ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2018 року
Львів
№ 876/272/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року (головуючий суддя Гаврилко С.Є.) ухвалена у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу повний текст складено 28.11.2017 року у справі №807/698/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 30.05.2017 року звернулася в суд з позовами до Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, Державна судова адміністрація України в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати судді Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) суддівської винагороди за січень, лютий, березень, квітень 2017 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» - 3200,00 грн., стягнути з відповідача, код ЄДРПОУ 26213408 (88017, м. Ужгород, вул. Загорська, 30) на її користь ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 61163,04 грн., за лютий 2017 року в сумі 10880,00 грн., за березень 2017 року в сумі 27323,64 грн., за квітень 2017 року в сумі 27200,00 грн., постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 61163,04 грн., за лютий 2017 року в сумі 10880,00 грн., за березень 2017 року в сумі 27323,64 грн., за квітень 2017 року в сумі 27200,00 грн. допустити до негайного виконання.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року об'єднано в одне провадження справи.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а саме у січні-квітні 2017 року їй виплачена суддівська винагорода, з врахуванням надбавок та доплат, передбачених законодавством, виходячи з розміру посадового окладу 16000 грн. - тобто з розміру окладу, що відповідає 10-ти прожиткових мінімумів доходів громадян, що підтверджується довідкою, виданою начальником ТУ ДСА України в Закарпатській області, однак, такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють зазначені правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування і виплати. Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон України № 1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 1 частиною 3 статті 135 Закону України № 1402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас абзацом 1 статті 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Натомість пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами). Так, згідно зі частиною 3 статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI (далі по тексту - Закон України № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного частиною 3 статті 133 Закону України № 2453. В зв'язку з цим, оскільки позивач призначена на посаду судді до набрання чинності Законом України № 1402 (тобто до 30.09.2017 року), та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір визначений частиною 3 статті 133 Закону України № 2453 та має становити 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. № 1801-VIII установлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень. Проаналізувавши частину 1 статтю 135 Закону України № 1402 та частину 1 статтю 133 Закону України № 2453, можна зробити висновок, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини 2 статті 130 Конституції України. За таких умов є безпідставним застосування відповідачем пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII (далі по тексту - Закон України № 1774), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Крім того, звертає увагу суду, що Законом України № 1774 не внесено змін до Закону України № 1402 чи Закону України № 2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи частини 1 статті 135 Закону № 1402 відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774 при нарахуванні суддівської винагороди. Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону № 2453 та/або Закону України № 1402 в частині розміру суддівської винагороди у тому числі й розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію передбачену частиною 2 статті 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, вважає, що застосування відповідачем при виплаті суддівської винагороди пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII та не виконання пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності. Більш того, не застосування пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у пункті 23 рішення від 10.03.2011 р. у справі «Сук проти України» відповідно до якої держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним. Зважаючи на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода за січень-квітень 2017 року розраховувалася з розміру мінімальної заробітної плати встановленого в пункті 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII, а не з розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», вважає, що ТУ ДСА України допущено бездіяльність її необхідно визнати протиправною та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та провести виплату суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року.
Колегія суддів у відповідності до частини 2 статті 313 КАС України встановила, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи у задоволенні прозову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідач діяв у відповідності до приписів чинних нормативно-правових актів.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що указом Президента України № 23/98 від 19 січня 1998 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області строком на 5 років.
Наказом начальника управління юстиції в Закарпатській області від 26 січня 1998 року № 29/06-03 ОСОБА_1 зараховано суддею у штат Свалявського районного суду з 27 січня 1998 року.
Постановою Верховної Ради України № 413-IV від 26 грудня 2002 року ОСОБА_1 призначено безстроково на посаду судді Свалявського районного суду Закарпатської області.
Наказом голови Свалявського районного суду Закарпатської області № 37 від 27 грудня 2002 року ОСОБА_1 зараховано в штат Свалявського районного суду Закарпатської області безстроково.
Відповідно до довідок про доходи судді ОСОБА_1. за січень, лютий, березень та квітень 2017 року, останній виплачено суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 грн. щомісячно, тобто з 10 прожиткових мінімумів, що на думку позивача є неправомірним так як розмір її посадового окладу повинен становити 32000,00 грн., а саме 10 мінімальних заробітних плат.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) (далі - Закон №2453-VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
За змістом статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Так, відповідно до частини 3 статті 133 Закону України № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, чітко вбачається, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн..
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII визначено установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Згідно практики застосування норм права у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону № 1774-VIII.
Колегія суддів зазначає, що саме Законом № 1774-VIII законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402-VІІІ.
При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.
Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.
Колегія суддів підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Згідно із статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VIII не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VIII.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VIII додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 КАС України).
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, відтак при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст. ст. 241, 243, 308, 310, 313, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року у справі № 807/698/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді М.А. Пліш
В.Я. Макарик
Повний текст постанови складено 27.02.2018 року
