Справа № 376/2038/14-ц
Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.
Провадження № 22-ц/780/2743/17
Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 38
03.08.2017
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії – суддів Журби С.О., Суханової Є.М., із участю секретаря Волошина В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа – ОСОБА_5 про визнання права в порядку спадкування за законом на селянське ( фермерське ) господарство та права користування земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И Л А :
01 вересня 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із названим позовом, де просили визнати за ними, в порядку спадкування за законом, право власності на селянське ( фермерське ) господарство «Вадим» та право користування земельною ділянкою, площею 26,93 га, розташовану на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, посвідчену державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №009547.
На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що після смерті батька відкрилася спадщина за законом у складі: прав ОСОБА_6 – засновника селянського ( фермерського ) господарства «Вадим», АДРЕСА_1, та права на земельну ділянку, площею 26,93 га, розташовану на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського ( фермерського ) господарства.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право на права ОСОБА_6 – засновника селянського ( фермерського ) господарства «Вадим», АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_6, який помер 13 вересня 2008 року, в рівних частках, за кожним.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право на земельну ділянку, площею 26,93 га, розташовану на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надану для ведення селянського ( фермерського ) господарства, посвідчену державним актом на право постійного користування землею серія І-КВ №009547, в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_6, який помер 13 вересня 2008 року, в рівних частках, за кожним.
На обґрунтування ухваленого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачі прийняли спадщину шляхом постійного проживання разом із ОСОБА_6 на час відкриття спадщини і не заявили про відмову від неї.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 13 вересня 2008 року помер батько ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 ( а.с. 8, 32 ).
ОСОБА_6, за життя, був засновником селянського ( фермерського ) господарства «Вадим», розташованого за юридичною адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 13-25 ).
ОСОБА_6, у той час, належала на праві постійного користування земельна ділянка, площею 26,93 га, розташована на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району, Київської області, надана для ведення селянського ( фермерського ) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №009547 ( а.с. 12 ).
19 червня 2014 року Сквирська районна державна нотаріальна контора Київської області відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що до 01 січня 2008 року спадкодавець не переоформив право власності на земельну ділянку ( а.с. 40 ).
У зв’язку із цим, 01 вересня 2014 року позивачі звернулися до суду із названим позовом ( а.с. 2-5 ).
При цьому, ОСОБА_3, зареєстрована по вул. 600-річчя, 32, кв. 57, м. Вінниця, в порушення вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України не надала суду доказів про своє постійне проживання із спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеній по справі №6-3113цс15від 23 листопада 2016 року, зокрема, зазначено, що за змістом частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції залишив поза увагою названі вимоги чинного законодавства і, як наслідок, помилково прийшов до переконання про наявність у позивачів права на спадкування та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з’ясував обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам, унаслідок чого ухвалив неправильне рішення з цього приводу, без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 1218, 1268 ЦК України, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 11, 59-60, 212-215 ЦПК України.
А тому, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення названих норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, підтвердились у ході апеляційного розгляду справи, унаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову згідно положень ст. 309 ЦПК України та зазначених норм матеріального та процесуального права за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 орендує земельну ділянку з кадастровим номером 32224080900:03:002:0001 на підставі договору оренди землі від 07 квітня 2014 року ( а.с. 122-128, 134 ), який є правомірним у відповідності до положень ст. 204 ЦК України.
Відтак, ухваленим судовим рішенням порушуються його права, які, на переконання суду другої інстанції, не були враховані місцевим судом, а відтак - підлягають захисту в суді другої інстанції.
Доказом того, що земельна ділянка, що належить апелянту на праві оренди та земельна ділянка, на яку просять визнати право користування в порядку спадкування позивачі, одна і таж, в частині, враховуючи наявний спір між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зокрема, ( а.с. 144-146, 147 ).
У відповідності до положень ст. 88 ЦПК України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір ( а.с. 158 ) у розмірі по 2 277,66 грн. ( 4 555,32 : 2 ) з кожного та на користь держави несплачений судовий збір у суді першої інстанції при подачі позову, у такому ж порядку, - по 1 948,80 грн. ((4 141,20 - 243,60 ) : 2 ) грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа – ОСОБА_5 про визнання права в порядку спадкування за законом на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір у розмірі по 2 277,66 грн. з кожного та на користь держави не сплачений судовий збір у суді першої інстанції при подачі позову, у такому ж порядку, - по 1 948,80 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий : А.С. Сержанюк
Судді : С.О. Журба
ОСОБА_7
