ПОСТАНОВА
Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №826/20445/16
адміністративне провадження №К/9901/50291/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу за касаційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Лічевецького І.О., Земляної Г.В. від 12 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент ДАБК м. Києва), у якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту ДАБК м. Києва № 29 від 29 листопада 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації відбулося за відсутності підстав, передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, відповідачем не наведено зазначення у таких деклараціях недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. Крім того, позивач звертає увагу, що скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації здійснене не за наслідками перевірки об'єкта будівництва та без винесення приписів, тобто з порушенням встановленої процедури.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, однак, наявності ознак самочинного будівництва, визначених у частині другій статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідачем не доведено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Департамент ДАБК м. Києва звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, в задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що спірний об'єкт будівництва не відповідає Містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки від 16 квітня 2013 року № 84999/0/12/009-13. Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 15 серпня 2014 року № 91/14/12-3/009-14, на які у декларації про готовність об'єкта будівництва до експлуатації посилається позивач, відсутні в базі документообігу Департаменту.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Департаменту ДАБК м. Києва, в якому міститься заперечення проти касаційних вимог, вказується на їх необґрунтованість та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим № НОМЕР_1.
Маючи намір побудувати на зазначеній земельній ділянці будинок, ОСОБА_2 отримав у Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 16 квітня 2013 року № 4999//0/12/009-13.
На підставі цих Містобудівних умов на замовлення ОСОБА_2 розроблено проект будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.
25 жовтня 2013 року Інспекцією ДАБК м. Києва зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт.
Після завершення будівництва, до Департаменту ДАБК м. Києва ОСОБА_2 подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 13 листопада 2014 року без жодних зауважень.
23 березня 2015 року Головним управлінням юстиції у м. Києві на підставі поданих документів позивачу видано свідоцтво про право власності на новозбудований житловий будинок та внесено відповідний запис у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Наказом ДАБК м. Києва від 29 листопада 2016 року № 29 «Про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації» на підставі листа Департаменту м. Києва від 25 листопада 2016 року № 055-19236 скасовано: реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва» від 25 жовтня 2013 року № КВ 082132980619. Замовник будівництва - ОСОБА_2; реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва» від 13 листопада 2014 року № КВ 142143170808. Замовник будівництва - ОСОБА_2
Даний наказ виданий на підставі листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 листопада 2016 року № 055-19236.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Департаменту ДАБК м. Києва у спірних правовідносинах регламентуються, зокрема, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності», Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553), Положенням про Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим розпорядженням виконавчого органу КМР (КМДА) від 01 жовтня 2015 року № 978 (далі - Положення № 978).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Частина друга статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.
Таким чином, реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 22 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466) у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, виключною підставою для скасування декларації про початок будівництва є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що невідведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження.
Разом з тим, таке порушення, як розроблення та затвердження проектної документації на об'єкті будівництва з порушенням вимог містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, відповідно за таке порушення не можуть застосовуватися наслідки, визначені частиною другою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що будівельні роботи проводилися позивачем на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2012 року серії ЯР № 964081.
Право на виконання будівельних робіт з «Будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва» виникло з моменту реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, яка була зареєстрована у порядку, встановленому статтею 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Будівництво зазначеного об'єкта здійснювалося на підставі проекту, розробленого ТОВ «Архітектурне бюро «Декарт» та затвердженого замовником.
Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в оскаржуваному наказі підстави для скасування декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації не вказані. При цьому, із досліджених у судовому засіданні обставин справи, суди дійшли до висновку, що фактично підставою для скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації стало порушення статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: здійснення коригування проекту будівництва в частині зміни основних техніко-економічних показників та затвердження замовником без вихідних даних, а саме без розроблення нових містобудівних умов та обмежень. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Зазначення недостовірних відомостей в декларації та здійснення будівництва на підставі проектної документації, яка розроблена без містобудівних умов, є самостійними видами правопорушення у сфері містобудівної діяльності, відповідальність за вчинення яких передбачена Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
У свою чергу, згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Пунктом 8 статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що проектна документація на об'єкт будівництва розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних, складовою частиною яких є містобудівні умови та обмеження. У свою чергу містобудівні умови та обмеження визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва у відповідності до вимог, встановлених законодавством та містобудівною документацією, тобто, гранично допустимі (дозволені) вимоги до майбутнього проекту, та є чинними до завершення будівництва об'єкта.
При цьому, чинне законодавство не передбачає отримання нових вихідних даних при коригуванні проектної документації, у тому числі отримання нових містобудівних умов та обмежень у разі подальшого коригування проекту будівництва, зокрема, в частині зміни поверховості та площі, якщо такі коригування знаходяться у допустимих межах.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем отримано в Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Печерському районі м. Києва» від 16 квітня 2013 року № 4999/0/12/009-13.
У той же час відповідачем не встановлено будь-яких порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства при здійсненні коригування проекту об'єкта будівництва, а лише зазначено про сутність проведених коригувань.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено ряд порушень процедури видання наказу про скасування реєстрації декларацій, що стало додатковою підставою для задоволення адміністративного позову, зокрема: видання оскаржуваного наказу без проведення архітектурно-будівельного контролю та без належного оформлення його результатів. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.
Пунктом 2 Порядку № 553 встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.
Згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, окрім іншого, вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
Пунктом 16 зазначеного Порядку № 553 встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.
Відповідно до пункту 17 Порядку № 553 у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно з пунктом 9 Порядку № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.
Виходячи із системного аналізу наведених правових положень, можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.
Вказаний порядок здійснення державного архітектурно-будівельний контролю має бути дотриманий також у випадку застосування заходів, визначених частиною другою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (скасування декларації про початок будівництва).
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваний наказ виданий не за результатами здійснення архітектурно-будівельного контролю, а лише на підставі листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 листопада 2016 року №055-19236.
Разом з тим, інформація, отримана від Департаменту містобудування та архітектури, по своїй суті не є формою державного архітектурно-будівельного контролю, а тому не може бути підставою для прийняття рішення про скасування реєстрації декларацій.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 814/1914/16.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суді попередніх інстанцій про те, що скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт № КВ 082132980619 від 25 жовтня 2013 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 142143170808 від 13 листопада 2014 року суперечить вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у пункті 49 рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy, № 22774/93) Європейський суд з прав людини в котрий раз звернув увагу, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
