КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 823/761/17 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
У Х В А Л А
Іменем України
12 липня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Суддів За участю секретаря
Вівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собківа Я.М. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Апеляційного суду Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Черкаської області, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 137,54 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з Апеляційного суду Черкаської області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 137,54 грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Апеляційний суд Черкаської області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Від позивача на адресу суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, зокрема, просив розглядати справу без його участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Верховної Ради України від 08.09.2016р. № 1515-VIII, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади судді, зокрема, суддю Апеляційного суду Черкаської області ОСОБА_5
Наказом Апеляційного суду Черкаської області № 19 від 19.09.2016р. ОСОБА_5 відрахований зі штату Апеляційного суду Черкаської області. Остаточний розрахунок з позивачем проведений 13.10.2016р.
Позивач, вважає що при його звільненні з посади судді Апеляційного суду Черкаської області не була проведена виплата всіх сум в день звільнення (19.09.2016р.), а тому відповідач повинен йому виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (13.10.2016р.), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, виходячи з приписів частини другої та третьої ст. 99 КАС України, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто, порушенням суб'єктивного права, а з другого боку, із суб'єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, визначальним для можливості отримання судового захисту суб'єктивного права є з'ясування моменту початку перебігу строку звернення до суду.
За приписами ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що при застосуванні наслідків, передбачених наведеною нормою визначенню підлягає початок перебігу строку звернення до суду, тобто день, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, і відповідно з якого слід обчислювати строк звернення до суду.
Відповідно до статей 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, Верховний Суд України в своєму рішенні від 16.05.2011р. (справа № 21-29-а11) зазначив, що під «іншими законами» розуміються закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Так, Кодекс законів України про працю України в ч. 1 ст. 233 передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом з тим, у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. (справа №6-116цс15).
При цьому, сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поважними ж причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ільхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховної Ради України від 08.09.2016р. № 1515-VIII, відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади судді, зокрема, суддю Апеляційного суду Черкаської області ОСОБА_5
Наказом Апеляційного суду Черкаської області № 19 від 19.09.2016р. позивач відрахований зі штату Апеляційного суду Черкаської області. Остаточний розрахунок з позивачем проведений 13.10.2016р., а отже перебіг строку звернення до суду з даним позовом розпочався 14.10.2016р. та закінчився 14.01.2017р. Натомість, ОСОБА_5 звернувся до суду з вищевказаним позовом лише 17.05.2017р. При цьому, питання поновлення пропущеного строку позивачем не порушувалось.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність підстав для визнання причин пропуску ОСОБА_5 цього строку поважними.
Необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено можливість звернення до суду без обмеження будь-яким строком, колегією суддів до увагу не приймаються, оскільки вимоги позивача пов'язані зі стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (тобто певної компенсації за несвоєчасний розрахунок), а не належної позивачу заробітної плати.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до початку розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем були надані письмові заперечення на позовну заяву ОСОБА_5, в яких зазначалося про порушення позивачем строку звернення до суду та ставилось питання про відмову в позові з вказаних підстав.
Однак, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки вказаним доводам відповідача та обґрунтування, чому суд не погоджується з такими доводами. Дотримання позивачем передбаченого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції досліджено не було, чим допущено суттєву неповноту обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки, звертаючись до суду 17.05.2017р. з даним позовом, позивач не надав жодних належних доказів про наявність поважних причин пропуску строку, підстави для його поновлення відсутні, а тому адміністративний позов слід залишити без розгляду, а не відмовити у його задоволенні, як просив апелянт в прохальній частині апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Пунктом 9 ст. 155 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся з даним позовом до суду поза межами строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, клопотання про поновлення та доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_5 не надав, а тому підстави для його поновлення відсутні, що вказує на наявність процесуальних наслідків, передбачених ст. 100, п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду - скасуванню, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, а адміністративний позов ОСОБА_5 підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 41, 155, 160, 167, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Апеляційного суду Черкаської області задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2017 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Апеляційного суду Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Судді
Вівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собків Я.М.
Повний текст ухвали виготовлено 14.07.2017 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Собків Я.М.
Грибан І.О.
