ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
09 жовтня 2018 року
справа №826/11262/15
адміністративне провадження №К/9901/9653/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2015 року у складі суддів Вовка П.В., Данилишина В.М., Келеберди В.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у складі суддів Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Романчук О.М. у справі №826/11262/15 за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області до Фонду державного майна України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В :
10 червня 2015 року Державна податкова інспекція у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд, відповідач у справі) про стягнення з відповідача на користь ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області податкової заборгованості публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» в загальному розмірі 3 641 007, 35 грн., з яких 1 205 744,71 грн. становить заборгованість з податку на додану вартість, 714 743, 00 грн. - з податку на прибуток приватних підприємств, 585 788, 31 грн - з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, 2 585, 83 грн. - збору за спеціальне використання води, 1 132 145,50 грн. - земельного податку з юридичних осіб.
20 липня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року, у задоволені позову податкового органу відмовлено, з мотивів його безпідставності.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову виходив з того, що третя особа не є державним підприємством, а тому до погашення заборгованості такого платника податку не може застосовуватись передбачений статтею 96 Податкового кодексу України порядок.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився, висновуючись на тому, що Публічне акціонерне товариство «Хімтекстильмаш» (третя особа у справі, далі Товариство) є суб'єктом господарювання, державна частка у статутному фонді якого складає 100%, і яке входить до сфери управління Фонду державного майна України, а також перебуває на обліку податкового органу, як платник податків, відноситься до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, який затверджений Законом України №847-XIV від 07 липня 1999 року.
Оцінюючі спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції встановив, що третя особа є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним. Однак, власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариство, а не держава. За висновком суду апеляційної інстанції поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, такий висновок оснований на правових позиціях Верховного Суду України у постанові від 18 лютого 2002 року №3/566а, згідно якої неможливо водночас мати право власності на акції і на майно, передане в їх оплату.
21 вересня 2015 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на надіслання відповідачу податкових вимог від 03 грудня 2008 року №1\2240 та від 08 січня 2009 року №2/4, доводить помилковість позиції судів попередніх інстанцій стосовно неможливості стягнення податкового боргу з Фонду державного майна України, у зв'язку з тим, що Товариство є самостійною юридичною особою, така позиція за доводами позивача суперечить положенням статті 96 Податкового кодексу України.
19 жовтня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, відстрочена сплата податковим органом судового збору до ухвалення судового рішення по суті та витребувані матеріали справи №826/11262/15 з Окружного адміністративного суду м Києва.
05 листопада 2015 року справа №826/11262/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
Відзив або заперечення від відповідача та третьої особи на касаційну скаргу позивача до Суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
25 січня 2018 року справа №826/11262/15 разом з матеріалами касаційного провадження К/9901/9653/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 11314311, є суб'єктом господарювання, державна частка у статутному фонді якого складає 100%, входить до сфери управління Фонду державного майна України, перебуває на обліку податкового органу, відноситься до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 07 липня 1999 року №847-XIV, на момент звернення податкового органу із позовом має податковий борг у загальному розмірі 3 867 351, 33 грн., через непогашення якого виник спір, вирішення якого є предметом розгляду цієї справи.
У березні 2015 року позивач, керуючись пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України, направив до Фонду державного майна України подання від 24 березня 2015 року №3862/9/25-26-25-01-07 з проханням розглянути питання та прийняти одне з наступних рішень: надати відповідну компенсацію з бюджету; розпочати санацію підпорядкованого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; розпочати ліквідацію платника податків та призначити ліквідаційну комісію; виключити платника податків з переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством, яке залишено відповідачем без відповіді, що за позицією позивача обумовило звернення із позовом відповідно до пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України.
Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України, за яким у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття одного із рішень передбачених підпунктами 96.2.1., 96.2.2., 96.2.3., 96.2.4. цього пункту, та встановили обставини, які передують зверненню податкового органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків, що заборгував та дійшли висновку про те, що боржником може бути лише державне підприємство, яка не підлягає приватизації, або казенне підприємство, а орган, до якого звертається податкова інспекція повинен бути наділений повноваженнями у сфері управління таким підприємством.
Аналізуючи положення статті 63, частини другої статті 80 Господарського кодексу України, статті 152 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства», за якими акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
За положеннями статті 85 Господарського кодексу України та частини 1 статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески (вклад до статутного капіталу), продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства, доходів, одержаних від господарської діяльності товариства, іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом, відповідно до статті 155 Цивільного кодексу України статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
Здійснивши системний аналіз норм податкового, цивільного та господарського законодавства, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що акціонерне товариство, як суб'єкт господарювання, утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством, та відповідно корпоративні права щодо цього товариства.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство (третя особа у справі) є акціонерним товариством, у якому 100% акцій перебувають у державній власності, держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариства, а не держава.
Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою, є різними через те, що зазначені акції та майно є окремими об'єктами права власності. Поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними, при цьому доказів того, що відповідач є органом виконавчої влади, до сфери управління (саме управління) якого належить майно третьої особи, як платника податків, з точки зору належності, достатності та допустимості доказів позивачем не доведене.
Суд визнає, що позивач звертаючись до суду заявив вимоги про стягнення суми податкового боргу, яка не є спірною між сторонами, на користь податкового органу, у той час як стягнення податкового боргу здійснюється на користь Державного бюджету України або місцевого бюджету. Крім того, послідовність дій встановлених статтею 96 Податкового кодексу України позивачем при стягненні заявленого боргу та доведення особливостей встановлених цією статтею позивачем не дотримано.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління
ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі №826/11262/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер
