ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №823/761/17

провадження №К/9901/15265/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 823/761/17

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (колегія суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О., Собків Я.М.),

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до апеляційного суду Черкаської області, у якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20137,54 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що наказом голови апеляційного суду Черкаської області № 16 від 19 вересня 2016 року його відрахували зі штату суду, однак не провели повного розрахунку в день звільнення. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає неправомірними і з посиланням на положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 2 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив.

Стягнув з апеляційного суду Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20137,54 грн.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань апеляційного суду Черкаської області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 липня 2017 року скасував постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 2 червня 2017 року і на підставі частини першої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) залишив позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року і залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 2 червня 2017 року.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу позивач, з-поміж іншого, зазначив, що залишаючи його позов без розгляду, суд апеляційної інстанції так і не з'ясував дати остаточного розрахунку, з якої повинен розпочинатися відлік тримісячного строку для звернення до суду.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу зазначив, що аргументи позивача безпідставні, повний розрахунок з ним провели 13 жовтня 2016 року, а з цим позовом він звернувся у травні 2017 року, тобто з пропуском встановленого для такого позову строку. Позаяк обґрунтованих причин пропуску цього строку позивач не навів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суди встановили, що постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VIII, суддю апеляційного суду Черкаської області Швидкого Д.М. звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

За наказом апеляційного суду Черкаської області № 19 від 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 відрахований зі штату апеляційного суду Черкаської області. Остаточний розрахунок з ним провели 13 жовтня 2016 року.

Позивач вважає, що при звільненні з посади судді апеляційного суду Черкаської області йому не виплатили всіх сум в день звільнення (19 вересня 2016 року), а тому відповідач на підставі статті 117 КЗпП повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (13 жовтня 2016 року), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався 14 жовтня 2016 року, тобто наступного дня після остаточного розрахунку з позивачем (який відбувся 13 жовтня 2016 року), відповідно тримісячний строк завершився 14 січня 2017 року. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся 17 травня 2017 року і про причини пропуску строку, як і клопотання щодо визнання їх поважними, не зазначив.

При цьому апеляційний суд взяв до уваги, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції заявляв клопотання про залишення цього позову без розгляду з мотивів пропуску строку звернення, однак цим його доводам не було надано правової оцінки і залишено поза увагою.

Стосовно строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, то даючи правову оцінку спірним правовідносинам апеляційний суд виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.