ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11.05.2018
Справа № 910/17274/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком»
до 1. Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат
«Пуща-Водиця»
2. Фонду державного майна України
3. Міністерства аграрної політики та продовольства України
про визнання права власності
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників справи:
від позивача: Танцюра К.Л. - представник за довіреністю № 2/17 від 02.02.2017;
Танцюра Л.О. - представник за довіреністю № 86/101-14 від 02.02.2018;
від відповідача-1: Лімонтова В.С. - представник за довіреністю № 86/1.01-14 від 02.02.2018;
Ніколаєнко Н.О. - представник, довіреність № 87/1.01-14 від 02.02.2018;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: Гусак Н.Ф. - представник за довіреністю № 31-4/24 від 15.03.2018.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - відповідач-1) та Фонду державного майна України (далі - відповідач-2) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме склад склотари площею 183,4 м.кв., складське приміщення площею 679,0 м.кв., теплицю площею 280,0 м.кв., які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Кадетський Гай, 6/1, на земельній ділянці площею 2 532, 99 м.кв.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що він відкрито та безперервно користувався спірним нерухомим майном, яке на підставі Договору міни від 09.04.1999 було передано Радгоспом «Совки» Товариству з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД», яке в подальшому передало це майно позивачу в порядку розрахунків за Договором підряду на виконання будівельно-ремонтних робіт від 30.03.1999. Право володіння та користування спірним нерухомим майном ніким не оспорюється, а відтак позивач заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є законні підстави бути визнаним власником майна за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17274/17, її розгляд призначено на 30.10.2017 року.
30.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
30.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано клопотання № 10-25-20388 від 27.10.2017 про заміну неналежного відповідача-2 - Фонду державного майна України на належного - Міністерство аграрної політики та продовольства України, оскільки Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
В судовому засіданні 30.10.2017 року суд відклав розгляд вищевказаного клопотання відповідача-2 до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017 на підставі статті 65 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) витребувані додаткові докази, необхідні для розгляду справи, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) розгляд справи відкладено на 15.11.2017 року.
14.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву № 2908 від 13.11.2017, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не доведено те, що він є добросовісним володільцем спірного нерухомого майна, а також не доведено жодного обґрунтування підстав набуття позивачем земельної ділянки, на якій знаходиться це майно. Зокрема, відповідач-1 вказує на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2003 у справі № 4/273 договір міни від 09.04.1999, на підставі якого спірне нерухоме майно було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД», яке в подальшому передало це майно позивачу на підставі Договору підряду від 30.03.1999, був визнаний недійсним. За таких обставин, відповідач-1 вважає, що не маючи права власності на спірне нерухоме майно Товариство з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» не мало жодних правових підстав для передачі цього майна позивачу в рахунок розрахунків за Договором підряду від 30.03.1999 року.
В судовому засіданні 15.11.2017 року представником позивача подані заперечення проти задоволення поданого відповідачем-2 клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, обґрунтовані тим, що Фонд державного майна України є належним відповідачем у справі. Оскільки наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 13.05.1999 № 193 Державне підприємство Радгосп «Совки» реорганізоване з приєднанням його на правах структурного підрозділу до Державного підприємства - агрокомбінату «Пуща Водиця», в подальшому перейменовано у Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця», позивач вважає, що Міністерство аграрної політики та продовольства України може бути залучено до участі у справі в якості іншого відповідача.
Крім цього, в судовому засіданні 15.11.2017 року представником позивача були подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 15.11.2017 року судом відмовлено у задоволенні поданого відповідачем-2 клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до положень статті 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) заміна неналежного відповідача на належного здійснюється лише за наявності згоди позивача, тоді як в даному випадку такої згоди позивачем надано не було.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Міністерство аграрної політики та продовольства України, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) витребувані додаткові докази у справі, розгляд справи відкладено на 04.12.2017 року.
04.12.2017 року представником відповідача-2 подано доповнення до клопотання про заміну неналежного відповідача-2 - Фонду державного майна України на належного - Міністерство аграрної політики України.
В судовому засіданні 04.12.2017 року представником позивача надано клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача - Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2017 на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) залучено до участі у справі в якості відповідача-3 Міністерство аграрної політики та продовольства України, розгляд справи відкладено на 20.12.2017 року.
Проте, 20.12.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.
15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з цим, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2017 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/17274/17 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.01.2018 року.
10.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-3 надійшли пояснення у справі, відповідно до змісту яких відповідач-3 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не доведено, що він є добросовісним володільцем спірного нерухомого майна.
12.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані пояснення у справі, відповідно до змісту яких він вказує, що Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, а Фонд державного майна України не є належним відповідачем у справі. У зв'язку з цим, відповідач-2 просить суд врахувати дані пояснення та розглядати справу без його участі.
В підготовчому засіданні 22.01.2018 року представником позивача надано відповідь на відзиви відповідача-1 та відповідача-3, відповідно до змісту якої позивач вважає заперечення відповідачів безпідставними та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2018 підготовче засідання у справі № 910/17274/17 відкладено на 14.02.2018 року.
13.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-3 подано відзив на позов № 31-4/251 від 08.02.2018, відповідно до змісту якого відповідач-3 проти задоволення позову заперечує, оскільки не маючи у власності спірного нерухомого майна Товариство з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі цього майна позивачу за Договором підряду від 30.03.1999. При цьому, відповідач-3 посилаючись на постанову Верховного Суду України у справі № 911/130/14 від 20.05.2015 вказує на те, що норми статті 344 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо, чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
14.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані заперечення № 121/1.01-14 від 13.02.2018 щодо відповіді позивача на відзив, відповідно до змісту яких відповідач-1 не погоджується з доводами позивача в частині того, що на момент підписання Додаткової угоди № 1к від 29.04.1999 до Договору підряду від 30.03.1999 укладений 09.04.1999 року між Радгоспом «Совки» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» Договір міни не був визнаний недійсним, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2003 у справі № 4/273 означений Договір міни було визнано недійсним з моменту його укладення. При цьому, вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони будь-яких дій щодо передачі майна саме за Договором міни не вчиняли. Таким чином, відповідач-1 вважає, що не маючи спірного майна на праві власності Товариство з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі цього майна в рахунок розрахунків за роботи по Договору підряду від 30.03.1999 року. За таких обставин, відповідач-1 вказує на те, що позивачем не наведено аргументів, які спростовують правову позицію, викладену відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву, як і не доведено належними доказами наявності правових підстав щодо володіння спірним майном, а відповідно і наявності у нього добросовісності такого володіння, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову.
В судовому засіданні 14.02.2018 року представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на складські приміщення літ. «А» по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в м. Києві загальною площею 183,4 м.кв. та на складські приміщення літ. «Б» по вулиці Кадетський Гай, 6/1 в місті Києві загальною площею 679,2 кв.м.
Крім того, в судовому засіданні 14.02.2018 року представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, в тому числі лист Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» № 1299 від 28.08.2017 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 підготовче засідання у справі № 910/17274/17 відкладено на 14.03.2018 року.
28.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на заяву про зменшення позовних вимог № 152/1.01.-14 від 27.02.2018, відповідно до змісту якого відповідач-1 в повному обсязі заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а також вказує на те, що подана позивачем заява не відповідає вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
28.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано заяву № 153/1.01-14 від 27.02.2018, відповідно до змісту якої відповідач-1 вважає, що наданий позивачем лист № 1299 від 28.07.2017 викликає сумніви у його достовірності або є підробленим.
13.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України від відповідача-1 та відповідача-3 актів приймання-передачі основних і обігових фондів радгоспу «Совки» до ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», складених 15.07.1999 року комісією, створеною на виконання наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 13.05.1999 № 193.
В судовому засіданні 14.03.2018 року судом прийнято до розгляду подану позивачем 14.02.2018 року заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/17274/17 на тридцять днів, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі, підготовче засідання відкладено на 11.04.2018 року.
11.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано заяву № 292/1.01.14 від 11.04.2018 про застосування строку позовної давності та додаткові документи, для долучення до матеріалів справи, в тому числі Акт приймання-передачі складений 15.07.1999 року комісією, створеною на виконання наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 13.05.1999 № 193.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17274/17 до судового розгляду по суті на 03.05.2018 року.
03.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані заперечення б/н від 02.05.2018 щодо поданої відповідач-1 заяви про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні 03.05.2018 року оголошено перерву до 11.05.2018 року.
11.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи разом з клопотанням про їх долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 11.05.2018 року суд залишив вказане клопотання позивача без розгляду на підставі статті 207 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не зазначено жодних поважних причин неможливості подати таке клопотання та додані до нього документи на стадії підготовчого провадження у встановлений судом строк.
Представник позивача в судовому засіданні 11.05.2018 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судовому засіданні 11.05.2018 року проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача-2 в судове засідання 11.05.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частин 1-3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 11.05.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
20.03.1995 року між Радгоспом «Совки» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» (Орендар) було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає строком на 50 років в платне володіння і користування цілісний майновий комплекс радгоспу «Совки» в м. Києві по вул. Радченко, 27, який включає консервний цех, склади та допоміжні споруди.
Пунктом 3.1. Договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на умовах, передбачених сторонами, а саме:
3.1.1. Орендодавець надає бувший цілісний майновий комплекс консервного цеху в м. Києві по вул. Радченко, 27, в оренду на 50 років ТОВ «Аста ЛТД»;
3.1.2. Орендар, який приймає в оренду цілісний майновий комплекс консервного цеху в м. Києві по вул. Радченко, 27, зобов'язується за рахунок орендної плати Орендодавцеві побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції загальною продуктивністю в 3 млн. туб. за адресою: с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району згідно проектно-кошторисної документації.
При умові підписання обмінного акту між двома сторонами Орендар в рахунок взаєморозрахунків з Орендодавцем матиме повне право власності на орендований старий консервний цех з допоміжними спорудами та приміщеннями, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Радченко, 27 (пункт 3.2. Договору оренди).
23.12.1995 року між Радгоспом «Совки» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» (Підрядник) було укладено Договір підряду № 30-1, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного Договору роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу, а також провести авансовий розрахунок з Підрядником у вигляді передачі в оренду на 50 років без сплати, згідно діючого законодавства України, приміщень та споруд за адресою вул. Радченко, 27.
Предметом підряду є консервний цех, який знаходиться за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка з правом Підрядника виконувати реконструкцію вказаної споруди та її зміни (пункт 3.1. Договору підряду).
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства агропромислового комплексу № 193 від 13.05.1999 «Про реорганізацію Радгоспів «Совки» та «Музичанський» Києво-Святошинського району Київської області» було реорганізовано державні підприємства - радгоспи «Совки» та «Музичанський» Києво-Святошинського району Київської області шляхом об'єднання їх на правах структурних підрозділів до Державного підприємства - агрокомбінату «Пуща-Водиця».
15.07.1999 року було складено Акт приймання-передачі основних і обігових фондів, грошових коштів, земельних ресурсів та кадрових документів радгоспу «Совки».
Статутом Державного підприємства «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», затвердженого наказом Мінагрополітики від 26.11.2013 № 687 передбачено, що відповідач-1 заснований на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітний йому.
Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що Державне підприємство «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» є правонаступником всіх прав і обов'язків Державного підприємства агрокомбінату «Пуща-Водиця» до якого приєднані на правах структурних підрозділів у зв'язку з реорганізацією Радгоспи «Совки» та «Музичанський».
09.04.1999 року між Радгоспом «Совки» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» (Сторона-2) було укладено Договір міни, відповідно до пункту 1 якого між сторонами здійснюється обмін наступною продукцією: консервний цех з допоміжними спорудами, складами та приміщеннями, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Радченко, 27, власником якого є Сторона-1, на обладнання, матеріали та монтажні і пуско-наладжувальні роботи по реконструкції консервного цеху за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, власником якого є Сторона-2.
Згідно з пунктом 5 Договору міни право власності на предмети обміну виникає у Сторін, які виступають як покупці, з моменту приймання вищевказаного майна, що оформлюється актами здачі-приймання, підписаними повноважними представниками Сторін.
30.03.1999 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» (Замовник) та позивачем (Підрядник) було укладено Договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати роботи по демонтажу наземної частини теплиць у кількості 10 штук, демонтаж вагової автомобіля, демонтаж огороджень та наземних комунікацій, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. П.Радченко, 27 (вул. Кадетський Гай, 6/1) та є власністю Замовника, а Замовник приймає по акту приймання-передачі та здійснює розрахунок за виконані роботи.
Загальна вартість робіт, які доручені для виконання Підряднику складають 14 788, 00 грн. (пункт 3.1. Договору).
Згідно з Актом приймання-передачі виконаних робіт від 27.04.1999 позивачем виконані роботи за Договором підряду від 30.03.1999 на суму 14 788, 00 грн.
Відповідно до пункту 3.4. Договору розрахунки з Підрядником можуть бути проведені товарно-матеріальними цінностями або зустрічними послугами за домовленістю сторін.
29.04.1999 року між сторонами вищевказаного Договору було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору підряду від 30.03.1999, відповідно до пункту 1 якої сторони домовились, що ТОВ «Аста ЛТД» у рахунок взаєморозрахунків за виконані роботи по демонтажу згідно Акту виконаних робіт від 25.02.1999 року передає у власність АТЗТ «Укрінком» нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кадетський Гай, 6/1, а саме: склад склотари площею 183,4 м.кв., складське приміщення площею 672,2 м.кв., теплиця площею 280 м.кв.
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди зобов'язання щодо переоформлення права власності нерухомого майна на АТЗТ «Укрінком», а в разі необхідності, і нотаріальне їх посвідчення та реєстрація у БТІ, покладаються на ТОВ «Аста ЛТД». Строк виконання цих зобов'язань - не пізніше 01.11.2005 року.
Проте, як стверджує позивач, вказані умови Додаткової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» не виконало, право власності на спірне нерухоме майно не переоформило, а в подальшому було ліквідовано, що унеможливлює державну реєстрацію позивачем свого права власності на нерухоме майно без судового рішення.
При цьому, позивач вказує, що починаючи з 2005 року він будучи добросовісним та безперервним користувачем і володільцем спірного нерухомого майна неодноразово звертався до відповідних органів з вимогами зареєструвати право власності, проте у задоволенні таких вимог йому було відмовлено.
Крім цього, позивач зазначає, що він ніколи не приховував факт перебування спірного майна у його володінні і безперервно володіє цим майном протягом 17 років, оскільки володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, право власності є центральним інститутом будь-якої цивільно-правової системи, а підстави набуття права власності, якими є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно (стає його власником), є підставою виникнення права власності.
Одним із способів набуття речових прав є набувальна давність, порядок реалізації якої визначений положеннями статті 344 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина 4 статті 344 Цивільного кодексу України).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини 4 статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.
Отже, інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.
Добросовісне володіння означає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Володіння визнається відкритим, якщо особа володіє річчю відкрито і не приховувала факт знаходження майна в її володінні;
Безперервність володіння означає, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являлося правомочною особою позов про повернення майна.
Надаючи правову оцінку наявності встановлених статтею 344 Цивільного кодексу України необхідних умов для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що 20.03.1995 року між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу консервного цеху та допоміжних споруд по вул. Радченко, 27 у місті Києві на 50 років; в порядку оплати орендної плати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" зобов'язалось побудувати консервний цех для консервування плодоовочевої продукції продуктивністю 3 млн. туб. в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу Української РСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Статтею 257 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.
Згідно зі положеннями статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 20.03.1995) орендодавцями, зокрема, є державні підприємства, організації (з дозволу Фонду державного майна України, а також органів, уповноважених Верховною Радою Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів управляти майном) - щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць).
Частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 20.03.1995) передбачено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.
Відповідно до частини 1 статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Листом заступника Міністра сільського господарства і продовольства України № 68 від 29.03.1996 радгоспу «Совки» у відповідь на лист радгоспу щодо передачі майна фірмі «Аста ЛТД» в порядку компенсації витрат за договором підряду надано дозвіл на продаж цеху переробки плодоовочевої продукції старих приміщень існуючого консервного цеху, складу, теплиці, що не експлуатуються, та деяких допоміжних споруд.
Станом на дату надання радгоспу "Совки" листа заступника Міністра сільського господарства про надання дозволу на відчуження державного майна діяли постанова Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим", а також постанова Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".
Пунктом 1 постанови Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" встановлено, що погодження з Кабінетом Міністрів України питань про приватизацію майна підприємств і організацій агропромислового комплексу здійснюється в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 № 598 "Про затвердження Порядку погодження з Кабінетом Міністрів України умов приватизації окремих об'єктів державної власності".
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.1994 № 19 "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим" комісія з приватизації об'єкта в двомісячний термін з дня її створення подає державному органу приватизації проект плану приватизації об'єкта, акт оцінки вартості майна для погодження та подальшої реалізації плану приватизації.
Вказаними нормативними актами не передбачені повноваження заступника Міністра сільського господарства і продовольства України щодо надання дозволу на відчуження державного майна без дотримання загальних умов приватизації державного майна в агропромисловому комплексі.
Проте, незважаючи на порушення порядку приватизації майна та фактичне надання заступником Міністра дозволу не на міну, а на продаж державного майна, 09.04.1999 між радгоспом "Совки" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аста ЛТД» укладено договір міни, за умовами якого у порядку міни радгосп "Совки" передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Аста ЛТД" спірне майна договірною вартістю 297 878,83 грн., про що 13.05.1999 складений відповідний акт приймання-передачі.
Станом на дату укладення Договору міни діяли положення Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", який передбачає особливості виходу із державної власності майна радгоспів.
Договір міни укладений до приватизації майна радгоспу "Совки", а тому майно, що належало радгоспу, у тому числі спірне, станом на дату міни за формою власності було державним.
За таких обставин, договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2003 у справі № 4/273, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2004, визнано недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР Договір міни від 09.04.1999, укладений між радгоспом «Совки» та ТОВ «Аста ЛТД», з моменту його укладення.
Таким чином, за висновком суду, укладений 30.03.1999 року між ТОВ "Аста ЛТД" (Замовник) та АТЗТ "Укрінком", правонаступником якого є ТОВ "Компанія "Укрінком" (Підрядник), Договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт по демонтажу наземної частини теплиць не може мати правових наслідків у вигляді переходу права власності на реконструйоване майно.
У відповіді на відзив від 22.01.2018 позивач вказує, що під час укладення Додаткової угоди від 29.04.1999 до Договору підряду від 30.03.1999 позивач не знав і не міг знати про порушення процедури укладення відповідного Договору міни, у зв'язку з чим вважає, що спірним нерухомим майном він володів добросовісно.
Проте, з даними твердженнями позивача суд не погоджується, враховуючи наступне.
За змістом статті 344 Цивільного кодексу України власник за давністю володіння (чи незаконний власник) не має жодного права на майно, а лише намагається набути таке право. Тому, набувач повинен довести, що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, що не мала права на його відчуження. При цьому, під час розгляду справи, суду необхідно врахувати і встановлювати характер володіння (добросовісне і недобросовісне) з урахуванням обставин справи, з якими виникло володіння чужим майном.
Разом з тим, суд зазначає, що безперечний системний зв'язок з критерієм добросовісності власника за набувальною давністю володіння мають положення статті 388 Цивільного кодексу України, згідно з якими добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати, що набуває майно у особи, що не має права його відчужувати. Звичайно, мається на увазі позиція тільки особи, від якої набувач отримав майно і при цьому не вимагається, щоб набувач досліджував усі попередні угоди. Разом з тим, суд зазначає, що якщо в силу закону такі угоди були неможливими, то набувач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку добросовісності бути не може, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності.
За таких обставин, оскільки позивачем всупереч вимог частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно і наявності у нього добросовісності такого володіння, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Що стосується поданого відповідачем-1 клопотання про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрінком» до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», Фонду державного майна України про визнання права власності відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 21.05.2018 року.
Суддя М.Є. Літвінова
