СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 306/1785/16-ц
Провадження № 2/306/27/18
Рядок статзвіту № 5
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2018 року м. Свалява
Свалявський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді Ганчак Л.ФІ.
при секретарі Пайда Л.О.
представника позивача ОСОБА_1
відповідачів ОСОБА_2
ОСОБА_3
представника відповідачів ОСОБА_4
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Сваляві цивільну справу за зміненим позовом ТзОВ «Санаторій «ОСОБА_5» (89321 с.Солочин Закарпатської області, код ЄДРПУО 02649791) до ОСОБА_2 (89321, с.Солочин, 3 Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_6 (89313, с.Поляна, вул.Духновича, 44 Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_7 (89321 с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_3 (89321, с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області (89321, с.Солочин, Свалявського району Закарпатської області, інші дані невідомо) про зобов’язання знести самочинно збудованого нерухомого майна,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року Дочірне підприємство «Санаторій «ОСОБА_5» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого до справи залучено ТзОВ «Санаторій «ОСОБА_5», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_7 про зобов’язання відповідачів власними силами та за рахунок власних коштів знести самочинно збудований об’єкт незавершеного будівництва на земельних ділянках з кадастровими №№ 2124085600:046001:0131 та 2124085600:04:001:0125, розташованих в урочищі «Біласовиця» с.Солочин Свалявського району Закарпатської області.
01.06.2017р. позивач змінив предмет позову, а саме: залучив до справи в якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_3, змінив позов до всіх чотирьох співвідповідачів про:
- зобов’язання ОСОБА_2 (89321, с.Солочин, 3 Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_6 (89313, с.Поляна, вул.Духновича, 44 Свалявського району Закарпатської області) знести самочинно збудований садовий будинок площею 299,5кв.м. за адресою с.Солочин, 2 "В" розташований на земельній ділянці з кадастровим №2124085600:046001:0131;
- зобов’язання ОСОБА_7 (89321 с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_3 (89321, с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області) знести самочинно збудований садовий будинок площею 299,4кв.м. за адресою с.Солочин, 2"Б", який розташований на земельній ділянці з кадастровим №2124085600:04:001:0125. (т.1 а.с.175-177).
По клопотанню відповідачів - Солочинську сільську раду Свалявського району залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (т.2 а.с.35).
Позивач позов мотивує тим, що з 1999 року він є ліцензіатом Голубинського родовища мінеральних вод Свалявського району Закарпатської області, здійснюючи видобування мінеральної води з свердловини №4-р(4-е) цього родовища.
Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_7, які є первісними власниками земельних ділянок із цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташовані в межах залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища та наданого позивачу гірничого відводу, на підставі незаконно отриманих будівельних паспортів, з порушенням вимог містобудівної документації та без отримання необхідних погоджень від органів геології та гірничого нагляду, самочинно здійснили на цих ділянках будівництво двох садових будинків.
Позивач вважає, що незаконна забудова площ залягання корисних копалин мінеральних вод Голубинського родовища призведе до виснаження, забруднення, та, в кінцевому результаті, до знищення цього родовища, а тому здійснене відповідачами самочинне будівництво садових будинків у межах площ залягання цих корисних копалин порушує його законні права на користування надрами Голубинського родовища і ці порушені права підлягають судовому захисту шляхом знесення самочинного будівництва відповідно до вимог ч.4 ст.376 ЦК України.
В судовому засіданні, покликаючись на вказані обставини, представник ТзОВ «Санаторій «ОСОБА_5» ОСОБА_8 підтримав змінений позов та пояснив, що ОСОБА_6.Г. та ОСОБА_3 є титульними власниками спірного об’єкта будівництва та остаточно закінчивши будівництво, останні шляхом введення в експлуатацію будинків оформили за собою право власності. Просить зобов’язати відповідачів знести самочинно збудовані садові будинки площею відповідно 299,5 та 299,4 кв.м, які розташовані на вищевказаних земельних ділянках в с.Солочин, 2 «В» та 2 «Б» і є зблокованими ( далі-зблокований садовий будинок).
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні змінений позов не визнали повністю та пояснили, що вони є депутатами Солочинської сільради, даний позов вважають подано з метою здійснення впливу на відповідачів як на депутатів при прийнятті рішень сільрадою. Будівництво зблокованих садових будинків здійснено на підставі отриманих будівельних паспортів на суміжних земельних ділянках, цільове призначення яких дозволяло будівництво садового будинку, ці ділянки їм надані із земель запасу Солочинської сільської ради без жодних обмежень чи обтяжень щодо їх використання як територій природоохоронного призначення.
Відповідачі не визнають зведення садового будинку в межах наданого позивачу гірничого відводу та площ залягання корисних копалин Голубинського родовища, межі якого не визначені, заперечують також негативний антропогенний вплив цього об’єкту на експлуатаційний горизонт мінеральної води та забруднення Голубинського родовища, пояснивши, що жодного факту бактеріального забруднення родовища не встановлено, а виснаження підземних запасів вод родовища залежить від діяльності самого позивача, який тривалий час здійснює неконтрольований промисловий водовідбір з свердловини №4-е(4-р) з перевищенням її експлуатаційних запасів.
Аналогічними є пояснення представника відповідачів адвоката ОСОБА_4, який пояснив також, що спірний зблокований садовий будинок у встановленому законом порядку прийнятий в експлуатацію і зареєстрований за його довірителями ОСОБА_6 і ОСОБА_3, а тому не є самочинним будівництвом в розумінні ст.376 ЦК України, що виключає його знесення та задоволення з цих підстав позову. Крім цього, на території так званого гірничого відводу знаходяться і інші будинки, готелі, які якраз і можуть спричиняти шкоду та виснажувати підземні запаси родовища. Натомість позивач доводить інформаційним листами щодо спричинення шкоди саме відповідачами. Відповідачами перед початком будівництва отримано згоду, в тому числі і геології та проведено експертизу щодо того, що шкода відповідачами не заподіюється. Проте, позивач намагається затягнути справу в зв’язку з тим, що ним оспорюється в Закарпатському окружному адміністративному суді щодо дозвільних документів на будівництво, які є складовою всього пакету документів, проте не має значення для розгляду справи. Перед зверненням до суду позивач зазначив докази, а не збирає їх вже після закінчення підготовчого судового засідання. Таке затягування справи за поясненням представника відповідачів тягне до порушення прав відповідачів , їх майно знаходиться під арештом, а тому просить відмовити в задоволенні позову та скасувати заходи забезпечення позову, встановлені відповідно до ухвал Свлявського районого суду при розгляді даної справи.
Відповідачі ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та представник Солочинської сільської ради повторно не з’явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Представник третьої особи без самостійних вимог - Солочинської сільради в судове засідання не з"явивися та надав суду заяви про розгляд справи без участі представника. (т.2 а.с.198).
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач 19.09.1999 року отримав спеціальний дозвіл на користування надрами – ліцензію №1970 на видобування (експлуатацію) підземних мінеральних вод з свердловини №4-р( 4-е) Голубинського родовища Свалявського району, для розробки якої 04.02.2008 року згідно акту за №1430 йому був наданий гірничий відвід площею 11.7 га. з строком дії до 19.08.2019 року.
Спірний зблокований садовий будинок зводився відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на суміжних земельних ділянках, наданих їм в 2014 році для ведення індивідуального садівництва в ур. Біласовиця с. Солочин Свалявського району з земель запасу місцевої ради.
Зведення таких будівель на землях для садівництва не суперечить вимогам ч.3 ст.35 Земельного кодексу України, при цьому будівництво садового будинку, площею до 300 кв.м. і не вище двох поверхів (без урахування мансардного), може здійснюватись на підставі будівельних паспортів, які були видані відповідачам 20.04.2016 року сектором містобудування Свалявської РДА і визнані недійсними рішенням Свалявського районного суду від 14.12.2016 року, яке вступило в законну силу згідно ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 13.04.2017 року.
Як убачається з матеріалів справи Закарпатським геолого-гідрогеологічним центром Львівської геологорозвідувальної експедиції відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_2, як первісним забудовникам спірного зблокованого садового будинку, було погоджено будівництво цього об’єкту в межах ІІ санітарної зони Голубинського родовища мінеральних вод за умови облаштування будівлі ізольованою вигрібною ямою з наступним вивозом рідких побутових відходів за межі першої і другої са нітарної зони родовища ( т.2, а.с.112-113).
З 05.08.2016 року титульними власниками незавершеного будівництвом вказаного зблокованого будинку, на підставі договорів купівлі-продажу, стали співвідповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_3, які 10.04.2017 року ввели його в експлуатацію та 03.05.2017 року зареєстрували за собою право власності на зблокований садовий будинок площею відповідно 229,5 та 299,4 кв.м.
Предметом позову в даній справі є знесення вказаного зблокованого садового будинку як самочинно збудованого, тобто з підстав, передбачених ст.376 ЦК України.
За змістом ст.376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва, крім осіб, безпосередньо зазначених у цій нормі закону, можуть заявляти і інші особи за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Такий висновок узгоджується з п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 « Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва» та судовою практикою Верховного Суду України ( постанова ВСУ від 19.11.2014 року у справі №60-180 цс14).
ТзОВ «Санаторій «ОСОБА_5» право на пред’явлення позову про знесення спірного садового будинку обґрунтував тим, що цей об’єкт є самочинним будівництвом, розташований на площах залягання корисних копалин Голубинського родовища та наданого позивачу гірничого відводу і має негативний антропогенний вплив на це родовище.
При цьому позивач посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 2.03.2016 року у справі №6-427 цс15 про те, що ДП «Санаторій «ОСОБА_5» як ліцензіат Голубинського родовища, має право на захист своїх законних інтересів як користувача надр, від передчасного забруднення цього родовища.
Водночас, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України позивач у даній справі не довів обставини, які б свідчили про порушення його законних прав як ліцензіата Голубинського родовища саме внаслідок самочинно будівництва відповідачами зблокованого садового будинку на площі залягання корисних копалин цього родовища та наданого йому гірничого відводу.
Так, на підтвердження факту розташування спірного зблокованого садового будинку на площах залягання корисних копалин Голубинського родовища та наданого йому гірничого відводу, позивач надав технічну документацію, яка складається з копій двох кадастрових карт-схем від 10.06.2016 року щодо знаходження спірної будівлі на площі залягання корисних копалин, акту від 04.12.2014 року про винесення в натуру площ залягання корисних копалин свердловини №4-е водозабірної ділянки «Квітка Полонини» та плану виносу земельної ділянки в натуру від 25.11.2014 року.
Оцінюючи ці докази, суд визнає їх недопустимими і відповідно до вимог ч.1 с.78 ЦПК України не бере їх до уваги як такі, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Зокрема, наданий позивачем ксерокопія картографічного матеріалу від 10.06.2016 року, складений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_9 з зазначенням його кваліфікаційного сертифіката №000288 від 03.01.1013 року, насправді ним не розроблявся,так як його підпис на цих двох кадастрових картах відсутній, водночас зазначений у цих кадастрових картах їх виконавець ОСОБА_10, згідно даних державного реєстру сертифікований землевпорядників не має відповідного кваліфікаційного сертифіката.
Відповідно до ст.68 Закону України «Про землеустрій» складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, забороняється, а документація із землеустрою, яка підписана такою особою, є недійсною.
Зазначене стосується і представника ДП «Закарпатгеодезцентр» ОСОБА_11, який згідно акту від 04.12.2014 року виніс в натуру площу залягання корисних копалин водозабірної ділянки ДП «ОСОБА_12 ОСОБА_5 – свердловини №4-е Голубинського родовища, однак не є сертифікований інженером-землевпорядником.
Як зазначено в цьому акті, в натуру перенесено точки водозабірної ділянки «Квітка Полонини», які затверджені протоколом Державної комісії України по запасах корисних копалин (далі- ДКЗУ) №2020 від 15.07.2010 року, однак згаданий протокол щодо переоцінки експлуатаційних запасів мінеральної води ділянки «Квітка Полонини» Голубинского родовища не містить жодних даних про затвердження цих точок.
Водночас іншої топографо-геодезичної і картографічної інформації, яка могла б слугувати підставою для винесення в натуру площ залягання корисних копалин, цей акт не містить, а будучи складеним не сертифікованим спеціалістом-землевпорядником і не затверджений уповноваженими посадовими особами ДП «Закарпатгеодезцентр», є недійсним і не породжує жодних правових наслідків для надрокористувача чи землекористувачів суміжних ділянок, що підтверджується листом ДП «Закарпатгеодезцентр» від 26.10.2017 року №532.
Наданий позивачем план виносу земельної ділянки від 25.11.2014 року площею 11,045 га. не відповідає площі гірничого відводу позивача ( 11,7га.), а нанесений на плані контур цієї ділянки, крім довільних внутрішніх кутів та довжин, не містить координати поворотних точок межі цієї ділянки, пов’язані з єдиною Державною системою координат, що виключає її ідентифікацію на місцевості.
Не зазначено на цьому плані і розташування земельних ділянок, на яких розташований належний відповідачам спірний зблокований садовий будинок, що, із-за відсутності будь-якої візуалізації, позбавляє цей документ доказового значення щодо розташування спірного об’єкту в межах гірничого відводу позивача чи в цілому Голубинського родовища мінеральних вод.
Окрім цього, як убачається з листа ДП «Закарпатгеодезцентр» від 01.08.2017 року за №451, план наданого позивачу гірничого відводу площею 11,7га. для розробки свердловини №4-Е, виконаний в умовній системі координат, яка не пов’язана з Державною системою координат, що робить неможливим визначення як його місцезнаходження, так і винесення меж цього гірничого відводу в натуру на місцевості.
Суд також враховує, що наданий позивачем план виносу земельної ділянки в натуру від 25.11.2014 року не містить необхідної документації з землеустрою, передбаченої ст.25 Закону України « Про землеустрій», при цьому, як слідує з листів Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за №29-7-0.5-6730/2-17 від 19.07.2017 року та №29-7-0.2-9855/2-17 від 4.09.2017 року позивач не звертався в органи державного земельного кадастру з відповідною документацією із землеустрою для державної реєстрації земельної ділянки по наданому йому гірничому відводу для розробки свердловини №4-е Голубинського родовища.
Інших доказів щодо розташування спірного садового будинку в межах залягання корисних копалин Голубинського родовища та наданого гірничого відводу, як і встановлення меж цього родовища, позивач не надав, ухвалу суду від 26.09.2017 року про витребування доказів про надання гірничого відводу з оригіналами доданих топографічних матеріалів, позивач не виконав.
Посилання ж представника позивача в судовому засіданні на преюдиційність фактів знаходження спірного зблокованого садового будинку в межах площ залягання корисних копалин Голубинського родовища, встановлених судовими рішеннями в цивільних справах №306/1081/16-ц та №306/1509/16, які знаходились в провадженні Свалявського районного суду та в адміністративній справі №№807/166/16, яка знаходилась у провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду, суд не приймає до уваги, оскільки відповідачі в даній справі ОСОБА_3 і ОСОБА_6, які є титульними власниками спірної будівлі, не брали участь у цих справах.
Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.
На думку суду, не є належним доказом встановлення меж Голубинського родовища рішення облвиконкому Закарпатської обласної ради №27 від 22.01.1972 року та постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.06.1973 року №282, на які посилається позивач.
Вказані підзаконні нормативні акти стосуються встановлення меж округу і зон санітарної охорони трьох закарпатський санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка Полонини», територія цього санітарного округу охоплює, окрім Голубинського, також Полянське та Новополянське родовища мінеральних вод Свалявського району, а також інші території лікувально-оздоровчого призначення цього регіону, всього по периметру довжиною 40445 м., які не містять залягання мінеральних вод і не є родовищем цих корисних копалин в розумінні ст.5 Закону України « Про надра».
При цьому межі округу і зон гірничо-санітарної охорони вказаних санаторіїв згідно постанови РМ Української РСР від 20.06.1973 року №282 визначені умовними точками, а креслення щодо проекту цих меж відповідно до рішення Закарпатської обласної ради від 22.01.1972 року відсутні, що підтверджується листом Державного архіву Закарпатської області від 29.08.2017 року №А-50/01-20.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, які не суперечать Конституції і законам України, застосовуються на території республіки тільки до прийняття відповідних актів законодавства України.
Враховуючи, що порядок встановлення меж зон санітарної охорони водних об’єктів, до яких відноситься Голубинське родовище мінеральних вод згідно з додатком до постанови КМУ від 11.12.1996 року №1499 « Про затвердження переліку водних об’єктів, що відносяться до категорії лікувальних», на час виникнення спірних відносин вже був врегульований ст.93 Водного кодексу України, а також чинною постановою Кабінету Міністрів України №2024 від 18.12.1998 року «Про правовий режим зон санітарної охорони», якими санітарно-охоронні зони водних об’єктів визначаються проектом землеустрою, правовий режим забудови в межах площ залягання корисних копалин Голубинського родовища та наданого позивачу гірничого відводу, повинен визначатись з урахуванням вимог цих нормативно-правових актів України, а не правових актів Союзу РСР.
Водночас, як убачається з листа Солочинської сільської ради від 26.02.2018 року №102/02-06, зони санітарної охорони Голубинського родовища по водозабірній ділянці «Квітка Полонини» - свердловини №4-р(4-е) позивачем, як ліцензіатом, не встановлені і за погодженням проекту землеустрою по встановленню цих санітарних зон позивач до місцевої ради не звертався.
З цього приводу судом також встановлено, що позивач до цього часу не виконав особливі умови Державної служби геології та надр України при наданні йому 19.08.1999 року вищевказаного спеціального дозволу №1970 на користування надрами щодо розробки, затвердження та винесення в натуру зон санітарної охорони наданої водозабірної ділянки - свердловини №4-е Голубинського родовища, що, на думку суду, забезпечило б належний контроль з боку Солочинською сільською радою за наданням і використанням земельних ділянок з земель запасу місцевої ради, які мають природоохоронне значення і відповідний правовий режим обмежень щодо їх забудови.
Водночас, як убачається з розробленого ДП «Закарпатський науковий-дослідний та проектний інститут землеустрою» ситуаційного плану розташування гірничого відводу площею 11.7 га, наданого санаторію «Квітка Полонини»для розробки свердловини №4-е Голубинського родовища, на контур цього гірничого відводу не накладаються межі земельних ділянок, на яких розташований зблокований садовий будинок, що належить відповідачам ОСОБА_6 і ОСОБА_3
Межі цього гірничого відводу, його відповідні кутові і лінійні розрахунки, відображені на вказаному ситуаційному плані спеціалістами сертифікованої державної установи з землеустрою з використанням програмного забезпечення «Digitals» та з урахуванням даних комісійного акту Солочинської сільської ради від 14.07.2017 року щодо наявних межових знаків кутових точок цього гірничого відводу і проведених на місцевості вимірів координат цих кутових точок в Державній системі координат СК-63.
Вказаний ситуаційний план, розроблений державною сертифікованою установою з землеустрою, який наданий відповідачами, суд вважає належним і допустимим доказом на підтвердження того, що спірний зблокований садовий будинок відповідачів знаходиться поза межами наданого позивачу гірничого відводу Голубинського родовища.
Не є допустимими і достатніми надані позивачем докази щодо негативного антропогенного впливу належного відповідачам зблокованого садового будинку на експлуатаційні запаси мінеральних вод та загрозу бактеріального забруднення Голубинського родовища.
Наданий з цього приводу позивачем висновок УкрДГРІ від 9.04.2008 року №436 щодо ймовірності попадання в горизонт мінеральних вод Голубинського родовища забруднень антропогенного походження стосується проекту каналізаційного колектора с. Солочин Свалявського району (абз.4 стор.1 висновку), який так і не був реалізований місцевою громадою, та припущеннях щодо можливого зменшення експлуатаційних запасів цього родовища внаслідок наявних самовільних забудов в межах гірничого відводу позивача (абз.3 стор.3 висновку).
Цей висновок, як і лист Державної служби геології та надр України( далі- Держгеонадра) від 12.07.2016 року №11901/13/14-16 та інша надана позивачем переписка з органами геологічного контролю та гірничого нагляду щодо факторів негативного антропогенного впливу на Голубинське родовище, ґрунтуються на припущеннях щодо можливого забруднення та деградації родовища в разі порушення або надмірного техногенного навантаження території площ залягання осередків мінеральної води цього родовища, яке є слабо захищеним з поверхні.
Суд вважає, що спричинення шкоди (в чому саме полягає шкода) діями відповідачів, а саме самочинним будівництвом повинно довидитись відповідними висновками експертиз, а не інформаційними листами.
Відповідно до вимог ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях і є недопустимим. Враховуючи, що надані позивачем докази не стосуються безпосередньо спірного садового будинку відповідачів, узагальнююча в цих доказах інформація щодо можливого негативного антропогенного впливу цієї будівлі на родовище, без підтвердження такого впливу конкретними фактами такого впливу, не може слугувати належними і допустимими доказами на підтвердження вказаних обставин.
З цього приводу суд приймає до уваги, що згідно з п.2.4 Протоколу №2020 від 15.076.2010 року ДЗКУ щодо геолого-економічної оцінки експлуатаційних запасів мінеральних вод водозабірної ділянки позивача, факторами, які призвели до зменшення мінералізації води з цієї ділянки та зменшення величини газового фактору, є буріння та експлуатація позивачем з 1988 року дублера-свердловини №4-Е з непідтвердженим водовідбором до 155 куб.м. та наявністю великої кількості не законсервованих і не ліквідованих свердловин в районі родовища, що призвело до дегазації підземних вод та порушення рівноваги між інжекційними високо мінералізованими водами і прісними приповерхневими водами.
Зазначені в протоколі ДЗКУ причини зменшення експлуатаційних запасів мінеральної води водозабірної ділянки позивача, встановлені уповноваженим на це державним органом, свідчать про нераціональне надрокористування самим позивачем, як ліцензіатом Голубинського родовища, чим, на думку суду, спростовуються вищезгадані висновки УкрДГРІ та Держгеонадра щодо зменшення експлуатаційних запасів цього родовища саме внаслідок його неконтрольованої індивідуальної житлової забудови.
З свого боку відповідачі надали письмові докази про відсутність фактів бактеріального чи побутового забруднення Голубинського родовища, в тому числі водозабірної ділянки позивача.
Так, долученими до матеріалів справи листами департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА від 26.02.2018 року №263/02-01, державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 27.02.2018 року №408/02, головного управління Держпродслужби в Закарпатській області від 20.02.2018 року №07.04.2/553. басейнового управління водних ресурсів річки Тиса від 21.02.2018 року 301-09/248/1, Державної служби геології та надр України від 19.04.2018 року №6767/03/10-18, ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації а курортології МОЗ України» від 14.03.2018 року №145 та ДП «Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція» від 03.07.2018 року №193 підтверджено відсутність, за час режимних спостережень та моніторингу підземних вод, фактів бактеріального чи побутового забруднення Голубинського родовища, зокрема, внаслідок наявної житлової забудови.
Окрім цього, висновком проведеної по справі в порядку ст.106 ЦПК України позасудової геолого-гідрогеологічної експертизи від 26.03.2018 року підтверджено, що належний відповідачам зблокований садовий будинок не впливає на експлуатаційні запаси, гідродинамічні, фізико-механічні та гідрохімічні показники Голубинського родовища та виключає його побутове забруднення.
Цей висновок експерта ОСОБА_13, як дипломованого інженера-гідрогеолога з 36-річним стажем роботи за спеціальністю, на відміну від вищезгаданого висновку УкрДГРІ більш ніж 9-річної давності, та переписки позивача з геологічними установами, яка не стосується впливу належного відповідачам зблокованого садового будинку на експлуатаційні запаси Голубинського родовища, ґрунтується на результатах проведеного експертом обстеження території, прилеглої до зведеного протягом останнього року спірного садового будинку, на якій відсутні об’єкти, які можуть становити небезпеку хімічного або мікробного забруднення, та обґрунтований аналізом наявної гідрогеологічної інформації, яка унеможливлює вплив цієї конкретної будівлі на фізико-механічні властивості гірських порід експлуатаційного водоносного горизонту Голубинського родовища.
Зазначений висновок позасудової експертизи підтверджується і листом Закарпатського геолого-гідрогеологічного центру Львівської геологорозвідувальної експедиції від 15.08.2017 року №96, який є носієм геолого-гідрологічної інформації по Закарпатській області, та листом державного підприємства « Науково-дослідного центру екологічного маркетингу та інжинірингу» Національної академії наук України від 05.04.2018 року №24 про відсутність негативного антропогенного впливу спірного садового будинку відповідачів на фізико-механічні властивості гірських порід експлуатаційного водоносного горизонту Голубинського родовища.
При цьому, суд не приймає до уваги наданий позивачем лист ДВКП «Вектор Б» від 11.09.2018 року щодо спростування цих доказів, зокрема проведеної по справі позасудової геолого-гідрогеологічної експертизи від 26.03.2018 року, позаяк оцінка цих доказів не є компетенцією цього виробничо-комерційного підприємства, основний вид діяльності якого за КВЕД - 43.22 визначений як монтаж водопровідних мереж, систем опалювання та кондиціонування, а автор цього листа не є підписантом цього підприємства, що підтверджується даними його веб-сторінки в мережі Інтернет.
Не є допустимим доказом, у розумінні ч.1 ст.78 ЦПК України, і наданий представником позивача в судовому засіданні 12.06.2018 року лист ДП «Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція» ( далі- ДП «ГГРЕС» від 1010.2018 року №305 про забруднення фекальними відходами площ залягання корисних копалин свердловини №4-е, яка експлуатується позивачем.
Власником цієї інформації не є ДП «ГГРЕС», а додані цим підприємством копії протоколів вимірювань показників відібраних проб води №89 без номера басейнового управління водних ресурсів річки Тиса та №126 від 01.10.2018 року лабораторії екологічних досліджень ТОВ «ТС Комерц», які проводили ці вимірювання, належним чином не завірені.
Крім цього, в цих протоколах зазначено про відібрання проб води 25.09.2018 року з безіменного потічка в урочищі Біласовиця с.Солочин, однак відсутні дані про знаходження цього водного об’єкту в межах площі водозабірної ділянки позивача –свердловини №4-Е, не містять ці протоколи і дані щодо джерела забруднення вказаного безіменного потічка нечистотами, як і дані про бактеріальне забруднення родовища внаслідок попадання фекальних відходів у цей безіменний потічок.
Надані відповідачами докази щодо відсутності антропогенного впливу конкретного зблокованого садового будинку на експлуатаційні запаси та бактеріальне забруднення Голубинського родовища, суд оцінює як належні і достовірні, якими спростовуються доводи позивача про порушення цією забудовою його законних прав як ліцензіата цього родовища.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція була неодноразово викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема у справах №6-84цс14 та №6-94цс14 від 03.09.2014 року.
Оскільки в даній справі позивач не довів, що спірний зблокований садовий будинок знаходиться в межах залягання корисних копалин Голубинського родовища та наданого ТОВ «Санаторій «ОСОБА_5» гірничого відводу для розробки свердловини №4-Е і ця будівля має негативний антропогенний вплив на експлуатаційні запаси та забруднення цього родовища, тому не має підстав вважати, що будівництвом цього об’єкту відповідачі порушили порушує законні права позивача як ліцензіата цього родовища.
Цей висновок суду не є відступленням від правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016 року у справі №6-427цс15, на яку посилається позивач, оскільки позивач не довів факт знаходження спірного зблокованого садового будинку в межах Голубинського родовища та порушення цією забудовою його законних прав як ліцензіата цього родовища.
Крім цього, суд констатує, що даний позов про знесення спірного садового будинку заявлений з підстав, передбачених ч.4 ст.376 ЦК України як самочинне будівництво.
Згідно з ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
З цього приводу судом встановлено, що спірний садовий будинок управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області прийнятий в експлуатації згідно декларацій про готовність об’єкта до експлуатації № ЗК142171002946 та №ЗК 142171002949 від 10.04.2017 року і у встановленому ст.331 ЦК України порядку право власності на це новостворене нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_6 і ОСОБА_3 шляхом його державної реєстрації, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.05.2017 року (індексні номера витягів відповідно №86880019 та №86921932).
Таким чином, належний відповідачам ОСОБА_6 і ОСОБА_3 спірний садовий будинок не є самочинним будівництвом в розумінні ст.376 ЦК України, так як його будівництво та державна реєстрація права власності на це новостворене майно, легалізовані уповноваженими на це державними органами.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до приписів ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_3 є законними власниками спірного зблокованого садового будинку і незаконність набуття ним права власності на це нерухоме майно не встановлена законом і судом, відсутні передбачені законом підстави для знесення цього нерухомого майна як самочинного будівництва і задоволення з цих підстав зміненого позову.
При цьому суд також враховує, що передбачений ст.328 ЦК України принцип правомірності набуття права власності повністю узгоджується з ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права фізичної особи мирно володіти своїм майном та неможливості позбавлення своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України», ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
В контексті даної справи, первісні забудовники спірного садового будинку діяли добросовісно, отримавши в 2016 році будівельні паспорти для будівництва цього об’єкту на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу та отримавши погодження на здійснення цього будівництва від територіального геологічного підприємства. Жодних інших дозвільних документів та погоджень будівництво садового будинку не потребувало, оскільки органи державного гірничого нагляду після реорганізації і утворення в 2014 році Державної служби України питань праці, втратили функції з реалізації політики у сфері охорони праці і не здійснюють погодження забудов на площах залягання корисних копалин загальнодержавного значення, що підтверджується приєднаним до матеріалів справи листом управління Держпраці у Закарпатській області від 20.06.2017 року №07-03/2196 (т.2 а.с.111), що підтверджується і п.4 Положення Про Державну службу України з питать праці.
Дозвіл на будівництво садових будинків від Закарпатського геолого-гідрогеологічного центру відповідачами отримано - "що не порушує вимог щодо проведення робіт будівництва в межах другої охоронної зони"( т.2 а.с.112,113).
Подальше, після прийняття уповноваженим органом Держархбудконтролю в експлуатацію зблокованого садового будинку, скасування судового рішення, яке слугувало підставою для видання відповідачам будівельних паспортів, на думку суду не може тягти для відповідачів негативних наслідків, передбачених ст.376 ЦК України, так як в цьому випадку можлива помилка суду при ухваленні рішення про надання будівельних паспортів, повністю перекладається на відповідачів, що призведе до покладення на них надмірного індивідуального тягаря у вигляді знесення належного їх зблокованого садового будинку як самочинно збудованого.
За таких обставин, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що у задоволенні зміненого позову слід відмовити повністю.
Виниклі по справі судові витрати по сплаті судового збору при поданні позову суд, відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України не підлягають до стягнення у зв’язку з відмовою в задоволенні позову.
Заходи забезпечення позову, вжиті судом у даній справі згідно ухвал від 09.09.2016 року та 01.06.2017 року, підлягають скасуванню відповідно до приписів ч.9 ст.158 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 95, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355, підпункту 15.5 пункту 15 ч.1 Перехідних положень (розділ ХІІІ) ЦПК України, ст. ст.321, 328, 376 ЦК України, п.4Положення Про Державну службу України з питать праці, ст.35 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України "Про землеустрій", суд,
У Х В А Л И В:
В задоволенні зміненого позову ТзОВ «Санаторій «ОСОБА_5» (89321 с.Солочин Закарпатської області, код ЄДРПУО 02649791) до ОСОБА_2 (89321, с.Солочин, 3 Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_6 (89313, с.Поляна, вул.Духновича, 44 Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_7 (89321 с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області) та ОСОБА_3 (89321, с.Солочин, 2а Свалявського району Закарпатської області), третя особа без самостійних вимог Солочинська сільрада Закарпатської області про:
зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 знести самочинно збудований садовий будинок площею 299,5кв.м. за адресою с.Солочин, 2"В", розташований на земельній ділянці з кадастровим №2124085600:046001:0131;
зобов'язання ОСОБА_7 та ОСОБА_3 знести самочинно збудований садовий будинок площею 299,4кв.м. за адресою с.Солочин, 2"Б", який розташований на земельній ділянці з кадастровим №2124085600:04:001:0125 - відмовити повністю.
Заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвал Свалявського районного суду від 09.09.2016 року та 01.06.2017 року, скасувати.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного тексту рішення суду до Закарпатського апеляційного суду через Свалявський районний суд.
Головуючий Л.Ф.Ганчак
