СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
20 квітня 2018 р. Справа № 818/1526/18
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Шевченко І.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1Б.) з позовною заявою до начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області ОСОБА_2 (далі - відповідач, начальник Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_2М.) про:
1) визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області, що полягає в ненаданні відповіді на питання 2, 3, 4, 5 заяви від 10.09.2017 №431 та невиконанні законних вимог, викладених в пунктах 3, 5 заяви;
2) зобов’язання відповідача надати відповідь на питання 2, 4 заяви від 10.09.2017 №431.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10.09.2017 він звернувся до начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_2 із заявою №431, в якій просив:
1) внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України службове підроблення;
2) якщо слідчий або інші працівники Лебединського ВП, писатимуть рапорти чи висновки в яких стверджуватимуть про відсутність в заяві ознак кримінального правопорушення, просив детально мотивувати своє рішення, назвати докази і повідомити обставини на підставі яких працівники поліції дійшли такого висновку, вказати статтю закону, яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні, та назвати докази і зазначити обставини на підставі яких слідчий дійшов такого висновку та спростував факти викладені в заяві, та описати процес здійснення слідчим оцінки обґрунтованості заяви з повідомленнями про кримінальне правопорушення;
3) до внесення відомостей в ЄРДР заборонив проводити будь які інші дії пов’язані з даним його зверненням, в тому числі - робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб;
4) якщо до внесення зазначених відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з даного приводу, просив назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони якими вони керувались при проведенні перевірки;
5) якщо Лебединський ВП все ж таки буде проводити перевірку, без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити його до цієї перевірки.
На вказану заяву, позивач отримав відповідь за підписом начальника Лебединського ВП Сумського РВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_2 від 22.09.2017, в якій повідомлялось про відсутність в поданій заяві ознак кримінального чи адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 вважає, що відповідач, розглянувши питання 2, 3, 4, 5 заяви по Закону України «Про звернення громадян», вчинив бездіяльність, що полягає у порушенні його прав шляхом ненадання йому інформації на запит, не залучення його до перевірки. При цьому, відповідач, при розгляді цих питань не виконав всіх вимог ст.ст. 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян». Також стверджує, що питання 1 його заяви підлягає розгляду в межах КПК, оскільки це повідомлення про злочин, а інші питання, зокрема, 2, 3, 4 та 5, мають форму інформаційних запитів, які підлягають розгляду згідно Закону України «Про звернення громадян».
Перевіривши матеріали поданого позову, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у справі, приймаючи до уваги наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
П.п. 1,2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (ч.5 ст.5 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах. При цьому, згідно п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 бездіяльності посадової особи Лебединського ВП ГУНП в Сумській області щодо неналежного розгляду його заяви від 10.09.2017 №431, в якій він повідомляв про кримінальне правопорушення. При цьому всі 2,3,4,5 пункти заяви позивача №431, адресованої відповідачу щодо надання мотивованого рішення про відсутність в його заяві ознак кримінального правопорушення (п.2 заяви), щодо заборони проводити перевірку, збирати докази, опитувати осіб та вчиняти будь-які дії стосовно поданої заяви про кримінальне правопорушення до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР (п.3 заяви), щодо повідомлення про осіб, які проводили перевірку за його заявою про кримінальне правопорушення з посиланням на норми закону (п.4 заяви) та щодо залучення його до перевірки, проведеної за його заявою про кримінальне правопорушення (п.5 заяви), випливали саме з першої вимоги заяви - про внесення до Єдиного реєстру відомостей про кримінальне правопорушення та були пов’язані виключно з перевіркою поданої заяви про вчинення кримінального правопорушення.
При цьому згідно ч.1 ст.1, ч.1 ст.4 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 №4651-VІ (далі – КПК України) порядок кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 статті 3 КПК України) на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України. Так, за приписами п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. При цьому, у відповідності до приписів частини 1 статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення (якою, в тому числі, являється і заява позивача від 10.09.2017 №431) за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Таким чином спір, що виник між сторонами в даній справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч.2 ст.2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України, однак адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника.
Також варто відмітити, що відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі “Zand v. Austria” зазначив, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “всю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Верховний Суд України неодноразово, в тому числі в постановах від 24 квітня 2012 року (справа № 21-989во10) від 16 вересня 2015 року (справа № 21- 1666а15), вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001р. №6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Схоже міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011, в якому відмічено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
За таких обставин вимоги позивача про оскарження бездіяльності посадової особи Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області під час організації перевірки заяви від 10.09.2017 про кримінальне правопорушення повинно розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, посилається на приписи Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР, відповідно до якого заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності (ст.3 Закону). Однак, той факт, що позивач вважає свою заяву, в частині, такою, що подана в порядку Закону України «Про звернення громадян» не змінює її суті, а саме, того, що вона в цілому є заявою про кримінальне правопорушення, а отже, повинна розглядатись за правилами КПК України. Крім іншого, відповідно до Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» (лист від 12.01.2017 №9-49/0/4-17), якщо особа звертається з певним документом до органів, відповідальних за реалізацію завдань кримінального провадження, пов’язаних із вчиненням, на її думку, кримінального правопорушення, то таке звернення недопустимо розцінювати як таке, в якому реалізується право особи на внесення пропозицій стосовно вдосконалення роботи органів досудового розслідування, викриття недоліків у їх роботі або як прояв участі у державних справах (тобто в порядку Закону України «Про звернення громадян», сфера застосування якого обумовлена його статтею 12, відповідно до якої, дія цього не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України», законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження»).
Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі серед іншого, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи що спірні правовідносини стосуються діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, що, в свою чергу, виключає можливість її розгляду в порядку адміністративного судочинства, вбачається необхідним відмовити у відкритті провадження у даній справі.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 248, 293, 295, пп.15.5 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд його заяви віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня прийняття ухвали.
Суддя І.Г. Шевченко
