ПОСТАНОВА
Іменем України
21 червня 2018 року
Київ
справа №807/698/17
адміністративне провадження №К/9901/47649/18
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 (головуючий суддя - Гаврилка С.Є.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді: Пліш М.А., Макарик В.Я.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.30.05.2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, в якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати судді Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) суддівської винагороди за січень, лютий, березень, квітень 2017 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» - 3200,00 грн.;
1.2.стягнути з відповідача, код ЄДРПОУ 26213408 (88017, м. Ужгород, вул. Загорська, 30) на її користь ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 61163,04 грн., за лютий 2017 року в сумі 10880,00 грн., за березень 2017 року в сумі 27323,64 грн., за квітень 2017 року в сумі 27200,00 грн.;
1.3. постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 61163,04 грн., за лютий 2017 року в сумі 10880,00 грн., за березень 2017 року в сумі 27323,64 грн., за квітень 2017 року в сумі 27200,00 грн. допустити до негайного виконання.
2.В обґрунтування позову зазначає, що частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом "Про Конституційний Cуд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частинами третьою-четвертою зазначеної норми передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а апеляційного суду - пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,1.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII передбачено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень. Враховуючи, що позивач призначена на посаду судді до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), на думку позивача, її посадовий оклад належить обраховувати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень.
Разом з тим, відповідачем неправомірно застосовано пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII (далі по тексту - Закон України № 1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
3.Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 у задоволенні позову відмовлено.
4.Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що Законом №1774-VIII законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ. А тому відповідач при обрахунку розміру суддівської винагороди для позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
5. Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
6.Верховний Суд ухвалою від 20 квітня 2018 року відкрив провадження за вищезазначеною касаційною скаргою.
7.Відповідач та третя особа надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
8. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
8.1. Питання виплати суддівської винагороди не може регулюватись будь-якими іншими законами, окрім Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Закону України «Про Конституційний суд України», а тому посилання судів попередніх інстанцій на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII є помилковим.
8.2.Обмеження розміру суддівської винагороди шляхом тлумачення терміну «мінімальна заробітна плата» здійснене без дотримання справедливого балансу між використовуваними інструментами та тією метою, на котру спрямований вказаний захід.
9.Аргументи, викладені у відзивах на касаційну скаргу.
9.1. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3200,00 грн. не передбачені, а відтак відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на її оплату праці.
9.2. Закон № 1774-VIII не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VIII.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Указом Президента України № 23/98 від 19 січня 1998 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області строком на 5 років.
11.Наказом начальника управління юстиції в Закарпатській області від 26 січня 1998 року № 29/06-03 ОСОБА_1 зараховано суддею у штат Свалявського районного суду з 27 січня 1998 року.
12.Постановою Верховної Ради України № 413-IV від 26 грудня 2002 року ОСОБА_1 призначено безстроково на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області.
13.Наказом голови Свалявського районного суду Закарпатської області № 37 від 27 грудня 2002 року ОСОБА_1 зараховано в штат Свалявського районного суду Закарпатської області безстроково.
14.Відповідно до довідок про доходи судді ОСОБА_1 за січень, лютий, березень та квітень 2017 року, останній виплачено суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 грн. щомісячно, тобто з 10 прожиткових мінімумів, що на думку позивача є неправомірним так як розмір її посадового окладу повинен становити 32000,00 грн., а саме 10 мінімальних заробітних плат.
V.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
16. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
17. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18.Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
19.У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
20.Згідно з пунктом 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).
21.Отже, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.
22.Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
В даному випадку необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
23.Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
24.Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень".
25.Аналіз такого правового врегулювання дає підстави для висновку, що законодавець:
1) встановив два види (розміри) мінімальної заробітної плати;
2) заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.;
3) чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.
26.Крім того, колегія суддів зазначає, що такі законодавчі зміни не порушили та не обмежили гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до таких змін.
27.Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
28.Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
29.З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
30. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
31.Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2.Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 залишити без змін.
3.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Г.Стрелець
Судді О.В.Білоус
І.Л.Желтобрюх
