Постанова
Іменем України
21 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 757/32440/15-ц
провадження № 61-14437св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у складі судді Литвинової І. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня
2017 року у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
ВСТАНОВИВ :
У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його батька, ОСОБА_9, відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1, у доступі до якої дружиною померлого
ОСОБА_5 йому відмовлено, правовстановлюючі документи не надано нотаріусу для оформлення частки у спадщині, а у подальшому ця квартира була відчужена ОСОБА_7 з метою позбавлення позивача належної йому по закону частини спадщини, яка залишилася після смерті його батька. Набуття права власності на спадкове майно також утруднено зміною прізвища позивача та різним написанням прізвища та по батькові у документах померлого ОСОБА_9
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд встановити факт того, що ОСОБА_9, ОСОБА_9 та
ОСОБА_9 є однією і тією ж особою, встановити факт того, що позивач є сином ОСОБА_9; визнати право власності позивача на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_9, а саме на ? частину квартири АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. за реєстровим № 2437, недійсним з моменту його вчинення (укладення); скасувати державну реєстрацію права власності на ? частину квартири
АДРЕСА_1 за відповідачем
ОСОБА_8; витребувати на користь позивача з володіння відповідача ОСОБА_8 ? частину квартири АДРЕСА_1 та вселити позивача до цієї квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Встановлено факт того, що ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_9 є однією і тією ж особою.
Встановлено факт того, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_9
Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_9
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 вересня 2015 року ОСОБА_5 та
ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. та зареєстрований в реєстрі за № 2437.
Витребувано з володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4
? частину квартири АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за
ОСОБА_8 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_9 є однією і тією ж особою та про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_9 є однією і тією ж особою.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 вересня 2015 року між ОСОБА_5 та
ОСОБА_7
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційних скаргах, поданих у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання за позивачем права власності на ? частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, витребування з володіння ОСОБА_8 цієї частини спірної квартири та вселення його у цю квартиру, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_8 мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині ухвалені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Ухвалюючи в цій частині судові рішення про визнання права власності на ? частину спірної квартири, суди не встановили, чи була ця квартира придбана ОСОБА_5 за спільні кошти чи ні, оскільки сам факт перебування ОСОБА_5 із спадкодавцем в шлюбі не доводить, що майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначає, що судами неправильно застосовано статтю 392 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що лише власник майна може звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а позивач власником майна на момент звернення до суду з позовом не був. Вказує на те, що лише після виникнення в позивача права власності на цю квартиру він би мав право ставити питання про користування нею та його вселення. На думку ОСОБА_8, оскільки позивач є громадянином Росії та постійно проживає в м. Москві, то необхідності у вселенні його до спірної квартири не має.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, всупереч нормам сімейного законодавства не з'ясували, за які саме кошти вона була придбана. Також зазначила, що кошти на придбання цієї квартири вона отримала від поділу грошей із чоловіком, отриманих за рахунок продажу спільної двокімнатної квартири АДРЕСА_2. Також зазначає, що їй була надана непрофесійна правова допомога її адвокатом, у зв'язку з чим вона не змогла вчасно звернутися із зустрічним позовом про визнання її права власності на спірну квартиру.
20 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення представника ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_15, на касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_8, у яких останній вказує на те, що відповідачі хочуть ввести суд в оману, стосовно того, що спірна квартира не була спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та спадкодавця ОСОБА_9 Іхні доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Посилання ОСОБА_5 на те, що вона була введена в оману адвокатом
ОСОБА_16, не заслуговують на увагу, у зв'язку з тим, що окрім нього вона мала ще двох адвокатів - адвокат ОСОБА_17 (а. с. 71, том 1) та адвокат ОСОБА_18 (а. с. 162, 189, том 2). Представник ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_15, зазначає про те, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування не має.
26 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов лист Служби у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому вона просить суд слухати справу за відсутності їхнього представника та прийняти рішення на підставі зібраних у справі доказів з урахуванням житлових та майнових прав неповнолітньої дитини.
03 та 02 квітня 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на заперечення, подані представником ОСОБА_4, адвокатом ОСОБА_15, у яких останні вказують на неправдивість доводів, викладених в запереченнях, та просять їхні касаційні скарги задовольнити.
13 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
ОСОБА_7, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та скасування державної реєстрації права власності за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на рішення Печерського районного суду м. Києва від
19 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_20, ОСОБА_21 до ОСОБА_22 про виділення в натурі 2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року справу за позовом ОСОБА_20, ОСОБА_21 до ОСОБА_22 про виділення в натурі
2/3 частин домоволодіння та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення за касаційною скаргою ОСОБА_22 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 лютого
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня
2016 року повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року касаційне провадження у справі № 757/32440/15-цза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, треті особи Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_23, Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, вселення та скасування державної реєстрації права власності за касаційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду міста Києва від
19 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року поновлено.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судові рішення оскаржені в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 порядку спадкування за законом, витребування з володіння ОСОБА_8 1/4 частини спірної квартири та вселення його у спірну квартиру, тому підлягають перегляду лише в цій частині
Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 20-21, том 1).
Позивач ОСОБА_4 є сином померлого ОСОБА_9
Відповідач ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_9 та перебувала з останнім у зареєстрованому шлюбі з 14 травня 1983 року (а. с. 117, том 1).
31 березня 1997 року на ім'я ОСОБА_5 була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставідоговору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою (а. с. 102, том 1).
ОСОБА_9 з 02 вересня 2003 року до дня смерті був зареєстрований у спірній квартирі (а. с. 22, том 1).
04 листопада 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Шостої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9 На підставі поданої позивачем заяви державним нотаріусом було заведено спадкову справу щодо майна померлого № 678/2014
(а. с. 106, том 1).
Із заявою до Шостої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_9 13 листопада 2014 року звернулася і його дружина ОСОБА_5 (а. с. 115, том 1).
25 червня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Шостої державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, в тому числі і на частку квартири АДРЕСА_1, яка була набута ОСОБА_9 та ОСОБА_5
25 червня 2015 року державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, у зв'язку з тим, що не надано документів, які є доказами родинних відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_9, а також правовстановлюючих документів на спадкове майно (а. с. 38, том 1).
29 вересня 2015 року відповідачка ОСОБА_5 продала спірну квартиру ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. за реєстровим № 2437 (а. с. 80-83, том 2).
01 жовтня 2015 року ОСОБА_7 подарував спірну квартиру відповідачу ОСОБА_8 за договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І. П. за реєстровим № 2453 (а. с. 69-71, том 2).
Відповідно до відомостей довідки Форми № 3 від 02 липня 2016 року
№ 6160 Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованими обліковуються з 02 лютого 2016 року: відповідач
ОСОБА_8 як власник квартири, її неповнолітній син ОСОБА_24 та відповідач ОСОБА_5, яка мешкає у вказаній квартирі з 29 липня
1997 року (а. с. 38, том 2).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті
3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з частиною першоюстатті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня
2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Крім цього, відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
За статтею 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, а саме права на спадкування ? частини спірної квартири після смерті свого батька ОСОБА_9, оскільки відповідачами це його право не визнається та оспорюється.
Судами встановлено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 з
14 травня 1983 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_5
31 березня 1997 року відповідачка ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала на своє ім'я спірну квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від
15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
До спірних правовідносин щодо поділу квартири необхідно застосовувати норми КпШС України, оскільки СК України введений в дію 1 січня 2004 року і зворотної сили не має, а спірна квартира придбана 31 березня 1997 року.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з нормами матеріального права, які підлягали застосуванню.
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Роздільним майном подружжя було визначено майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), за винятком коштовностей та предметів розкоші (стаття 24 КпШС).
Виходячи з вказаних норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що придбана за час шлюбу квартира АДРЕСА_1 була спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_5, тому виходячи із засад рівності часток подружжя у спільному майні, після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на ? частку квартири.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 зазначає про те, що спірну квартиру вона придбала за власні кошти, отримані нею та померлим ОСОБА_9 від продажу їх спільної двокімнатної квартири АДРЕСА_3. Однак зі змісту договору купівлі-продажу від
27 листопада 1997 року зареєстрованого на біржі за № 8639 вбачається, що спільну двокімнатну квартиру ОСОБА_9 та ОСОБА_5 продали
у листопаді 1997 року, а спірну квартиру у справі ОСОБА_5 придбала
31 березня 1997 року, тобто за сім місяців до продажу спільної квартири
АДРЕСА_3.
ОСОБА_8, у своїй касаційній скарзі зазначає, що ОСОБА_5 придбала спірну квартиру завдяки фінансовій допомозі своєї матері.
Проте, наведені в касаційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_8 доводи стосовного того, що спірна квартира придбана за особисті кошти
ОСОБА_5 відповідно до вимог статей 57, 60 ЦПК України 2004 року не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
ОСОБА_4 у встановленому порядку прийняв спадщину після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, що є підставою для виникнення у нього права на частку в спадщині.
Відповідачка ОСОБА_5, будучи обізнаною про те, що ОСОБА_4 прийняв спадщину, не надала правовстановлюючих документів нотаріусу для оформлення спадщини та здійснила відчуження квартири іншій особі.
Визначивши частку померлого ОСОБА_9 у праві спільної сумісної власності подружжя, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання за позивачем в порядку спадкування права власності на ? частку квартири.
Стосовно оскарження судових рішень в частині вселення позивача до спірної квартири необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що визначено частиною першою статті 316 ЦК України.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном - частина перша статті 317 ЦК України.
За приписами частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Враховуючи те, що судами визнано за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, він має право володіти, користуватися та розпоряджатися на власний розсуд належною йому часткою власності у цій квартирі, у тому числі, має право проживати у ній.
Таким чином в цій частині оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм чинного законодавства.
Разом з тим, погодитися з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині витребування ? частини спірної квартири Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині витребування у ОСОБА_8 ? частини квартири не відповідає нормам матеріального права, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від
02 вересня 2015 року № 6-1168цс15).
З огляду на викладене оскаржувані судові рішення в частині витребування у ОСОБА_8 ? частини квартири були ухвалені з порушенням норм матеріального права.
Визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини спірної квартири та вселення його в цю квартиру є належним способом захисту його прав на спірну частину квартиру, а вимога позивача щодоо витребування спірної частини квартири не може бути належним способом захисту його прав з урахуванням того, що 1/4 частина квартири не є індивідуально визначеним нерухомим майном.
Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині витребування у ОСОБА_8 ? частини квартири підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в нескасованих частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ґрунтуються лише на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про витребування ? частини квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9 та вселення ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик
