ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2018 року
Київ
справа №826/12439/16
адміністративне провадження №К/9901/4576/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Літвіної Н.М., Ганечко О.М., Коротких А.Ю. від 05 грудня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської міської державної адміністрації Виконавчого органу Київського міської ради (КМДА), в якому просив: зобов'язати Київську міську державну адміністрацію Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відновити йому пільги на житлово-комунальні послуги відповідно до статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частини третьої статті 84 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Київську міську державну адміністрацію Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) здійснити йому перерахунок плати за житлово-комунальні послуги в розмірі 50% з 01 липня 2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01 липня 2015 року позивачу було скасовано нарахування пільги, а саме - 50% знижки на оплату за користування житлово-комунальними послугами, якою він, як учасник війни, користувався відповідно до статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, у відповідь на заяву позивача щодо роз'яснення причин скасування вказаної пільги, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило, що припинення надання пільг позивачу відбулося через перевищення середньомісячного сукупного доходу його сім'ї величини доходу, яка давала право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, позивач вважає, що в силу положень статті 22 Конституції України обмеження щодо порядку надання пільги шляхом введення поняття сукупного доходу сім'ї пільговика як умови надання пільги, яке, в свою чергу, не було передбачено в статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на час надання такої пільги, є суттєвим звуженням наданих та гарантованих законодавством права та свобод громадянина, що є недопустимим.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено: зобов'язано Київську міську державну адміністрацію Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) відновити позивачу пільги на житлово-комунальні послуги відповідно до статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частини третьої статті 84 Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язано Київську міську державну адміністрацію Виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) здійснити ОСОБА_2 перерахунок плати за житлово-комунальні послуги в розмірі 50% з 01 липня 2015 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на основі принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетності Конституції України застосування до позивача змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку надання пільги шляхом введення поняття сукупного доходу сім'ї пільговика, як умови надання пільги, що не були передбачені в статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на час надання позивачу такої пільги, є суттєвим звуженням наданих та гарантованих законодавством прав та свобод як громадянину та особі, яка має відповідний статус згідно із Законом, та таким, що порушує вимоги статей 22, 46 Конституції України, тобто є незаконним.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року та винесено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Винесення даного рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що звертаючись з даним адміністративним позовом ОСОБА_2 не зазначив, у чому полягає порушення відповідачем його прав та інтересів та які саме протиправні дії чи бездіяльність були вчинені безпосередньо відповідачем, на підставі чого апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений ОСОБА_2 адміністративний позов пред'явлено до неналежного відповідача. Однак, оскільки судом першої інстанції вказаних обставин не було враховано під час розгляду справи по суті та не здійснено заміну первинного відповідача належним, то, за відсутності вказаних повноважень у суду апеляційної інстанції, постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року підлягає скасуванню, апеляційна скарга Київської міської державної адміністрації - задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд помилково дійшов до висновку про те, що Київська міська державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі через те, що вона не здійснює реалізацію державної політики в сфері соціального захисту населення та не надає пільги на оплату житлово-комунальних послуг. На думку ОСОБА_2 такий висновок є неправильним, оскільки відповідно до статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів.
Від Київської міської державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вказується на необґрунтованість вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим дане рішення відповідач просить залишити в силі, а касаційну скаргу відхилити.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 01 січня 2004 року ОСОБА_2 зареєстрований у Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги у Шевченківському районі міста Києва за категорією «Учасник війни», та відповідно до положень статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як учасник війни, користувався 50% пільгою з оплати за житлово-комунальні послуги.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року статтю 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною сьомою, якою встановлено, що з 01 липня 2015 року вищезазначена пільга надається за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Оскільки сукупний дохід сім'ї ОСОБА_2 (яка складається з двох осіб) в період з січня по червень 2015 року склав 5428,06 грн і таким чином перевищив величину доходу, яка дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (1710 грн), Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації припинило нарахування вищенаведеної пільги.
Вважаючи припинення нарахування пільги незаконним, ОСОБА_2 звернувся з позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року статтю 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною сьомою, якою встановлено, що з 01 липня 2015 року 50% пільга на оплату житлово-комунальних послуг надається за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно пункту 3 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389, пільги надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (станом на 01 липня 2015 року податкова соціальна пільга становила 1710 грн).
Крім того, пунктом 12 зазначеного Порядку передбачено, що у разі коли середньомісячний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки він втратив право на отримання пільги у зв'язку із перевищенням встановленого розміру середньомісячного доходу його сім'ї.
Доводи позивача відносно того, що прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року зменшено його соціальні права, що не допускається Конституцією України, обґрунтовано були відхилені апеляційним судом з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти встановлюються законами, іншими нормативно-правовими актами. Отже, з огляду на те, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року є чинним, не визнаний в установленому порядку неконституційним та не був скасований, то відповідно його положення є обов'язковими.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
На цій підставі висновок суду першої інстанції про те, що запровадженням такої умови отримання пільги на оплату житлово-комунальних послуг, як середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика, було порушено вимоги статей 22, 64 Конституції України, є помилковим зокрема, у зв'язку з тим, що держава запропонувала альтернативний спосіб компенсації втраченої пільги - отримання житлових субсидій (пункт 12 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї), а Закон, на підставі якого таку умову запроваджено не визнаний неконституційним та не скасований.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновками Київського апеляційного адміністративного суду щодо того, що адміністративний позов було подано до неналежного відповідача, оскільки Київська міська державна адміністрація виконавчий орган Київської міської ради, на думку апеляційного суду, не здійснює реалізацію соціальної політики.
Зокрема, з аналізу положень Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, постанови Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29 січня 2003 року № 117 вбачається, що органами, які приймають рішення про надання пільг та їх скасування на основі даних, що містяться в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад.
Таким чином, Київська міська державна адміністрація при наявних обставинах справи є належним відповідачем. При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо того, що її дії не є протиправними, оскільки вона діяла в межах своїх повноважень та на законних підставах.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ейрі проти Ірландії» констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (Airey v. Ireland № 6289/73).
У рішенні по справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини» (Soering v. the United Kingdom № 14038/88). У рішенні по справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд відмітив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини» (Rees v. United Kingdom № 9532/81).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції прийняте законне по суті рішення, а тому воно не підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 05 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
