування валютної виручки на банківський рахунок експортера, але за умови дотримання порядку, визначеного Інструкцією № 136.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Угоди про зарахування зустрічних вимог укладено, відповідно, 26 серпня 2014 року та 27 листопада 2014 року, порядок, визначений Інструкцією № 136 для зняття операцій з валютного контролю резидентом не дотримувався.
Враховуючи, що угоди про зарахування зустрічних вимог укладено 26 серпня 2014 року та 27 листопада 2014 року, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанцій щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Постанови № 515 та постанови Правління НБУ від 28 серпня 2014 року №534 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 20.08.2014 № 515", якими у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноваженим банкам заборонено знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Пунктом 4 цієї Постанови (у редакції від 29 серпня 2014 року) визначено, що у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Згідно з пунктом 7 цієї Постанови, на час її дії інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови. З урахуванням цього, а також прийняття її пізніш у часі, спеціального характеру за предметом правового регулювання, дана Постанова підлягає переважному застосуванню у порівнянні з положеннями пункту 1.10 Інструкції № 136.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» від 20 серпня 2015 року № 515 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.
Відтак, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням. Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.
Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції вимог статей 601 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», статті 203 Господарського кодексу України, виходячи з такого.
Відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.
Втім, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.
З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.
Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій.
При оцінці даного доводу позивача Суд керується зазначеними вище висновками про застосування положень договору та цивільного законодавства при правовому регулюванні публічно-правових відносин.
Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку. Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.
Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Посилання скаржника на необхідність застосування «презумпції правомірності рішень платника податку» є безпідставним у зв'язку з тим, що застосування цієї презумпції можливе лише у разі наявності законодавчих колізій, в цьому випадку має місце застосування спеціального законодавства щодо особливостей здійснення валютного контролю.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в частині того, що Постанова № 515 у її первинній редакції від 20 серпня 2014 року не передбачала обмежень щодо неможливості зняття з контролю експортних операцій на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, разом з тим, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, у цей час зберігала дію Інструкція № 136, яка встановлювала особливий порядок, дотримання якого є обов'язковим.
Щодо порушення статті 2 Закону №185/94-ВР.
Порушення статті 2 Закону №185/94-ВР встановлено податковим органом за наслідком перевірки вчасності проведення строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 01 грудня 2014 року № 2014/12/01, укладеним з компанією «ALVI FIRMA HANDLOVA» (Польща) поставку сільськогосподарської техніки та комплектуючих де неї.
Касаційна скарга не містить доводів в цій частині, отже, питання пов'язані з правомірністю визначення податковим повідомленням-рішенням від 26 січня 2017 року № 0002931406 податкового зобов'язання з цих підстав знаходиться поза межами касаційного оскарження.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року № 0002941406.
Податковим повідомленням-рішенням № 0002941406 за порушення пункту першого статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), згідно з пунктом другим статті 16 та у відповідності до вимог пункту 2.7 «Положення про валютний контроль», яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (далі - Постанова № 49) застосовано штрафні санкцій за порушення валютного законодавства в сумі 1 360 грн.
Склад спірного податкового повідомлення-рішення доводиться податковим органом на підставі того, що позивачем порушено строки декларування валютних цінностей при виконанні умов контрактів від 19 серпня 2014 року № ЕК-2014 з нерезидентом компанією «Lely East Sp.z.o.o» (Польща)» та від 01 грудня 2014 року № 2014/12/01 з компанією «ALVI FIRMA HANDLOWA» (Польща).
Відповідно до пункту першого Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 року №319/94 суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язано у десятиденний строк продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.
Мета такого декларування полягає в поверненні в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Для досягнення цієї мети уповноважені органи держави повинні знати, які валютні цінності належать суб'єкту господарювання і знаходяться за кордоном. Одним з видів таких цінностей є дебіторська заборгованість. При цьому не важливо, як саме вона утворилася - чи шляхом передоплати за товари, роботи, послуги нерезиденту, чи шляхом реалізації таких товарів, робіт, послуг нерезиденту. Як ті, так і інші кошти підлягають обов'язковому декларуванню.
За змістом частини другої статті 16 Декрету № 15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються, серед іншого, фінансові санкції за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Положеннями статті 9 Декрету № 15-93 визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Згідно з пунктом 2.7 Порядку № 49 визначено відповідальність за порушення резидентами порядку декларування у вигляді накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Склад валютного правопорушення доводиться податковим органом на підставі того, що під час перевірки факти недекларування Підприємством у деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, сум, отриманих протягом 2015-2016 років від нерезидентів - компанії «Lely East Sp.z.o.o» (Польща)» та компанії компанією «ALVI FIRMA HANDLOWA» (Польща) на підставі зовнішньоекономічних контрактів відповідно від 19 серпня 2014 року № ЕК-2014 та від 01 грудня 2014 року № 2014/12/01.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що доведеність складу валютного правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року № 0002931406, обумовлює правомірність застосування до позивача, визначених штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні постанови у справі, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін.
На підставі викладеного, керуючись 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай Філд» залишити без задоволення
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі №826/5917/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер
