Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 148/1571/16-ц

провадження № 61-17107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Анекс Тур»,

представники відповідача: Трибушенко Ірина Анатоліївна, Мартиненко Анна Олександрівна,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Анекс Тур» на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року у складі судді Штифурко Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Панасюка О. С., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Анекс Тур» (далі - ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур»), третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що 02 липня 2016 року між ним та турагентом ФОП ОСОБА_4, яка діяла за дорученням туроператора ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур», був укладений усний договір на туристичне обслуговування та здійснено заявку № 2865041 на пакетний тур Kiev - Antaliya з 22 по 29 липня 2016 року.

08 липня 2016 року було підтверджено бронювання послуг пакетного туру Kiev - Antaliya з 22 по 29 липня 2016 року та він здійснив оплату послуг у розмірі 36 800 грн. 16 липня 2016 року в Республіці Туреччині відбулась спроба воєнного перевороту, яка супроводжувалась масштабними акціями з використанням зброї та важкої техніки, а також введенням комендантської години та зупиненням роботи аеропортів уРеспубліці Туреччині. З метою забезпечення безпеки своєї сім'ї під час відпочинку, 16 липня 2016 року він звернувся до турагента з повідомленням про відмову від замовленого туру, а останній, у свою чергу, подав запит до туроператора ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» про можливість перенаправлення сплачених коштів на інший тур у більш безпечному напрямку, на який отримав відмову з посиланням, що ануляція замовленого туру відповідно до договору можлива лише зі 100 % штрафом.

21 липня 2016 року, за день до початку туристичної подорожі, в засобах масової інформації з'явилось повідомлення про те, що на всій території Республіки Туреччини на три місяці запроваджено режим надзвичайного стану. У зв'язку з цим позивач подав лист про відмову від пакетного туру з проханням повернути грошові кошти, який відповідач проігнорував, кошти йому не повернув.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив на підставі законів України «Про туризм», «Про захист прав споживачів» стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти в сумі 34 865 грн.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 у частині вимог до ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Рішенням Тульчинського районного суду від 01 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» на користь ОСОБА_1 34 865 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що на підставі частини десятої статті 20 Закону України «Про туризм» турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов'язаних із відмовою. З огляду на те, що відповідачем документально не підтверджено зазнаних ним фактичних витрат у звязку з відмовою позивача від замовленого туру, а також беручи до уваги, за яких умов відбулась така відмова, суд вважає, що кошти, сплачені позивачем у звязку з придбанням турпродукту, не можуть у цьому випадку бути штрафними санкціями для позивача та підлягають стягненню на його користь з відповідача.

УхвалоюАпеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» залишено без задоволення, рішення Тульчинського районного суду від 01 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, оцінюючи обставини справи та причини відмови позивача від туру, вважав їх об'єктивними, зважаючи на загальновідомий характер цих подій, широке висвітлення їх у засобах масової інформації, офіційні звернення державних органів до громадян України, та такими, що погіршують умови подорожі. Тому за таких обставин позивач мав право та обґрунтовані підстави відмовитись від подорожі.

У квітні 2017 року ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не надали належної оцінки тому, що Міністерство закордонних справ України наголошувало на тому, що 21 липня 2016 року у Республіці Туреччині введено надзвичайний стан, тому громадяни України, які найближчим часом планують поїздки до цієї держави або вже перебувають на її території, повинні завжди при собі мати документи, які посвідчують їх особу. Разом з тим, будь-якої заборони та обмеження від державних авіаційних органів України на здійснення авіаперельотів у зазначений період не надходило.

Також суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивачем укладено письмовий договір на туристичне обслуговування у вигляді ваучера від 08 липня 2016 року № 2865041, оскільки між сторонами укладено інформаційний документ на туристичне обслуговування.

Крім того, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, чим порушив його право на участь у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосуваннясудом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між ОСОБА_1 та турагентом ФОП ОСОБА_4 на підставі усного договору на туристичне обслуговування було здійснено заявку компанії ТОВ «Анекс Тур» на тур до Туреччини з 22 по 29 липня 2016 року.

04 липня 2016 року ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 36 800 грн турагенту - ФОП ОСОБА_4 за туристичну поїздку його сім'ї у складі трьох осіб на відпочинок до Туреччини з 22 по 29 липня 2016 року (а. с. 31).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що через турагента - ФОП ОСОБА_4 позивач уклав письмовий договір на туристичне обслуговування його сім'ї туроператором ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» під час туристичної поїздки на відпочинок до Туреччини з 22 по 29 липня 2016 року, у вигляді видачі ваучера від 08 липня 2016 року № 2865041 та попередньо були оплачені вказані послуги на рахунок турагента в розмірі 36 800 грн (т. 1 а. с. 4-6, 30-31).

16 липня 2016 року ОСОБА_1, через спробу державного перевороту в Республіці Туреччина заявив турагенту про відмову від туру, а 21 липня 2016 року, з мотивів безпеки, у зв'язку з введенням президентом Туреччини на три місяці режиму надзвичайного стану на території всієї країни, подав офіційний лист про відмову від поїздки з проханням повернути кошти.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про туризм» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих, зокрема, на інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування; надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації.

З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про туризм» держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв'язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема, у разі погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків.

Туроператор (турагент) зобов'язаний не пізніш, як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш, як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Згідно з частиною десятою статті 20 Закону «Про туризм» турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов'язаних із відмовою.

Відповідно до частини першої статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Надання сторонам вказаного права пов'язано з особливостями послуги і може відбутися у трьох випадках: коли підстави для розірвання договору передбачені ЦК України, передбачені законом, за домовленістю сторін.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

Суди встановили, що органом державної влади - Міністерством закордонних справ України, у зв'язку зі спробою державного перевороту у Республіці Туреччина в ніч на 16 липня 2016 року було вчасно поінформовано громадян України щодо можливої небезпеки під час перебування у Республіці Туреччині в період введення на території країни надзвичайного стану строком на три місяці.

Відповідачі не виконали обов'язки, покладені на них частиною восьмою статті 20 Закону України «Про туризм», та не повідомили позивача не пізніш як через один день з дня, коли їм стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі про таку зміну обставин, з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що обставини та причини відмови позивача від туру є об'єктивними, зважаючи на загальновідомий характер подій, а саме: введення надзвичайного стану у Республіці Туреччині, широке висвітлення їх у засобах масової інформації, офіційні звернення державних органів до громадян України, та такими, що погіршують умови подорожі (надання туристичних послуг). Тому позивач мав право та обґрунтовані підстави відмовитись від подорожі.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами укладено інформаційний документ на туристичне обслуговування від 08 липня 2016 року № 2865041, який не є ваучером, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із частиною третьою статті 20 Закону України «Про туризм» договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про туризм» ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону. У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані: найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса; прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи); строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість; назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування; розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування; інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо; дата видачі ваучера.

Таким чином, ваучер є формою письмового договору на туристичне обслуговування, який повинен містити реквізити, що необхідні для його ідентифікації як відповідного договору.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року № 6-42цс13.

У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Доводи в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, є необґрунтованими. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Туристична Компанія «Анекс Тур» у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки попередні судові засідання апеляційної інстанції призначались у режимі відеоконференції та останнє 06 березня 2017 року не відбулось через відсутність зв'язку.

Згідно з частиною першою статті 158-1 ЦПК України 2004 року суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи іншого учасника цивільного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Тобто проведення слухання справи у режимі відеоконференції є правом, а не обов'язком суду.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, які судами правильно застосовано.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року було зупинене виконання рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Анекс Тур» залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І.Гулько

Є.В.Синельников

Ю.В.Черняк