Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 серпня 2018 р. № 2040/5181/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
за участю секретаря судового засідання - Ломаги А.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе (с. Бердянка, Зачепилівський район, Харківська область, 64440) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Приватне сільськогосподарське підприємство імені Фрунзе звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22 червня 2018 р. №0008601416 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 334295,51 грн., в т.ч. 155000,00 грн. основного зобов'язання, 77500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 101795,51 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 2337/20-40-14-16-08/00707722 від 11.06.2018 року, про нереальність здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом, наполягав на правильності обчислення податкових зобов’язань з податку на додану вартість, так як позивач не допускав порушень вимог п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.
Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився. У відзиві на позов зазначив, що при проведенні перевірки позивача контролюючий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення-рішення є законним. Просив у позові відмовити в повному обсязі.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник Головного управління ДФС у Харківській області в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що Приватне сільськогосподарське підприємство імені Фрунзе пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 00707722.
Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе, податковий номер (00707722) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ "ТК Гама" (податковий номер 39521493) за період листопад 2015 року, та по господарським взаємовідносинам з ПП "ОСОБА_4 Дістріб'юшн" (податковий номер 39192703) за період лютий 2016 року та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.
Результати перевірки викладені в акті № 2337/20-40-14-16-08/00707722 від 11.06.2018 року з відповідними додатками до нього (а.с. 11-33).
За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе норм п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов’язань на загальну суму 155000 грн., у тому числі за листопад 2015 року - 155000 грн.
На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 22.06.2018 року № НОМЕР_1 з розрахунком фінансових санкцій по податку на додану вартість, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 334295,51 грн., в т.ч. 155000,00 грн. основного зобов’язання, 77500,00 грн. за штрафними (фінансовим) санкціями та 101795,51 грн. пені. (а.с. 10).
Судом встановлено, що підставою для встановлення вказаних висновків та винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ "ТК Гама".
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення в акті перевірки порушень позивачем податкового законодавства та як наслідок прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення, стали висновки про неправомірне декларування у перевіряємих періодах Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе господарських операцій із реалізації товару (кукурудзи) на адресу ТОВ "ТК Гама" за відсутності факту реального здійснення цієї господарської операції при наявності матеріалів податкової інформації щодо контрагенту позивача.
Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачем укладено договір поставки №147 від 06.11.2015 року (а.с. 35), відповідно до умов якого Приватне сільськогосподарське підприємство імені Фрунзе поставило ТОВ "ТК Гама" кукурудзу, що підтверджується податковими накладними №452/2 від 06.11.2015 року з квитанцією про прийняття, №454/2 від 09.11.2015 року з квитанцією про прийняття, №458/2 від 10.11.2015 року з квитанцією про прийняття; видатковими накладними №2132 від 06.11.2015 року, №2133 від 09.11.2015 року; рахунками-фактур №55 від 06.11.2015 року, №56 від 09.11.2015 року (а.с. 36-45).
Оплата за поставлений товар за вищевказаним договором проводилась у безготівковій формі, перерахування грошових коштів ТОВ "ТК Гама" здійснено на підставі платіжних доручень №574 від 06.11.2015 року, №571 від 09.11.2015 року, №577 від 10.11.2015 року, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 46-47).
За книгою розрахунків з організаціями та особами Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе не поставлено попередньо оплаченого ТОВ "ТК Гама" товару (кукурудзи) на суму 9920 грн. з ПДВ (а.с. 124-126).
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкових зобов’язань відповідного періоду, відображених у ЄРПН, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість від 24.12.2015 року №9259985048 та даним податкової декларації з ПДВ за листопад 2015 року від 24.12.2015 року №9259985004 (а.с. 59-66), що також підтверджено контролюючим органом в акті перевірки позивача.
Перевезення поставленого товару підтверджується товарно-транспортними накладними на перевезення даного товару, а саме №539 від 09.11.2015 року, №540 від 09.11.2015 року, №541 від 09.11.2015 року, №542 від 09.11.2015 року, №543 від 09.11.2015 року, №544 від 09.11.2015 року, №545 від 09.11.2015 року, №546 від 09.11.2015 року (а.с. 48-55) з відповідною довіреністю №338 від 06.11.2015 року (а.с. 56).
У судовому засіданні представником позивача надані пояснення, згідно яких поставка продукції здійснювалась з врожаю 2015 року.
Приватне сільськогосподарське підприємство імені Фрунзе є виробником кукурудзи, що підтверджується копією форми №37-сг на 01.11.2015 «Сівби та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення польових робіт» (а.с. 160-161).
Відповідно до довідки №142 від 27.07.2018 року (а.с. 182) Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе у листопаді 2015 року реалізовувалось зерно кукурудзи урожаю 2015 року покупцеві ТОВ "ТК Гама", яке було вирощене на орендованих Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе землях і являлось власністю господарства.
Факт приймання врожаю кукурудзи та руху підтверджується належним чином оформленими документами, а саме, факт руху кукурудзи з поля та приймання врожаю на зберігання підтверджується книгою вагаря, копіями накладних №166-168 внутрішньогосподарського призначення від 23.09.2015, копіями накладних №170-174 внутрішньогосподарського призначення від 24.09.2015, копією форми №78-а за 23-24 вересня 2015 року (а.с. 162-181, 183-188).
Відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача, до моменту поставки товар зберігався на складі (а.с. 127, 156-159), наявність яких підтверджено технічними паспортами (а.с. 128-155), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.07.2008 №19584560, свідоцтвом про право власності від 27.10.2015, витягом №46369798 від 27.10.2015 року, копії яких приєднано до матеріалів справи.
Наявність у Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе необхідного майна для здійснення своєї господарської діяльності підтверджується рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 24.12.2007 року по справі №2-521, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.07.2008 №19582794, копії яких приєднано до матеріалів справи.
За даними бухгалтерського рахунку 27 «Товари» - залишки товарів, що реалізувались Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе контрагенту, не обліковується, тобто вказаний товар був фактично реалізований Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе, про що зазначає сам контролюючий орган в акті перевірки.
У відповідності до приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов’язань, Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе складено податкові накладні та зареєстровано їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені терміни, що не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду справи, підтверджено актом перевірки та квитанціями про їх прийняття.
Таким чином, господарські операції Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
По суті позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає стаття 188 Податкового кодексу України.
Так, пункт 188.1 зазначеної статті, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Суд зазначає, що про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
Як підтверджено матеріалами справи, правочин укладений між позивачем та його контрагентом виконано кожною стороною цього договору, що підтверджується первинними документами, а саме податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку контролюючого органу в акті перевірки відсутні.
Оцінивши зазначений правочин за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірний правочин укладений між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.
Отже, зазначені первинні документи визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Доказів повернення коштів до контрагенту позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.
Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
В акті перевірки контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентом.
В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.
Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди Приватним сільськогосподарським підприємством імені Фрунзе є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.
Контролюючий орган, посилаючись на податкову інформацію, дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім’я контрагента-покупця товар був реалізований платником невідомій особі.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Згідно з п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що при перевірки правильності формування платником податкових зобов’язань з податку на додану вартість контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення господарських операцій в дійсності (тобто з’ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб’єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару.
У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався.
З огляду на приписи ст.8 Конституції України суд не знаходить підстав для визнання правильним висновку контролюючого органу про те, що невстановлена операція з реалізації товару невстановленій особі є об’єктом справляння ПДВ в Україні.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та ТОВ "ТК Гама" належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.
Суд критично відноситься до податкової інформації щодо контрагента позивача, з огляду на наступне.
Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.
Таким чином податковий орган заперечуючи факт здійснення операцій позивачем і зазначеним вище контрагентом, стверджує про факт здійснення поставки позивачем відповідного товару, проте іншим невідомій особі. При цьому жодного доказу останнього твердження податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано.
Також податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано доказів що продаж позивачем товарів ТОВ "ТК Гама" здійснено в операціях, що не є господарською діяльністю позивача.
Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів
Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту та податкового зобов'язання сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, які зареєстровані в ЄРПН та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів. Окрім того, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином, формування податкового зобов’язання платником ПДВ здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України за правилом першої події.
Крім цього, як вбачається з акту перевірки, фактично єдиною підставою для прийняття податковим органом вказаних висновків став вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя в кримінальному провадженні №32016080000000110 від 31.10.2016 року по справі №335/12032/16-к у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 212 КК України, згідно якого було притягнуто до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ "ТК Гама" (а.с. 92-104).
Судом встановлено, що вказаний вирок суду стосується фіктивної діяльності посадових осіб ТОВ "ТК Гама", тому не може жодним чином стосуватись господарської діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе.
Згідно вироку суду від 25.11.2016 року встановлено, що в період листопада 2015 року ТОВ «ТК Гама» забезпечено прикриття незаконної діяльності ТОВ «ВБК»ЛПБУД», ТОВ «промисловий альянс запоріжжя», ТОВ «Аліт», ТОВ «Афіціо», ТОВ «Мелітопольпродмаш», ТОВ «Ісал», ТОВ «Запорізький хлібзавод № 2», ТОВ «Лібра-С», АТ «Мотор січ». (а.с. 201)
Вказаним вироком посадових осіб ТОВ "ТК Гама" визнано винуватими у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 212 КК України, натомість оцінка безпосередньої діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе чи його посадових осіб з ТОВ «ТК Гама» у цьому вироку не зазначена, не встановлено, що спірні господарські операції є нікчемними та такими що порушують публічний порядок.
Отже, такі обставини ще не надають підстав для висновку про порушення позивачем правил податкового обліку і не є підставою для застосування до позивача заходів відповідальності.
Інших доказів встановлення фіктивного підприємництва відносно Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе відповідачем до суду не надано, а також не надано доказів визнання у судовому порядку недійсним спірного договору, укладеного позивачем з його контрагентом.
Під час розгляду даної справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірною операцією, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірною операцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.
Стосовно посилань відповідача на відсутність документів щодо якості товару та його відповідності стандартам на даний вид товару, а також на виявлені недоліки при заповненні товарно-транспортних накладних стосовно осіб, якими отримано відповідний товар, та пункту розвантаження товару, що, на думку відповідача, унеможливлює факт реального здійснення господарської операції з реалізації кукурудзи, суд зазначає наступне.
Відповідно до Роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Господарські операції Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе з його контрагентом підтверджуються наведеними вище документами первинного бухгалтерського обліку, які також досліджувались контролюючим органом під час проведення перевірки позивача, та підтверджують здійснення руху активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача.
Разом з тим, допущені помилки в довіреності за наявності інших даних, які ідентифікують товар, автомобіль та інше, та за наявності первинних документів (видаткових накладних, рахунків, платіжних доручень та інших), які підтверджують факт транспортування та поставки товару, не свідчать про порушення позивачем податкового законодавства.
Крім того, відповідно до договору поставки №147 від 06.11.2015 року сторонами не погоджувалось проведення сертифікації товару.
Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки № 2337/20-40-14-16-08/00707722 від 11.06.2018 року не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22 червня 2018 р. №0008601416 підлягає скасуванню.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе (с. Бердянка, Зачепилівський район, Харківська область, 64440) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 22 червня 2018 року №0008601416 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 334295,51 грн., в т.ч. 155000,00 грн. основного зобов'язання, 77500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 101795,51 грн. пені.
Стягнути на користь Приватного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе (с. Бердянка, Зачепилівський район, Харківська область, 64440) судові витрати в розмірі 5014,44 (п'ять тисяч чотирнадцять) грн 44 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2018 року.
Суддя Д.А. Волошин
