Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 520/12856/15-ц

провадження № 61-14713св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Третя одеська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року у складі судді Огренич І. В., та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду м. Одеси до ОСОБА_5, третя особа - Третя одеська державна нотаріальна контора, про визнання заяви про прийняття спадщини недійсною.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її матір ОСОБА_6, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1. Після її смерті відкрилась спадщина, до спадкового майна входить: частка житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2, частка житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_3

Після смерті спадкодавця позивач звернулася до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Листом від 14 серпня 2009 року № 4754 у видачі свідоцтва про прийняття спадщини було відмовлено через наявність заповіту спадкодавця не на її корить. Надалі стало відомо про наявність заповіту на корить відповідача ОСОБА_5

Позивач посилалась на те, що їй достовірно відомо, що заповіт на користь відповідача її матір не складала, у зв'язку з чим був поданий позов до суду про визнання заповіту недійсним.

Під час розгляду справи за цим позовом нотаріус надав копію заяви ОСОБА_4 від 14 серпня 2009 року № 3252 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 з копією його паспорта, який на той час був недійсним через те, що в паспорті ОСОБА_5 не була вклеєна його фотокартка при досягненні відповідного віку. Посилаючись на вищезазначені обставини справи, позивач вважає, що на момент подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері від 14 серпня 2009 року паспорт відповідача був недійсним, а тому немає підстави вважати, що з такою заявою звернувся саме відповідач, і просила визнати заяву про прийняття спадщини недійсною.

Позивач уточнила позовні вимоги і просила суд визнати заяву ОСОБА_5 до Третьої одеської державної нотаріальної контори, яка подана 14 серпня 2009 року за № 3252, про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6, недійсною.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

17 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

27 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

19 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що діями державного нотаріуса Третьої одеської державної нотаріальної контори порушено норми законодавства України, у зв'язку з чим дії нотаріуса необхідно визнати незаконними. Державний нотаріус, встановивши особу по недійсному паспорту (не містив фотокартки при досягненні особою 45 - річного віку), прийняла заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, посвідчила підпис ОСОБА_5 на вказаній заяві, відкрила спадкову справу, чим порушила норми чинного законодавства України, а також права інших спадкоємців, які мали намір прийняти спадщину за законом.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, що він вчасно подав заяву про прийняття спадщини за заповітом і ця заява відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відсутність фотокартки в його паспорті не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки в цій категорії справ нотаріус є третьою особою, а не відповідачем. У зв'язку із зазначеним, просив суд касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, актовий запис від 14 липня 2009 року № 469 , яка є матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_8

За життя ОСОБА_7 склала на все своє майно на корить сина ОСОБА_5 заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Глуханчук І. В. та зареєстрований за № 4-429.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно з пунктом 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняття спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (день смерті), вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

Як встановлено судами, ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, після смерті матері, був зареєстрований та проживав за однією адресою з померлою і відповідно до статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. Заяву про відмову від спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, відповідач до нотаріальної контори не надавав.

14 серпня 2009 року ОСОБА_5звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері. Особа ОСОБА_5 була встановлена державним нотаріусом за паспортом громадянина України, який не містив фотокартки при досягненні особою 45-річного віку.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами та створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Прийняття спадщини - вольовий акт, який полягає у вираженні згоди прийняти спадщини. Цей акт односторонній: він є волевиявленням тільки однієї особи - спадкоємця і не вимагає участі чи згоди інших осіб.

Судами встановлено, що згідно зі спадковою справою заява про прийняття спадщини ОСОБА_5 подана особисто, і ця заява відповідає його волевиявленню, а встановлення особи державним нотаріусом за паспортом громадянина України, який не містив фотокартки при досягненні особою 45-річного віку, є фактично підставою для застосування дисциплінарного стягнення до нотаріуса, а не підставою для визнання заповіту недійсним.

Встановлені у справі судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини свідчать про те, що за життя ОСОБА_7 проживала зі своїм сином ОСОБА_5 та за своєю волею склала заповіт саме на сина.

Суди в різних інстанціях вже неодноразово розглядали спори щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_7

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання заповіту ОСОБА_7 недійсним - відмовлено (а.с. 168-169, 166-167, т.2).

Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не встановлює обставини та не надає оцінку доказам у справі, а перевіряє законність судових рішень у межах касаційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик