Постанова
Іменем України
17 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 376/2038/14-ц
провадження № 61-24532св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Великоєрчиківська сільська рада Сквирського району Київської області,
третя особа - ОСОБА_3
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батька - ОСОБА_5 відкрилася спадщина за законом у складі: прав ОСОБА_5 - засновника селянського (фермерського) господарства «Вадим» (далі - СГ «Вадим»), АДРЕСА_1, та права на земельну ділянку, площею 26,93 га, розташовану на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського (фермерського) господарства.
Вказували, що вони прийняли спадщину шляхом постійного проживання разом із ОСОБА_5 на час відкриття спадщини і не заявили про відмову від неї. Оформити спадщину у нотаріуса не можуть, оскільки вказані права спадкодавця не зареєстровано в реєстраційній службі Сквирського районного управління юстиції Київської області.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними у порядку спадкування за законом право власності на СГ «Вадим» та право користування земельною ділянкою, площею 26,93 га, розташованою на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, посвідчену державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року у складі судді Ярошенко С. М. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право на права ОСОБА_5 - засновника селянського (фермерського) господарства «Вадим», АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у рівних частках, за кожним.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право на земельну ділянку, площею 26,93 га, розташовану на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського (фермерського03) господарства, посвідчену державним актом на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у рівних частках, за кожним.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі прийняли спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем - їхнім батьком ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини і не заявили про відмову від неї. Оформити спадщину у нотаріуса не можуть, оскільки права спадкодавця не зареєстровано у Реєстраційній службі Сквирського районного управління юстиції Київської області. При цьому зазначено, що спадкування землі і майна фермерського господарства здійснюється на законних підставах.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовуОСОБА_1, ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір у розмірі по 2 277,66 грн з кожного та на користь держави не сплачений судовий збір у суді першої інстанції при подачі позову, у такому ж порядку, - по 1 948,80 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, у той час як судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 орендує земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі договору оренди землі від 07 квітня 2014 року. Відтак, ухваленим судовим рішенням районного суду порушуються його права, які не були враховані судом першої інстанції та підлягають захисту у суді апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_4, який не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, не надав доказів того, що земельна ділянка, яку він орендує, та спірна земельна ділянка є однією й тою самою, чи доказів того, що вказані земельні ділянки накладаються одна на одну.
Крім того, ні апеляційна скарга ОСОБА_4, ні судове рішення апеляційного суду не містить обґрунтувань щодо того, яким чином визнання за позивачами прав на СГ «Вадим» порушує права ОСОБА_4 Вважає, що за таких обставин, судове рішення районного суду у цій частині не підлягає перегляду.
Посилається на те, що правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, не може бути підставою для перегляду судового рішення районного суду, яке було ухвалено раніше.
Крім того, апеляційний суд неправильно перерахував розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5
ОСОБА_5 за життя був засновником СГ «Вадим», розташованого за юридичною адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_5 належала на праві постійного користування земельна ділянка, площею 26,93 га, розташована на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надана для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.
19 червня 2014 року Сквирська районна державна нотаріальна контора Київської області відмовила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що до 01 січня 2008 року спадкодавець не переоформив право власності на земельну ділянку.
За змістом частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15.
Встановивши вказані обставини, керуючись наведеними нормами права та врахувавши вказаний висновок Верховного Суду України, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, вказавши, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, у той час, як ОСОБА_4 орендує земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі договору оренди землі від 07 квітня 2014 року, відтак, ухваленим судовим рішенням районного суду порушуються його права, які не були враховані судом першої інстанції та підлягають захисту у суді апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ОСОБА_4 не мав права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, є безпідставними, оскільки апеляційним судом було встановлено, що він орендує спірну земельну ділянку на підставі договору оренди землі від 07 квітня 2014 року, здійснює обробіток земельної ділянки, проте його не було залучено до участі у справі судом першої інстанції, а відповідно до положення частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При цьому апеляційний суд вірно послався на те, що між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існує судовий спір щодо вказаної земельної ділянки (а. с. 144-147), що також підтверджує той факт, що останній є особою, яка має право на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.
Не заслуговують на увагу й доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що апеляційний суд не мав права посилатися на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено раніше, а вказаний висновок не має зворотної дії у часі і не може бути підставою для перегляду судового рішення 2014 року.
Відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України 2004 року висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Встановивши, що спірна земельна належала ОСОБА_5 на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, апеляційний суд правильно врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 про те, що таке право припиняється зі смертю особи, якій воно належало і не входить до складу спадщини.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі не навів доводів щодо відступлення від вказаної правової позиції Верховного Суду України. Не вбачає таких підстав і колегія суддів Верховного Суду.
Посилання заявника на те, що правова позиція не має зворотної дії у часі, тому не її підставі не могло бути скасовано судове рішення, є безпідставними, оскільки постанова Верховного Суду України не є законом чи іншим нормативно-правовим актом. Верховний Суд України в своїх постановах лише викладав висновки щодо застосування норм права, тобто, фактично роз'яснював судам, як правильно застосовувати ту, чи іншу норму права, а суд першої інстанції не був позбавлений можливості правильно застосувати норми права, які підлягали застосуванню при вирішенні цієї справи.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незаконне скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції щодо визнання за позивачами прав на СГ «Вадим», оскільки фермерське господарство саме по собі не успадковується, а спадкуванню підлягає майно такого господарства.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотримання вимог статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 рокуповно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, вірно встановив правовідносини, що склалися, й правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І.Гулько
С.Ф. Хопта
Ю.В. Черняк
