Справа № 219/5775/17
2-а/219/15/2018
Артемівський міськрайонний суд Донецької області
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
13 березня 2018 року м. Бахмут
Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі
головуючого судді Давидовської Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Тулаїнової О.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до відповідача – Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області,
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА _1 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (далі – Рада, відповідач), які під час підготовчого провадження уточнив шляхом їх зменшення, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що згідно розпорядження сільського голови Красненської сільської ради № 15к від 1 липня 2013 року був прийнятий на посаду юрисконсульта Ради та відповідно до розпорядження №18к від 08 липня 2013 року на нього було покладено виконання обов’язків землевпорядника Ради на час відсутності основного працівника. Зазначає, що відповідно до розпорядження сільського голови № 16к від 10 червня 2016 року «Про припинення трудового договору юрисконсульта Красненської сільської ради» його було звільнено з посади юрисконсульта Красненської сільської ради, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням з 10 червня 2016 року. Позивач стверджує, що за час роботи у Красненській сільській раді адміністрацією сільської ради неодноразово порушувались його права, гарантовані ст. 43 Конституції України, КЗпП України, та іншими нормативно-правовими актами України, а саме: виплата заробітної плати меншої, ніж встановлено чинним законодавством України; відмова оплачувати виконання обов’язків землевпорядника сільської ради. Зокрема зазначає, що у порушенням умов законодавства у розпорядженні про призначення посаду не було вказано розміру розмірів посадового окладу та не проводилась оплата його праці на посаді землевпорядника за суміщенням; вважає, що його посадовий оклад повинен був визначатись у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі – Постанова №1298). У зв’язку за зазначеним заявник зазначив, що бездіяльність Красненської сільської ради щодо приведення умов оплати праці у відповідність до законодавства України, та відмова від встановлення та виплати доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника - протиправні, порушують державні гарантії у сфері оплати праці та умови Колективного договору Красненської сільської ради, а саме Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 5 січня 2007 року №5/4-107, тому просить визнати бездіяльність Ради щодо невстановлення та невиплати доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника протиправною та стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату (посадовий оклад) за період з 1 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 231,19 грн та надбавку за виконання обов'язків землевпорядника Красненської сільської ради з 08 липня 2013 року по у сумі 19 712, 99 грн. Окрім зазначеного позивач стверджує, що в день його звільнення 10 червня 2016 року Рада не провела зі мною повний розрахунок при звільненні. Розрахунок при звільненні був мною отриманий лише 30 червня 2016 року, тобто через 20 днів після мого звільнення, що підтверджується наданою Радою інформацією щодо нарахованих сум заробітної плати за період з 1 липня 2013 року по 10 червня 2016 року та банківською випискою з особового рахунку за період з 1 липня 2013 року по 18 серпня 2016 року. У зв’язку з порушенням строків виплати розрахункових коштів при звільненні, виплаті не у повному обсязі заробітної плати за час роботи позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня мого звільнення по день прийняття рішення судом. У зв’язку з довготривалим порушенням сільською радою прав та законних інтересів, що призвели до поганого самопочуття, безсоння та змусили докладати додаткових зусиль для організації життя, позивач також просить стягнути з Ради в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди 10 000 грн.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
Далі ухвалою від 27 лютого 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із позовом до Ради; у задоволенні клопотання представника Ради про залишення адміністративного позову без розгляду відмовлено; закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначити її до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені в уточненій позовній заяві (а.с.198-203), просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач та його представник заяви по суті спору не надали; у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала з підстав його необґрунтованості. Зокрема, зауважила, що Рада діяла у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстав для задоволення позову немає. Поряд з цим зазначила, що вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11 червня 2016 року по 30 червня 2016 року (20 днів) є правомірними, обґрунтованими і можуть бути задоволені судом. В іншій частині просила у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, додатково представлені ними документи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено і по суті не заперечувалось сторонами, що згідно із розпорядженням сільського голови Красненської сільської ради № 15к від 1 липня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду юрисконсульта Красненської сільської ради та відповідно до розпорядження голови Красненської сільської ради № 18к від 8 липня 2013 року на нього було покладено виконання обов’язків землевпорядника Ради на час відсутності основного працівника (а.с.19-21, 24-25).
Далі розпорядженням сільського голови Красненської сільської ради № 16к від 10 червня 2016 року «Про припинення трудового договору юрисконсульта Красненської сільської ради» ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта Красненської сільської ради, відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 10 червня 2016 року (а.с.75).
Згідно пояснень сторін у зв’язку з реорганізацією органів місцевого самоврядування Красненська сільська рада Артемівського району Донецької області у 2016 році реорганізована шляхом перейменування у Іванівську сільську раду Бахмутського району Донецької області з правами та обов’язками правонаступника. Зазначений факт визнаний сторонами і не потребує додаткового доказування.
Щодо вимог про стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати (посадовий оклад) за період з 01 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 2031,19 грн суд ураховує таке.
Установлено, що розпорядженням сільського голови Красненської сільської ради №15к від 1 липня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду «юрисконсульта» Красненської сільської ради. Водночас розмір його посадового окладу відповідно до штатного розпису, надбавок та доплат, як то передбачено положеннями п.99 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011року № 1242, у розпорядженні визначено не було. Доказів зміни або оскарження зазначеного акту суду не представлені.
За змістом пояснень сторін та довідки Ради №113/02-34 від 28 листопада 2017 року (а.с.170) посада юрисконсульта була введена у штатний розпис за рекомендацією згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 1997 року № 1349 «Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування» (далі – Постанова №1349), яка втратила чинність 01 січня 2015 року, і заробітна плата юрисконсульту Красненської сільської ради ОСОБА_1 нараховувалась, зокрема, згідно положень Додатків №№54, 57 Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі – Постанова №268) як особі, яка працює на посаді «спеціаліста».
З положень зазначеної Постанови №1349 убачається, що рекомендовано, зокрема, головам сільських рад під час підготовки пропозицій щодо структури виконавчого апарату рад, загальної чисельності апарату рад та їх виконавчих комітетів дотримуватися типових штатів згідно додатків. Додатком №5 указаної постанови рекомендовано ввести, серед іншого, посаду «спеціаліста-юрисконсульта».
Проте, слід зазначити, що відповідно до змісту Посадової інструкції юрисконсульта, затвердженої головою Красненської сільської ради 01 липня 2013 року (Розділи I та VI), зазначена посада «юрисконсульт» належить до професійної групи «Професіонали» з кваліфікаційними вимогами: повна або базова вища юридична освіта без вимоги до стажу роботи (а.с.51-54).
Суд акцентує увагу на тому, що згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 зі змінами та у редакції, що діяла у 2013-2016 роках, у Розділі 2 «Професіонали» розмежовані і є самостійними посади «Спеціаліст-юрисконсульт» («Професіонали у сфері державної служби, маркетингу, ефективності підприємництва, фінансової діяльності, раціоналізації виробництва та інтелектуальної власності» код КП 2419.3, випуск ДКХП 76) та «Юрисконсульт» («Інші професіонали в галузі правознавства» код КП 2429, код ЗКППТР 25500, випуск ДКХП 1).
З урахуванням зазначеного, суд при вирішенні спору виходить з того, що ОСОБА_1 був прийнятий Красненською сільською радою саме на посаду «юрисконсульта» (код КП 2429, код ЗКППТР 25500, випуск ДКХП 1), а не «спеціаліста-юрисконсульта» або «спеціаліста» будь-якої категорії.
Відповідно до п. 1 Постанова N 268 умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів, зокрема посадових осіб сільських, селищних рад - згідно з додатком 54.
Слід констатувати, що у додатку №54 до Постанови №268 в редакції 2013-2016 років, розмір посадового окладу за посадою «юрисконсульт» не визначений, проте положеннями пп.9.1 п.9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 05 січня 2007 року № 5/4-107, яке є додатком до Колективного трудового договору, сільський голова в межах затвердженого фонду оплати праці має право, зокрема, установлювати посадові оклади працівникам, посади яких не передбачені Постановою №268, на рівні посадових окладів відповідних категорій спеціалістів і службовців.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22).
У світлі положень законів та підзаконних актів зазначених вище, суд виходить з того, що у даному випадку дискреція органу місцевого самоврядування щодо встановлення розміру посадового окладу певної категорії працівників обмежена законом. Зокрема, за відсутності належного спеціального врегулювання і встановлення факту того, що позивач був прийнятий роботодавцем за результатами конкурсу саме на посаду юрисконсульта, слушним є посилання позивача про необхідність застосування у даних правовідносинах положень Постанови №1298 зважаючи на таке.
У додатку №5 до Постанови №1298 «Схема тарифних розрядів посад (професій) професіоналів, фахівців, керівників інших структурних підрозділів і технічних службовців, загальних для всіх бюджетних установ, закладів та організацій» установлено діапазон розрядів за Єдиною тарифною сіткою, серед іншого, також для посад (професії) «юрисконсульт» (провідні професіонали, професіонали та фахівці).
За приписами п.5 Постанови № 1298 умови оплати праці, посадові оклади (ставки заробітної плати) та ставки погодинної оплати праці, визначені цією постановою, поширюються на відповідні категорії працівників (невійськовослужбовців і тих, що не мають звань рядового і начальницького складу) всіх бюджетних установ, закладів та організацій незалежно від відомчого підпорядкування.
Положеннями п.12) ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України визначено поняття бюджетних установ. Зокрема, ними є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.
Аналізуючи зазначені положення суд дійшов до висновку, що оскільки закон відносить органи місцевого самоврядування до бюджетних установ, то згідно п.5 Постанови № 1298 її дія поширюються на умови оплати праці, посадові оклади (ставки заробітної плати) у спірних правовідносинах, що у взаємозв’язку з пп.9.1 п.9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 05 січня 2007 року № 5/4-107 кореспондує обов’язок орану місцевого самоврядування в особі сільського голови діяти у межах та у спосіб визначений указаними положеннями законодавства та Колективного трудового договору шляхом визначення розміру посадового окладу позивача за посадою «юрисконсульта» на рівні посадових окладів відповідних категорій спеціалістів і службовців згідно Постанови №1298.
Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає його вірним і з Ради на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню ненарахована та невиплачена заробітна плата (посадовий оклад) за роботу на посаді юрисконсульта за період з 01 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 2 031,19 грн. Задовольняючи вимоги в цій частині суд також ураховує, що альтернативного розрахунку відповідачем і доказів правомірності бездіяльності суду не представлено. Суд наголошує на тому, що саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства.
Розглядаючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невстановлення та невиплати доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, стягнення недоплаченої заробітної плати (доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника) за період з 8 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 19 712, 99 грн суд виходить з нижченаведеного.
Як установлено, відповідно до розпорядження голови Красненської сільської ради №18к від 08 липня 2013 року на ОСОБА_1 за його згодою було покладено виконання обов’язків землевпорядника ради на час відсутності основного працівника у зв’язку з її перебування на лікарняному по вагітності та пологами, з яким останній ознайомлений без зауважень. Указаним актом не встановлено розміру доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи не встановлено. Доказів зміни зазначеного акту, скасування тощо суду не представлено.
За приписами ст.1 Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Статтею 105 КЗпП України передбачено, що працівники можуть виконувати на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи. У таких випадках проводиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, розмір якої встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі (ч. 2 ст. 105 КЗпП України).
Міністерство праці та соціальної політики у листах від 02 грудня 2005 року № 9942/0/14-05/018-17, від 26 травня 2003 року № 18-349 роз’яснює, що оскільки відсутнє законодавче визначення понять «суміщення професій», «розширення зони обслуговування» та «виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника», то з цих питань необхідно керуватись положеннями постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 04 грудня 1981 року № 1145 та Інструкцією Держкомпраці, Мінфіну СРСР і ВЦРПС щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 04 грудня 1981 року № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 14 травня 1982 № 53-ВЛ.
Зазначені нормативні акти продовжують діяти на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР», якою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основних трудових обов’язків передбачає заміну іншого працівника, відсутнього у зв’язку з хворобою, відпусткою, відрядженням і з інших причин і за яким відповідно до чинного законодавства зберігається місце роботи (посада).
За змістом посадової інструкції юрисконсульта Красненської сільської ради не встановлено для даної посади виконання обов’язків іншого працівника, зокрема землевпорядника на час його відсутності ані за замістом, ані за прямим указанням (а.с.51-54).
З огляду на зазначене, а також ураховуючи те, що посади землевпорядника та юрисконсульта Красненської сільської ради є однаковим за категоріями і іншого не встановлено, слід констатувати, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді юрисконсульта Красненської сільської ради виконував обов’язки землевпорядника саме як тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основних трудових обов’язків, тобто не за сумісництвом або суміщенням професій.
Постановою № 1298 (із змінами) (абз. «а» пп. 3 п. 3) визначено, що доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників в бюджетній сфері встановлюється в розмірі до 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) працівника, який виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника.
У тому разі, коли умови про розмір доплат за виконання працівником поряд з основною роботою додаткової роботи за іншою професією чи посадою (суміщення професій, посад) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи не були визначені відповідно до статті 105 КЗпП України у колективному договорі розмір доплати за таку роботу, виконану за розпорядженням власника або з його відома, визначається судом з урахуванням її складності, характеру, обсягу, а також ступеня використання робочого часу та тарифної ставки працівника (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Підпунктом 9.1 п. 9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 5 січня 2007 року № 5/4-107, яке є додатком до Колективного трудового договору, визначено, що сільський голова в межах затвердженого фонду оплати праці має право, зокрема, установлювати доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників таких же категорій персоналу (у випадку відсутності в наслідок тимчасової втрати працездатності, находження у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці по вагітності і пологам, частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, яка вказана у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною віку шести років) - 50% посадового окладу по основній роботі з використанням для цього до 50% посадового окладу відсутнього працівника (а.с.48-50).
Судом установлено і сторонами не заперечувався той факт, що за час виконання обов’язків землевпорядника за період з 08 липня 2013 року по 10 червня 2016 року, незважаючи на звернення позивача із заявами (а.с.26-28), роботодавцем взагалі не встановлювалось і не виплачувалось ОСОБА_1 будь-якого розміру доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника за посадою землевпорядника.
Надаючи оцінку діям органу місцевого самоврядування в цій частині суд ураховує положення національного законодавства та колективного договору, яким установлено обов’язкове нарахування та виплату доплати роботодавцем за роботу за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, отже слід констатувати, що бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною і вимоги позивача обґрунтованими.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Поряд з цим у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Перевіривши розрахунок позивача, для якого останнім використовувалась тарифна ставка (посадовий оклад) юрисконсульта в розмірі 50%, що, на переконання суду, відповідає складності, характеру, обсягу виконання роботи за посадою землевпорядника, а також ступеня використання робочого часу, суд вважає його вірним і з Ради на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню ненарахована та невиплачена суму доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі 19 712, 99 грн. Задовольняючи вимоги в цій частині суд також ураховує, що альтернативного розрахунку відповідачем і доказів правомірності бездіяльності суду не представлено. Суд наголошує на тому, що саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства.
Відхиляючи доводи представника відповідача щодо безпідставності позову про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, оскільки ці виплати не були нараховані, а здійснення вказаних дій належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування суд виходить з наступного.
У Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року
№ 8-рп/2013 надаючи тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також Конституційний Суд України у вказаному рішенні констатував, що право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Вирішуючи спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд ураховує таке.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненніобчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до розділу IV Порядку основою для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз’яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У відповідності до довідки про доходи № 1115/02-34 (а.с.171) заробітна плата позивача на посаді юрисконсульта за квітень 2016 року (21 роб. днів) становила 2117,60 грн, за травень 2015 року (4 роб. днів) – 446,86 грн, а всього за два місяці, що передували звільненню 2564,46 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача становила 102,58 грн (2564,46 грн:25 днів).
Установлено і в цій частині сторонами не заперечувалось, що днем звільнення ОСОБА_1 є 10 червня 2016 року, отже період невиплати належної позивачу заробітної плати становить з 13 червня 2016 року по день винесення рішення (13 березня 2018 року), оскільки судом установлено вище, що роботодавцем повний розрахунок з працівником не здійснено по теперішній час, кількість робочих днів за визначений період часу складає 180 днів, а отже, середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає сплаті позивачу становить 45 135,20 грн (102,58 грн х 440 днів).
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Відтак, у резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно вказати про виплату цієї суми з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.
Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
За правилом ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, стаття 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі. Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосовувати відповідальність, що передбачена ст.237-1 КЗпП України.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
У даному випадку при визначенні розміру компенсації на відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, яка виразилась (відповідно до змісту позовної заяви) у моральних переживаннях, суд ураховує наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, а саме несвоєчасний і неповний розрахунок і, як наслідок, погіршення матеріального стану, що змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя і відстоювання своїх прав у суді. За наведених обставин суд вважає за можливе визначити компенсацію на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500 грн. Указаний розмір, на переконання суду, буде відповідати характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та вимогам розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Заперечення та доводи відповідача спростовуються вищевикладеним і не можуть бути прийняті судом до уваги.
Судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог у відповідності до положень ст.139 КАС України (загальний розмір судив витрат: за майнові вимоги – 640 грн+немайнові вимоги 640грн = 1280 грн; загальна сума майнових вимог, установлених судом, – 75 049,38 грн, задоволено – 66 549,38 грн). Отже за майновими вимогами судовий збір з відповідача підлягає стягненню на суму 567,51грн (66 549,38грн*640/75 049,38грн) + 640 грн за немайнові вимоги = 1207,51грн.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 2-15, 35, 72, 77, 90, 159-161, 168, 192-196, 227-228, 241, 244, 246, 250-251, 255, 292, 293, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області щодо ненараховання та невиплати суми доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.
Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с.Іванівське, вул.Зарічна, 2, код 04341117) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Горбатова, 61/20, ІНН НОМЕР_1) ненараховану та невиплачену суму доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі 19 712, 99 грн. з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.
Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с.Іванівське, вул.Зарічна, 2, код 04341117) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Горбатова, 61/20, ІНН НОМЕР_1) ненараховану та невиплачену заробітну плату (посадовий оклад) за роботу на посаді юрисконсульта за період з 01 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 2 031,19 грн. з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.
Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с.Іванівське, вул.Зарічна, 2, код 04341117) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Горбатова, 61/20, ІНН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніу розмірі 45 135,20 грн. з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.
Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с.Іванівське, вул.Зарічна, 2, код 04341117) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Горбатова, 61/20, ІНН НОМЕР_1) суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про стягнення суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 500 грн відмовити.
Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с.Іванівське, вул.Зарічна, 2, код 04341117) на користь держави судовий збір в сумі 1207,51 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційномупорядку протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Артемівський міськрайонний суд Донецької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомлення з рішенням суду на веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 19 березня 2018 року.
Головуючий суддя Т.В. Давидовська
