ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 905/2992/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної Азовської морської екологічної інспекції
на постанову Донецького господарського суду від 18.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Геза Т.Д., судді Дучал Н.М., Сгара Е.В.)
за позовом Державної Азовської морської екологічної інспекції
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкріт-Бетон" та Фізичної особи - підприємця Кухарева Ярослава Віталійовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Маріупольська міська рада
про стягнення 1 894 036,50 грн.
за участю:
позивача; Самохвалова К.В. (довіреність від 14.02.18)
відповідача 1: Продун Г.М. (договір про надання правової допомоги від 19.11.2016)
відповідача-2: Кухарев Я.В., Продун Г.М. (довіреність від 05.01.17),
ВСТАНОВИВ :
Звернувшись у суд з даним позовом, Державна Азовська морська екологічна інспекція (далі - позивач) просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкріт-Бетон" (далі - відповідач-1) 1 894 036,50 грн. шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної позивачем планової перевірки дотримання відповідачем-1 вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних, земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами було складно акт № 55, яким встановлено засмічення земельних ділянок, площею 612 кв.м, будівельними та промисловими відходами, розташованих за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Мініна, 7, на яких здійснює виробничу діяльність відповідач-1 згідно договору оренди нежилого майнового комплексу від 03.01.2012, що є порушенням вимог ст.96 Земельного кодексу України, ст.17 Закону України "Про відходи", ст.35 Закону України "Про охорону земель". У зв'язку з чим, наявні правові підстави для покладення на відповідача-1 відповідальності у вигляді відшкодування заподіяної ним шкоди у відповідному розмірі.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.03.2017 (суддя Харакоз К.С.), позов задоволено, стягнуто з відповідача-1 на користь Державного бюджету України, обласного бюджету Донецької обласної ради та місцевого бюджету м.Маріуполя 1 894 036,50 грн. шкоди зі стягненням на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області,вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову до відповідачів, вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що порушення відповідачем-1 вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони земель встановлено у акті перевірки № 55, який підписано відповідачем-1 без зауважень та заперечень. Також позивач вказував, що за виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства було притягнуто директора відповідача-1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у відповідному розмірі, який оплатив його у добровільному порядку. Тобто відповідач-1 визнав свою винну, чим підтвердив порушення вимог природоохоронного законодавства, що є підставою для стягнення з нього шкоди у зазначеному розмірі. Позивач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про його участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції та у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив його права на участь в судовому засіданні. Позивач наголошує на тому, що у зв'язку із зміною колегії суддів згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2017 та від 17.10.2017, апеляційний суд в порушення приписів норм процесуального права, 18.10.2017 не розпочав розгляд справи заново. Крім того, позивач посилається на те, що апеляційний суд приймаючи оскаржувану постанову відмовив у задоволенні позовних вимог відносно Фізичної особи - підприємця Кухарева Ярослава Віталійовича (далі-відповідач-2), в той час, як позивач, з урахуванням відповідних письмових пояснень, відносно даної особи вимог не висував.
У відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану позивачем постанову суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що позивачем не доведено спричинення шкоди відповідачем-1. Більш того, земельна ділянка на момент проведення позивачем перевірки перебувала у комунальній власності громади міста Маріуполя і право користування на неї до 07.12.2015 відповідач не набув. При цьому відповідачі вказують на те, що акт перевірки є неналежним і недопустимим доказом засмічення відходами земельних ділянок відповідачем-1, оскільки даний акт складений у спосіб, що не передбачений Законом України "Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", що виключає відповідальність відповідача-1 у вигляді відшкодування шкоди.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 03.01.2012 між відповідачем-1 та Фізичною особою - підприємцем Кухаревим Ярославом Віталійовичем було укладено договір оренди нежитлового майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м.Маріуполь, вул.Мініна, б.7, строком до 31.12.2014.
За результатами проведеної позивачем у період з 19.05.2014 по 06.06.2014 планової перевірки встановлено, що земельні ділянки, які згідно схеми розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул.Мініна, б.7, якими користується відповідач-1 у своїй господарській діяльності, засмічені відповідними відходами, загальна площа засмічення земельних ділянок становить 612 кв.м, про що позивачем складено відповідний акт перевірки № 55, який був отриманий відповідачем-1 та підписаний ним без жодних зауважень.
За допущене порушення вимог природоохоронного законодавства відносно директора відповідача-1 в особі ОСОБА_7 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 20.05.2014 № 008653 та на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення від 20.05.2014 № 220/008653 на вказану посадову особу відповідача-1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн., який було сплачено відповідачем-1.
За результатами проведеної перевірки, позивачем був виданий відповідачу-1 припис з вимогою прибрати відходи із земельних ділянок, не допускати їх засмічення, дотримуватися порядку зберігання та розміщення відходів, у строк до 01.09.2014
При здійснені розрахунку шкоди за засмічення земельних ділянок, позивач керувався Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 27.10.1997 № 171 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за № 285/2725, (із змінами і доповненнями в редакції від 04.04.2007), у зв'язку з чим за розрахунком позивача розмір шкоди склав 1 894 036,50 грн.
Позивач звертався до відповідача-1 із претензією у якій пропонував йому добровільно оплатити заподіяну державі шкоду в розмірі 1 894 036,50 грн., але відповідач-1 відхилив її пославшись на те, що виявлені при перевірці матеріали не відносяться до категорії відходи, не порушують норм природоохоронного законодавства та не спричиняють шкоди навколишньому природному середовищу.
Суд першої інстанції, свій висновок про задоволення позову мотивував тим, що наявні матеріали у справі підтверджують порушення відповідачем-1 вимог природоохоронного законодавства, у зв'язку з чим у його діях наявний склад правопорушення, що є підставою для стягнення з нього шкоди у відповідному розмірі.
Скасовуючи наведене рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові відносно обох відповідачів, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було проведено ґрунтових досліджень якості землі та ґрунтів, що передбачено Законом України "Про охорону земель", а також не проведено відбір проб та інструментарно - лабораторні вимірювання, які визначені Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, що затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 N 464 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.01.2009 за N 18/16034, оригінал схеми розташування засмічення земельних ділянок в матеріалах справи відсутній, інформація щодо повірки рулетки, якою здійснювався вимір висоти та площі земельних ділянок відсутня, доказів віднесення відходів до відповідного класу небезпеки не наведено у розрахунку, а тому позивач не довів, що відповідач-1 здійснив засмічення земельних ділянок та наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає покладення на відповідача-1 відповідальності.
Однак з такими правовими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи із наступного.
Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).
Пунктом "б" частини першої статті 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.
Згідно пункту "в" частини першої статті 211 наведеного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за засмічення земель промисловими, побутовими та іншими відходами.
Приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ч.1). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4).
Частиною першою статті 69 вказаного Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Для визначення порядку розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб'єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 N171 затверджена Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства.
Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин засмічення земельної ділянки, яке відображене у акті перевірки, відбулося внаслідок дій відповідача-1, що підтверджується підписаним ним актом перевірки № 55 без заперечень, та сплаченим добровільно штрафом, який було покладено на його керівника.
Враховуючи наведені положення законодавства, завдана шкода навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню.
Оскільки апеляційним судом необґрунтовано відмовлено у позові на підставі лише посилань відповідачів, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та оскільки відповідачем-1 сума шкоди не спростована, а суд першої інстанції припустився помилки щодо розподілу пропорційного розмірів шкоди, яка підлягала зарахуванню до відповідних бюджетів, що визначена чинним законодавством та відносно позовних вимог до відповідача-2, суд правових висновків не навів, суд касаційної інстанції вважає за можливе за результатами скасування судових рішень прийняти нове, про задоволення позову до відповідача-1.
За вказаних обставин вимоги позивача ґрунтуються на фактичних обставинах справи та приписах чинного законодавства.
Щодо позовних вимог до відповідача-2, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про його участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції та у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив його права на участь в судовому засіданні, відхиляються, оскільки не вбачається, що така відмова була незаконною.
Так, відповідно до приписів стаття 74І Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.
Оскільки підстав вважати, що така відмова у задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції була незаконною немає, у цій частині доводи, наведені у касаційній скарзі, не є підставою для скасування судового рішення.
Доводи позивача про те, що у зв'язку із зміною колегії суддів згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2017 та від 17.10.2017, апеляційний суд в порушення приписів норм процесуального права 18.10.2017 не розпочав розгляд справи заново, спростовуються протоколом судового засідання апеляційної інстанції від 18.10.2017 згідно якого, апеляційний суд виконав вимоги процесуального законодавства щодо вирішення можливих клопотань про відводи, інших клопотань, та розглянув спір по суті.
Щодо посилань відповідачів у відзиві на те, що відповідач-1 не повинен відповідати за засмічення земельної ділянки, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що відповідач-1 довів, що інша особа здійснила засмічення земельної ділянки, в ході проведеної за участі його керівника перевірки, цих обставин не зазначав в акті перевірки, не доводив їх перевіряючому органу.
Твердження відповідачів про те, що позивач склав акт не у спосіб визначений законом, а тому даний акт не міг оцінюватися судом, як доказ, відхиляються, так як згідно частини третьої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтею 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, зокрема, що в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
Відповідно до статті 47 вказаного Закону для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, які утворюються за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч.2 ст.47 вказаного Закону).
Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення (ч.6 ст.47 вказаного Закону).
Разом з тим, зазначений Закон не визначає розміру частин грошових стягнень які мають перераховуватись вказаним фондам охорони навколишнього природного середовища, при цьому у п.4 частини першої статті 691 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Пункт сьомий частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України визначає, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Враховуючи наведені положення законодавства, завдана шкода навколишньому природному середовищу підлягає зарахуванню до спеціального фонду Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, фонду охорони навколишнього природного середовища Донецької обласної ради, фонду охорони навколишнього природного середовища Маріупольської міської ради у відповідних сумах, у зв'язку із чим рішення місцевого господарського суду у цій частині щодо зарахування майнової шкоди на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області, не ґрунтується на наведених положеннях чинного законодавства, а тому не може бути залишено в силі.
Оскільки суд першої інстанції не здійснив розподіл коштів між відповідними бюджетами у відповідних сумах, судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню.
Згідно положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому правові підстави для вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, у суду касаційної інстанції відсутні.
Відповідно до приписів статті 311 цього Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч.2). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3).
За вказаних обставин рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із прийняттям у справі нового рішення - про задоволення позову.
Положеннями пункту 1 частини четвертої, частини 14 статті 129 вказаного Кодексу визначено, що судовий збір покладається у разі задоволення позову на відповідача, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, відповідачем-1 повинні бути відшкодовані витрати позивача, понесені останнім при сплаті судового збору за розгляд позову та касаційної скарги.
Згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ суду видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Керуючись статтями 231, 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної Азовської морської екологічної інспекції задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду Донецької області від 09.03.2017 у справі № 905/2992/16 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов Державної Азовської морської екологічної інспекції задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкріт-Бетон"до: спеціального фонду Державного бюджету України 568 210 (п'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті десять) грн. 95 коп. майнової шкоди; фонду охорони навколишнього природного середовища Донецької обласної ради 378 807 (триста сімдесят вісім тисяч вісімсот сім) грн. 30 коп. майнової шкоди, фонду охорони навколишнього природного середовища Маріупольської міської ради 947 018 (дев'ятсот сорок сім тисяч вісімнадцять) грн. 25 коп., майнової шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкріт-Бетон" на користь Державної Азовської морської екологічної інспекції (код ЄДРПОУ: 37989735) 65344 (шістдесят п'ять тисяч триста сорок чотири) грн. 26 коп. судових витрат за подання позову та касаційної скарги.
Закрити провадження у справі № 905/2992/16 в частині позовних вимог до Фізичної особи - підприємця Кухарева Ярослава Віталійовича.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов
