КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа№ 910/17274/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Танцюра К.Л., адвокат, ордер №737108 від 05.06.2018; Танцюра Л.О., адвокат, договір про надання правової допомоги №2 від 15.01.2018;

від відповідачів - представники не прибули,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінком" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 у справі №910/17274/17 (суддя Літвінова М.Є., м. Київ, повний текст складено - 21.05.2018) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінком" до Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання права власності.

Встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України про визнання за ним права власності за набувальною давністю на складські приміщення літ. "А" по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві загальною площею 183,4 м.кв. та на складські приміщення літ. "Б" по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в місті Києві загальною площею 679,2 кв.м. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказував на те, що він відкрито та безперервно користувався спірним нерухомим майном, яке на підставі Договору міни від 09.04.1999 було передано Радгоспом "Совки" товариству з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД", яке в подальшому передало це майно позивачу в порядку розрахунків за Договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт від 30.03.1999. Право володіння та користування спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а відтак позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) залучено до участі у справі як третього відповідача - Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 у справі №910/17274/17 у задоволенні позову було відмовлено з огляду на не підтвердження позивачем наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно і наявності у нього добросовісності такого володіння.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 у справі №910/17274/17 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апелянт не погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні підставами відмови у задоволені позову та зазначає про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна.

Представники апелянта - позивача у справі у судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Відповідачі правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином; ухвали суду направлялися за адресами офіційного місцезнаходження вказаних осіб.

При цьому, в матеріалах справи містяться відзиви Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Міністерства аграрної політики та продовольства України на апеляційну скаргу позивача, в яких відповідачі заперечують проти її вимог та просять залишити оскаржуване рішення без змін.

Отже, позиції вказаних осіб є викладеними та зрозумілими.

Враховуючи те, що неявка представників відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Радгоспом "Совки" (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" (Орендар) 20.03.1995 року було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає строком на 50 років в платне володіння і користування цілісний майновий комплекс радгоспу "Совки" в м. Києві по вул. Радченко, 27, який включає консервний цех, склади та допоміжні споруди.

Згодом, а саме 23.12.1995 року, між Радгоспом "Совки" (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" (Підрядник) було укладено Договір підряду № 30-1, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного Договору роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу, а також провести авансовий розрахунок з Підрядником у вигляді передачі в оренду на 50 років без сплати, згідно діючого законодавства України, приміщень та споруд за адресою вул. Радченко, 27.

Предметом підряду є консервний цех, який знаходиться за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка з правом Підрядника виконувати реконструкцію вказаної споруди та її зміни (пункт 3.1. Договору підряду).

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства агропромислового комплексу №193 від 13.05.1999 "Про реорганізацію Радгоспів "Совки" та "Музичанський" Києво-Святошинського району Київської області" було реорганізовано державні підприємства - радгоспи "Совки" та "Музичанський" Києво-Святошинського району Київської області шляхом об'єднання їх на правах структурних підрозділів до Державного підприємства - агрокомбінату "Пуща-Водиця".

Акт приймання-передачі основних і обігових фондів, грошових коштів, земельних ресурсів та кадрових документів радгоспу "Совки" було складено 15.07.1999 року.

Статутом Державного підприємства "Агрокомбінат "Пуща-Водиця", затвердженого наказом Мінагрополітики від 26.11.2013 № 687 передбачено, що відповідач-1 заснований на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітний йому.

Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що Державне підприємство "Агрокомбінат "Пуща-Водиця" є правонаступником всіх прав і обов'язків Державного підприємства агрокомбінату "Пуща-Водиця" до якого приєднані на правах структурних підрозділів у зв'язку з реорганізацією Радгоспи "Совки" та "Музичанський".

Між Радгоспом "Совки" (Сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" (Сторона-2) 09.04.1999 року було укладено Договір міни, відповідно до пункту 1 якого між сторонами здійснюється обмін наступною продукцією: консервний цех з допоміжними спорудами, складами та приміщеннями, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Радченко, 27, власником якого є Сторона-1, на обладнання, матеріали та монтажні і пуско-наладжувальні роботи по реконструкції консервного цеху за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, власником якого є Сторона-2.

Згідно з пунктом 5 Договору міни право власності на предмети обміну виникає у Сторін, які виступають як покупці, з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами здачі-приймання, підписаними повноважними представниками Сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" (Замовник) та позивачем (Підрядник) 30.03.1999 року було укладено Договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати роботи по демонтажу наземної частини теплиць у кількості 10 штук, демонтаж вагової автомобіля, демонтаж огороджень та наземних комунікацій, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. П.Радченко, 27 (вул. Кадетський Гай, 6/1) та є власністю Замовника, а Замовник приймає по акту приймання-передачі та здійснює розрахунок за виконані роботи.

Між сторонами вищевказаного Договору 29.04.1999 року було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору підряду від 30.03.1999, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились, що ТОВ "Аста ЛТД" у рахунок взаєморозрахунків за виконані роботи по демонтажу згідно Акту виконаних робіт від 25.02.1999 року передає у власність АТЗТ "Укрінком" нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кадетський Гай, 6/1, а саме: склад склотари площею 183,4 м.кв., складське приміщення площею 672,2 м.кв., теплиця площею 280 м.кв.

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди зобов'язання щодо переоформлення права власності нерухомого майна на АТЗТ "Укрінком", а в разі необхідності, і нотаріальне їх посвідчення та реєстрація у БТІ, покладаються на ТОВ "Аста ЛТД". Строк виконання цих зобов'язань - не пізніше 01.11.2005 року.

Як вказує позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" не виконало свого обов'язку з переоформлення права власності на спірне нерухоме майно, а ліквідація вказаного товариства унеможливлює державну реєстрацію позивачем свого права власності на нерухоме майно без судового рішення.

Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю на складські приміщення літ. "А" по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві загальною площею 183,4 м.кв. та на складські приміщення літ. "Б" по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в місті Києві загальною площею 679,2 кв.м.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Враховуючи зазначені положення, слід дійти висновку, що за наявності підстав вважати, що власник майна (якщо такий є) упродовж тривалого часу не виявляє наміру визнати спірне майно своїм, тобто він погодився із його втратою, таке майно може бути визнано власністю фактичного добросовісного володільця.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 Цивільного кодексу України.

Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Слід також зазначити, що норми статті 344 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Як вже було вказано, між Радгоспом "Совки" (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" (Орендар) 20.03.1995 року було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає строком на 50 років в платне володіння і користування цілісний майновий комплекс радгоспу "Совки" в м. Києві по вул. Радченко, 27, який включає консервний цех, склади та допоміжні споруди.

Листом заступника Міністра сільського господарства і продовольства України № 68 від 29.03.1996 радгоспу "Совки" (у відповідь на лист радгоспу щодо передачі майна фірмі "Аста ЛТД" в порядку компенсації витрат за договором підряду) надано дозвіл на продаж цеху переробки плодоовочевої продукції старих приміщень існуючого консервного цеху, складу, теплиці, що не експлуатуються, та деяких допоміжних споруд.

Станом на дату надання радгоспу "Совки" дозволу на вказаного відчуження державного майна діяли постанова Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим", а також постанова Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".

Пунктом 1 постанови Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" встановлено, що погодження з Кабінетом Міністрів України питань про приватизацію майна підприємств і організацій агропромислового комплексу здійснюється в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження Порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" комісія з приватизації об'єкта в двомісячний термін з дня її створення подає державному органу приватизації проект плану приватизації об'єкта, акт оцінки вартості майна для погодження та подальшої реалізації плану приватизації.

Вказаними нормативними актами не передбачені повноваження заступника Міністра сільського господарства і продовольства України на надання дозволу на відчуження державного майна без дотримання загальних умов приватизації державного майна в агропромисловому комплексі.

В свою чергу, 09.04.1999 між радгоспом "Совки" та товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" укладено договір міни, за умовами якого у порядку міни радгосп "Совки" передав товариству з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" спірне майна договірною вартістю 297 878,83 грн., про що 13.05.1999 складений відповідний акт приймання-передачі.

Станом на дату укладення Договору міни діяли положення Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", який передбачає особливості виходу із державної власності майна радгоспів.

Договір міни укладений до приватизації майна радгоспу "Совки", а тому майно, що належало радгоспу, у тому числі спірне, станом на дату міни за формою власності було державним.

За таких обставин, договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2003 у справі № 4/273, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2004, визнано недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР Договір міни від 09.04.1999, укладений між радгоспом "Совки" та ТОВ "Аста ЛТД", з моменту його укладення.

Враховуючи викладене, ТОВ "Аста ЛТД" не мало правових підстав для передачі спірного майна в якості розрахунків за роботи, виконані за договором підряду, на який в свою чергу посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно укладений 30.03.1999 року між ТОВ "Аста ЛТД" (Замовник) та АТЗТ "Укрінком", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінком" (Підрядник), Договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт по демонтажу наземної частини теплиць не може мати правових наслідків у вигляді переходу права власності на реконструйоване майно.

Стосовно доводів апелянта про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, слід зазначити наступне.

Так, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Визначаючи добросовісність володіння насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає про те, що він не знав і не міг знати про порушення процедури відчуження спірного майна радгоспом "Совки" та про відсутність у ТОВ "Аста ЛТД" підстав для набуття права власності на це майно, оскільки обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Стосовно вказаного, слід зазначити, що оскільки договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України, а тому відповідно ТОВ "Аста ЛТД" не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу в якості розрахунків за роботи, виконані за договором підряду, тобто договір міни в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку добросовісності бути не може, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає недоведеними позивачем обставини добросовісності володіння.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Щодо поданої першим відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрінком" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 у справі №910/17274/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 24.09.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко