Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 жовтня 2018 року

у справі № 376/2038/14-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо переходу до спадкоємців права власності на селянське (фермерське) господарство

Фабула справи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті їх батька - ОСОБА_5 відкрилася спадщина за законом у складі: прав ОСОБА_5 - засновника селянського (фермерського) господарства «Вадим» (далі - СГ «Вадим»), та права на земельну ділянку, надану для ведення селянського (фермерського) господарства. Оформити спадщину у нотаріуса позивачі не можуть, оскільки вказані права спадкодавця не зареєстровано в реєстраційній службі управління юстиції.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_4, який не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, не надав доказів того, що земельна ділянка, яку він орендує, та спірна земельна ділянка є однією й тою самою, чи доказів того, що вказані земельні ділянки накладаються одна на одну. Крім того, ні апеляційна скарга ОСОБА_4, ні судове рішення апеляційного суду не містить обґрунтувань щодо того, яким чином визнання за позивачами прав на СГ «Вадим» порушує права ОСОБА_4.

Правова позиція Верховного Суду: згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до ст.191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За змістом положень ст. 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

П. 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Висновки: право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Ключові слова: спадкова маса, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, володіння земельною ділянкою, спадкування нерухомого майна, перехід права власності на земельну ділянку, визначення складу спадкової маси