Постанова
Іменем України
08 травня 2018 року
м. Київ
справа № 127/21595/16-ц
провадження № 61-10203св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року у складі судді Бойка В. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Берегового О. Ю., Медяного В. М.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) про встановлення факту перебування у трудових відносинах.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2013 року він працював на посаді керівника відділу логістикиу ФОП ОСОБА_3, а 14 березня 2016 року на електронну пошту отримав наказ ФОП ОСОБА_3 від 11 березня 2016 року № 16/З-П про його звільнення із займаної посади за порушення корпоративних принципів та цінностей з 11 березня 2016 року.
Вважаючи своє звільнення незаконним, він звернувся до суду із позовом до ФОП ОСОБА_3 про поновлення на роботі, однак останній заперечує наявність між сторонами трудових відносин, оскільки 20 грудня 2015 року між ними було укладено договір підряду, за умовами якого ОСОБА_1 виконував свою роботу у період з 20 грудня 2015 року до 01 березня 2016 року як підрядник.
Оскільки ФОП ОСОБА_3 заперечує факт перебування з ним у трудових відносинах, ОСОБА_1 просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року. Встановлення цього факту необхідно йому для правильності нарахування трудового стажу.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо наявності між сторонами трудових відносин. Дії відповідача щодо забезпечення ОСОБА_1 робочим місцем, необхідними засобами зв'язку, комп'ютером вказують лише на виконання умов договору підряду, укладеного між сторонами. При цьому, відповідно до норм трудового і цивільного законодавства договір підряду за своїм змістом та правовою природою не є трудовим. Крім того, позивач не писав заяви про прийняття та звільнення з роботи, не ознайомлювався з такими наказами, а відповідач не видавав наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частиною другою статті 2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Пунктом шостим частини першої статті 24 цього Кодексу встановлена обов'язковість додержання письмової форми трудового договору при укладенні його з фізичною особою. Тому, встановивши, що позивач заяви про прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_3 не подавав, а уклав з ним договір підряду на виконання окремих робіт, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили належним чином зміст укладеного сторонами договору підряду, оскільки він містить явні ознаки трудового договору. Крім того, роботодавець забезпечив його робочим місцем і всім необхідним обладнанням і матеріалами, та фактично допустив до виконання трудових обов'язків, що свідчить про укладення сторонами саме трудового договору. Також суди не дали оцінку тій обставині, що він отримував заробітну плату щомісячно в установленому розмірі та відповідачем був виданий наказ про його звільнення із займаної посади, що свідчить про наявність між сторонами трудових відносин.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 20 грудня 2015 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3 було укладено договір підряду, за умовами якого підрядник - ОСОБА_1 зобов'язався на свій ризик виконати за дорученням замовника - ФОП ОСОБА_3 обумовлену цим договором роботу, зокрема: пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв'язків з існуючими клієнтами. Строк дії договору встановлено до 31 березня 2016 року.
Разом з тим, позивач пред'являючи позов зазначав, що працював у відповідача з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року.
Наказом ФОП ОСОБА_3 від 11 березня 2016 року ОСОБА_1 за порушення корпоративних принципів та цінностей було звільнено із займаної посади з 11 березня 2016 року (а. с. 4).
Вважаючи, що між сторонами склалися трудові відносини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11 березня 2016 року для вирішення у подальшому питань щодо трудового стажу.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України (в редакції чинній станом на листопад 2013 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).
Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Умовами договору підряду від 20 грудня 2015 року, укладеного між сторонами, визначено, що ОСОБА_1 здійснює пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв'язків з існуючими клієнтами, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.
Апеляційний суд не звернув увагу, що в договорі підряду від 20 грудня 2013 року не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
Також суд не врахував, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Разом з тим, апеляційним судом не встановлено наявність чи відсутність актів виконаних робіт за цивільно-правовим договором, складених сторонами цього договору.
Не досліджено судом і того, чи мала оплата праці за виконану роботу систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.
Крім того, апеляційний суд, вказуючи на наявність між сторонами цивільно-правових відносин, що випливає зі змісту договору підряду від 20 грудня 2015 року, не звернув увагу, що предметом позову було встановлення факту перебування у трудових відносинах з листопада 2013 року та не дослідив, які відносини існували між сторонами до укладення цього правочину. Судом не дана правова оцінка наказу ФОП ОСОБА_3 від 11 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади та у зв'язку з чим такий наказ, який видає роботодавець, а не сторона договору підряду, видавався.
Без з'ясування вказаних обставин у сукупності та без встановлення факту виконання позивачем саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, чи перебування його у цивільно-правових відносинах з відповідачем, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до прийняття незаконної постанови, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк
