ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2018 року
Справа № 804/1499/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя - Букіна Л.Є.,
за участі:
секретаря судового засідання - Бутенко П.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Кисельов Б.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування збитків, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу Державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу Державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Кисельова Б.В. (далі - державний виконавець) в порушенні строків вчинення виконавчих дій та стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 160305,25 грн.
В обґрунтування позову посилався на протиправну бездіяльність державного виконавця, який в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» несвоєчасно направив до відповідного органу постанову про закінчення виконавчого провадження та припинення розшуку майна боржника, через що позивач був позбавлений можливості на законних підставах користуватися таким майном та зазнав збитків на суму 160305,25 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду від 05.03.2018 року, позивачем серед іншого надіслано клопотання про поновлення строків звернення до суду.
З метою встановлення вказаних у такому клопотанні обставин ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні позивач та його представник заявлене клопотання підтримали та зазначили про не пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач скористався правом досудового порядку врегулювання спору, а тому мають бути застосовані строки звернення до суду з урахуванням положень ч.4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Представник відповідача вирішення заявленого клопотання залишив на розсуд суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду з огляду на таке.
Судом встановлено, що державним виконавцем 15.08.2017 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54507637 щодо виконання виконавчого напису №5024, виданого 22.06.2017 року приватним нотаріусом Завалієвом А.А. (далі - виконавчий напис), за яким необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість розмірі 217339,16 грн. та постанову про арешт майна боржника. 19.08.2017 року державним виконавцем прийнято постанову ВП № 54507637, якою оголошено у розшук майно боржника: транспортний засіб марки DAF FT95, 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1, КАМАЗ 5410, 1984 року випуску, державний номер НОМЕР_2, KRONE 001, напівпричіп, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_3.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2017 року у справі № 202/6693/17 (2/202/2928/2017), яке набрало законної сили 22.12.2017 року виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.
Судом також встановлено, що виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на транспорті засоби, що належить позивачу, завершено, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2017 року ВП № 54507637, яка надіслана засобами поштового зв'язку 26.12.2017 року, що підтверджується супровідним листом від тієї ж дати та отримана позивачем 28.12.2017 року, що не є спірним. При цьому, вказана постанова також надіслана у тому числі і на адресу Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУ Національної поліції у Дніпропетровській області (далі - УІПКП) і на адресу територіального сервісного центру 1249 регіонального сервісного центру МВС у Дніпропетровській області.
У подальшому позивач звертався із заявами до начальника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області і до УІПКП про надання інформації щодо зняття його майна з розшуку з ІС «Відеоконтроль-Рубіж» та із відповіді УІПКП від 07.02.2018 року (отриманої позивачем 13.02.2018 року) дізнався, що 06.02.2018 року за вх. №1641 до управління надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження, яка надана особисто державним виконавцем. Також вказаним листом позивача повідомлено, що 07.02.2018 року до ІС «Відеоконтроль-Рубіж» внесено інформацію про припинення розшуку транспортних засобів боржника.
Позивач для захисту своїх прав просить суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця, яка на його думку полягає у не винесенні останнім постанови про зняття арешту з його майна в день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та не вчиненні дій щодо направлення до відповідного органу постанови про закінчення виконавчого провадження та припинення розшуку майна боржника. Оскільки наявність арешту в період з 22.12.2017 року по 07.02.2018 року перешкоджала розпоряджатись майном для здійснення господарської діяльності також просить стягнути з відповідача завдані збитки у розмірі 160305,25 грн.
При вирішенні питання щодо строків звернення до суду суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Крім того, суд звертає увагу, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені ст.287 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У п.1 ч.2 ст.287 КАС України зазначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Крім того, частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, у спірних правовідносинах виконавчим документом є виконавчий напис нотаріуса, а не судове рішення, а тому вказана норма у спірних правовідносинах не може бути застосована.
Позивач, який у спірних правовідносинах є учасником виконавчого провадження, у клопотанні про поновлення строків звернення до суду вказує, що про порушення свого права він дізнався 27.12.2017 року, проте позов був пред'явлений до суду лише 27.02.2017 року, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.287 КАС України.
Судом не беруться до уваги твердження позивача про те, що він скористався правом досудового врегулювання спору, а тому цей строк продовжений до шести місяців, виходячи з такого.
Частиною 4 ст.122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що позивач 27.12.2017 року звертався до начальника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м.Дніпра із заявою щодо усунення порушень закону та надіслання йому постанови про закриття виконавчого провадження, постанови про зняття з арешту та розшуку майна (а.с.60-61).
Сторонами не заперечується, що постанова про закриття виконавчого провадження від 26.12.2017 року, якою також вирішено питання про припинення розшуку майна боржника, оголошеного відповідно до постанови про розшук майна боржника від 19.08.2017 року отримана позивачем 28.12.2017 року.
Суд звертає увагу, що азб.2 ч.4 статті 122 КАС України містить посилання на відлік строку з моменту прийняття рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Проте, діючий Закон України «Про виконавче провадження» не містить положень щодо прийняття рішення за результатами розгляду вказаної вище заяви від 28.12.2017 року, а тому відсутні підстави вважати, що позивач скористався правом на досудове врегулювання спору.
Крім того, стаття 122 КАС України є загальною нормою, якою врегульовані строки звернення до суду, проте у спірних правовідносинах має бути застосовані положення ст.287 КАС України, які передбачають право звернення до суду протягом 10 днів.
Оскаржуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного, на думку позивача, направлення для виконання відповідному органу постанови про зняття з розшуку майна від 27.12.2017 року, позивач незгоден із діями державного виконавця щодо несвоєчасного направлення постанови про закриття виконавчого провадження від 27.12.2017 року.
Про ці протиправні, на думку позивача, дії позивач дізнався з листа Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 07.02.2018 року, яка отримана позивачем 13.02.2018 року, про що особисто ним зазначено у позовній заяві від 27.02.2018 року (а.с.65).
Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав дізнався 13.02.2018 року, проте звернувся до суду 27.02.2018 року.
Суд керуючись ч. 2 ст. 8 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 1-9/2011 від 13 грудня 2011 р. № 17-рп/2011, надаючи оцінку конституційності скорочення строків на звернення до суду, серед іншого зазначено, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою, а тому у процесуальних кодексах лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України.
З наведеної правової позиції Конституційного Суду України слідує, що наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
В силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Розглянувши матеріали позову та доданих до нього документів суд вважає, що наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не зазначено та судом з матеріалів позовної заяви не встановлено, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Посилання позивача на шестимісячний строк звернення до суду судом не приймається, оскільки як вже визначено вище, до вказаних відносин підлягають застосування приписи ст. 287 КАС України, які встановлюють десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. При цьому, Закону України «Про виконавче провадження» не містить приписів щодо досудового врегулювання спору.
Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи, що вказані позивачем обставини пропуску строку звернення до суду є неповажними, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. 122, 123, 240, 248, 256, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4, АДРЕСА_1) до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Л.Є. Букіна
