Справа №469/1044/17 01.06.2018
Категорія 7
П О С Т А Н О В А
Іменем України
Справа № 469/1044/17
Провадження № 22ц/784/26/18
1 червня 2018 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Бондаренко Т.З.,
суддів: Данилової О.А., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,
за участю: прокурора Цвікілевич Н.В., відповідача ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА _1
на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області ухвалене суддею Старчеус О.П. 7 вересня 2017 року в приміщенні цього суду за позовом
заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1
в інтересах держави
до
Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.
Позивач посилався на те, що пунктами 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 10 від 26 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0570га (пасовища) для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району. На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Березанському районі 29 грудня 2012 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0570га з кадастровим номером НОМЕР_2.
У подальшому п.1 рішення Коблівської сільсьської ради № 31 від 10 квітня 2015 року затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки з ведення садівництва на комерційне призначення для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
На підставі договору купівлі-продажу № 302 від 23 березня 2016 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку, яка, в свою чергу, за договором купівлі-продажу № 433 від 21 квітня 2016 року продала ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
Прокурор, посилаючись на незаконність рішення Коблівської сільської ради щодо затвердження проекту землеустрою та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки від 10 квітня 2015 року, просив визнати його незаконним та скасувати виданий на їх підставі державний акт на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, а також на підставі п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України витребувати спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 у власність Коблівської об'єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 7 вересня 2017 року позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки безпідставно не було застосовано положення щодо позовної давності, а також суд витребував земельну ділянку в порушення положень ст. 388 ЦК України, оскільки її власнику, територіальній громаді, було відомо про відчуження землі. Додатково апелянт вказував на те, що спірна земельна ділянка не перебуває в прибережній захисній смузі, оскільки проект землеустрою останньої відсутній. Саме з зазначених підстав, відповідач ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Прокурор надав заперечення, в яких вказував на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки судом правомірно не застосовано позовну давність, так як прокурор дізнався про незаконну передачу земельної ділянки і з комунальної власності у зв'язку із зверненням зі скаргою з цього питання громадян до прокуратури в 2016 році. Щодо застосування положень ст. 388 ЦПК України, прокурор вказував на обґрунтованість пред'явлення індикаційного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що спірна земельна ділянка площею 0,0570 га (пасовища) для ведення садівництва розташована в межах території с. Коблеве Березанського району Миколаївської області у прибережній захисній смузі на відстані від урізу води Чорного моря приблизно до південної межі 207-212 метрів, до північній -270-275 метрів (т.1 а.с.32,34).
Земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади села Коблеве Березанського району Миколаївської області.
Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 10 від 26 грудня 2012 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність ОСОБА_4 із земель, не наданих у власність та постійне користування земельну ділянку площею 0,0570 га (пасовища) для ведення садівництва у с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1 а.с.15).
29 грудня 2012 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії НОМЕР_1 із кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення садівництва (т.1 а.с.20).
Згодом рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 31 від 10 квітня 2015 року затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки з цільового призначення для ведення садівництва в межах населеного пункту с. Коблеве, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на будівництво і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (т.1 а.с.16, 17-20).
На підставі договору купівлі-продажу № 302 від 23 березня 2016 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 13863662 (т.1 а.с.29).
За наступним договором купівлі-продажу № 433 від 21 квітня 2016 року ОСОБА_5 зазначену земельну ділянку продала ОСОБА_1, про що також В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено відповідний запис за № 14304879 (т.1 а.с.29).
Звертаючись з вимогами про повернення земель комунальної власності прокурор підкреслював особливий статус прибережних захисних смуг та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилався на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес який полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об'єктів від забруднення та для забезпечення екологічної безпеки, що є обов'язком держави (стаття 15 Конституції України).
Територіальною громадою, як первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом комунальної власності, є жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (статті 1,6 Закону №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»). Орган місцевого самоврядування, в тому числі і селищна рада, представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження, визначені Конституцією України та іншими законами.
Підставами цього позову прокурор зазначив порушення прав територіальної громади рішеннями її органу - Коблівською сільрадою, яка є відповідачем у справі, а також інтересів держави без визначення органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції, в тому числі і щодо звернення до суду.
У цьому випадку прокурор, залишаючись особою, яка за законом здійснює право на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (стаття 45 ЦПК), набуває права позивача.
Така правова позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду України, викладених в постанові від 17 лютого 2016 року (справа №6-2407цс15).
Питання щодо цивільної юрисдикції цього спору вирішено судом апеляційної інстанції шляхом розгляду відповідного клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про закриття провадження у справі, в зв'язку з тим, що дана справа в частині вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою апеляційного суду від 1 червня 2018 року.
Відповідно до статей 13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державою.
Відповідно до статей 78, 80, 81, 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності та набувають це право лише з підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.
Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України (далі -ВК України ) до земель водного фонду належать прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм.
Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (стаття 60 ЗК України, статті 1, 88 ВК України).
Уздовж морів ширина прибережної захисної смуги становить не менше двох кілометрів від урізу води.
Користування захисною смугою здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. У межах захисної смуги забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.
Прибережні захисні смуги уздовж морів є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (стаття 62 ЗК України, стаття 90 ВК України).
Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (статті 59, 84 ЗК України, статті 85, 88 ВК України).
Прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою, які є документами, що містять графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України 5 листопада 2004 року N 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року N 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.
Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може трактуватись як відсутність самої прибережної захисної смуги, а тому і свідчити про неправомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Такий підхід до застосування правил зазначених вище норм відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, які викладені в постановах від 2 вересня 2014 року (справа №915/1223/13, №905/6025/13) від 9 вересня 2014 року (справа №915/1220/134).
Крім того, відповідно до статті 17 Закону «Про основи містобудування» основою для вирішення питання щодо передачі, надання земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
Так, за даними Національної кадастрової системи відстань від південної межі спірної земельної ділянки до урізу Черного Моря становить 207 - 212 м., до північної межі 270-275 м, про що міститься в повідомленні відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області з фрагментом публічної кадастрової карти України (т.1 а.с.32-34).
Містобудівною документацією, чинною на момент передачі землі у власність ОСОБА_4 є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Держкомітету УРСР у справах будівництва № 112 від 23 жовтня 1985 року. Зазначеним проектом в зонах рекреації планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда, пляжів, пам'яток археології тощо (т.1 а.с. 287-300).
В подальшому, рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 16 грудня 2014 року за № 28 було затверджено генеральний план с. Коблеве (т. 1 а.с. 231).
Як вбачається із викопіювання з вказаного Генерального плану с. Коблеве спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування знаходиться в межах населеного пункту с. Коблеве. Згідно умовних позначень до Генерального плану с. Коблеве дана земельна ділянка відноситься до зони рекреаційних закладів.
Аналогічне викопіювання до суду апеляційної інстанції надано відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 11 травня 2018 року (т. 2 а.с. 25-26 ).
Таким чином, на момент прийняття рішення Коблівською сільською радою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на будівництво та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування від 10 квітня 2015 року чинною містобудівною документацією був вказаний Генеральний план с. Коблеве (а.с. 231-232, т.2 а.с.30,31).
Відповідно до повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 5 липня 2017 року вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває в зоні рекреації та її цільове призначення під час відведення (землі сільськогосподарського призначення) та під час його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній на той час містобудівній документації (т. 1 а.с. 26).
За правилами статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам.
Визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування відповідає і способам захисту порушених земельних прав, передбачених пунктом «г» частини 3 статті 152 ЗК України.
Враховуючи наведені обставини та положення закону, районний суд, постановляючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, правильно визначився із характером спірних правовідносин, наданим доказам дав належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, а тому Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, незаконно передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.
За такого позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування окремих положень рішення Коблівської сільради № 10 від 26 грудня 2012 року та рішення № 31 від 10 квітня 2015 року правильно судом визнані незаконними.
Державний акт на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
За правилами статті 152 ЗК недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Такий правовий висновок Верховного суду України викладено у постанові від 19 червня 2013 року (справа № 6-57цс13).
З урахуванням вказаного, районний суд також правильно визнав недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт від 29 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0, 0570 га в межах території с. Коблеве.
Правовідносини між дійсним власником та набувачем майна, які не перебували між собою у договірних відносинах, регулюються нормами зобов'язального права.
У цьому випадку захист прав особи, яка вважає себе власником, можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову, тобто з застосуванням правового механізму передбаченого статтею 388 ЦК України (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
За правилами статей 330, 387 та 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна і набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України якщо майно набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, тобто незалежно від обставин, зазначених у частині 1 статті 388 ЦК України.
ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку прибережної захисної смуги, яке не могла набути фізична та юридична особа, внаслідок незаконних рішень Коблівської сільради, тобто у спосіб, який лише за формальними ознаками мав вигляд законного.
Отже, спірна земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_1 як незаконного володільця відповідно до статті 388 ЦК.
Право власника на витребування належного йому майна кореспондується з обов'язком незаконного володільця повернути майно власнику.
В зв'язку з цим, районний суд обґрунтовано, задовольнив позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у власність об'єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Колегія суддів виходить з того, що судом дотримано вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протоколу), якою передбачено право кожної фізичної та юридичної особи на мирне володіння своїм майном та зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Практикою Європейського Суду з прав людини напрацьовано три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протокол, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.
Визначення цих критеріїв, їх тлумачення та застосування до аналогічних правовідносин викладено Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року (справа №6-2510).
Враховуючи ці висновки колегія суддів вважає, що витребування спірної ділянки та повернення її у комунальну власність з урахуванням не законного набуття права власності на цю земельну ділянку, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
10 січня 2018 року ОСОБА_2, як представник відповідача ОСОБА_1, звернувся з заявою до апеляційного суду про застосування позовної давності щодо вимог прокурора про визнання рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року та державного акту на землю від 29 грудня 2012 року недійсними (т. 1 а.с.229-230). В заяві зазначено, що всі рішення сільської ради є публічними та загальнодоступними, в зв'язку з чим територіальна громада могла дізнатися про такі рішення саме з моменту їх прийняття, а тому строк на їх оскарження сплинув 29 грудня 2015 року.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Оскільки прокурор звернувся до суду на захист порушених інтересів громади і суспільних, публічних (державних) інтересів без визначення іншого органу, який за законом уповноважений на захист цих прав, та набув, як зазначалось вище, процесуальні права позивача, то підлягає дослідженню питання про те, коли саме прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави.
Так, в матеріалах справи відсутні докази отримання прокурором рішень Коблівської сільради. Крім того, зміст оскаржуваних рішень не містить жодної інформації, яка би свідчила про їх незаконність.
Так, за змістом вказаного рішення у власність фізичної особи передавалась земельна ділянка - для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та користування в межах території населеного пункту с. Коблеве (т.1 а.с. 15).
Відомостей про те, що ця земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, текст рішення не містить.
Відсутні такі відомості і в проектах землеустрою та у висновках про погодження проекту землевпорядної документації відділу Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області від 27 серпня 2014 року та Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації від 19 лютого 2014 року де відсутні обмеження її використання (т.1 а.с.17-22).
Ситуаційні схеми розташування земельної ділянки відносно урізу не складалися.
Таким чином, навіть у разі отримання у 2013 році копій рішень № 9 від 14 грудня 2012 року та № 11 від 26 грудня 2012 року, прокурор зі змісту цих рішень не мав можливості довідатись про їх незаконність та порушення суспільних інтересів та інтересів громади.
Дізнатися про незаконність рішень сільради прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.
За правилами статті 19 Закону «Про прокуратуру», в чинній та той час редакції, прокурор проводить перевірку виконання законів лише за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності та за наявності приводів. Втручання у господарську діяльність інших суб'єктів здійснюється лише у разі, якщо така діяльність суперечить чинному законодавству.
Проте у період 2012-2013 років заяв та повідомлень про порушення законності рішеннями сільради до органів прокуратури не надходило.
Будівництво на спірній ділянці не здійснювалось (а.с. 23, 35), що перешкоджало своєчасному виявленню цих фактів як прокурором, так і громадою.
Факт порушення законності при ухваленні рішень Коблівською сільрадою став відомий органам прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016150000000137, зареєстрований 17 червня 2016 року за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Коблівської сільської ради при прийнятті рішень про надання у приватну власність земельних ділянок (т.1 а.с. 37).
Скарга щодо незаконності передачі у власність земельних ділянок надійшла до органів прокуратури у червні 2016 року (т.1 а.с. 42).
Отже, колегія суддів вважає, що про дійсне порушення інтересів громади та державних інтересів рішеннями Коблівської сільради прокурор дізнався не раніше червня 2016 року.
Звернувшись з позовом у липні 2017 року прокурор не пропустив позовну давність, строк якої встановлено статтею 257 ЦК України.
За вказаних обставин відсутні підстави для застосування позовної давності до позовних вимог заявлених прокурором у даній справі. В зв'язку з чим відповідна заява представника відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а аналогічні доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не визнані договори купівлі-продажу земельної ділянки недійсними та неправомірно застосовано положень ст. 388 ЦК України, оскільки на думку а апелянта, спірна земельна ділянка вибула із володіння власника відкрито та гласно, про що було відомо громаді села.
Так, згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного судку України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Діючи від імені територіальної громади с. Коблеве, Коблівська сільська рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади.
Безвідплатне набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку територіальної громади села відбулось на підставі рішень Коблівської сільської ради, які прийняті з численними порушеннями закону. У зв'язку з цим, Коблівська сільська рада не мала права відчужувати на користь ОСОБА_4 спірну земельну ділянку, а право власності на неї набуто останньою безпідставно.
Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені територіальної громади села відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це передбачено ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади с. Коблеве. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_1 у власність належного власника-територіальної громади с. Коблеве в особі Коблівської сільської ради.
За такого районним судом вірно застосовано положення ст. 388 ЦК України.
Підлягають відхиленню і посилання представників відповідача ОСОБА_1 на те, що відповідно до Генерального плану с. Коблеве спірна земельна ділянка не віднесена до прибережної захисної смуги. Так, відповідно до повідомлення апеляційному суду Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 1 червня 2018 року в чинному Генеральному плані с. Коблеве, затвердженому рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року № 28 на схемі «Проектні планувальні обмеження» зображено пропозицію з встановлення прибережної захисної смуги. Проте проект землеустрою саме у відповідності до вказаної пропозиції не виготовлений та не затверджений у встановленому законом порядку.
Наголошення в судовому засіданні представників апелянта на вибірковості прокурора щодо пред'явлення позовних вимог саме до ОСОБА_1, і непред'явлення таких позовів до аналогічних власників суміжних земельних ділянок, не можна прийняти до уваги, оскільки вказане виходить за межі предмету спору у даній справі, проте може бути підставою для звернень до відповідних органів, які контролюють законність діяльності прокурора.
В судовому засіданні апеляційної інстанції приймав участь особисто ОСОБА_1 його представники ОСОБА_2, ОСОБА_3, які надавали пояснення, докази та заявляли клопотання, що досліджено апеляційним судом та надана наведеному вище оцінка.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, виходячи з положень ст.. 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вказане рішення залишити без змін.
Виходячи з вимог статті 88 ЦПК України (діючої на час ухвалення рішення) та враховуючи необхідність захисту порушених прав пов'язаних з протиправною діяльністю Коблівської сільради, колегія суддів вважає правильним покладенням на неї судових витрат, сплачених прокурором.
Керуючись статями 367, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 7 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту 1 червня 2018 року.
Судді : Т.З. Бондаренко
О.О. Данилова
Н.О. Шаманська
