Єдиний державний реєстр судових рішень
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11-кп/793/72/18 Справа № 712/2759/17 Категорія: ч. 1 ст. 115 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 з участю прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_9 , прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , останній раз судимого 20.08.2015 вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси за ч. 2 ст. 186, із застосуванням ст. 69, ч. 2 ст. 185, на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України, 25.11.2016 звільненого по відбуттю строку покарання,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у термін відбуття покарання строк його перебування під вартою з 26.01.2017 по 21.06.2017, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та з 22.06.2017 по 20.07.2017 - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 439, 80 грн.
В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів, -
в с т а н о в и л а :
Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, 26.01.2017 близько 16 години, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на прилеглій території біля будинку № 77 по вул. Смілянській в м. Черкаси, а саме на в`їзді до двору вищевказаного будинку зі сторони проїжджої частини, умисно, скоїв вбивство ОСОБА_11 . Зокрема, він, знаходячись за вищевказаною адресою, в ході конфлікту, в результаті раптово виниклих неприязних відносин до раніше знайомого йому ОСОБА_11 , що виникли на ґрунті сварки через невдалу спробу крадіжки, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні дії та можливість настання тяжких наслідків, за допомогою ножа, який в той час мав при собі, заподіяв близько трьох-чотирьох ударів в область життєво-важливих органів людини - грудної клітки потерпілого, чим спричинив тілесні ушкодження, які згідно висновків судово- медичної експертизи № 03-01/92 від 27.01.2017 та № 03-01/92/5 відноситься до категорії легких та тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Причиною смерті ОСОБА_11 є проникаючі колото-різані поранення грудної клітки із ушкодженням серця та лівої легені, які ускладнилися розвитком гострої крововтрати.
В поданих на вирок апеляційних скаргах:
- обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Соснівського районного суду м. Черкаси щодо нього скасувати та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, оскільки умислу позбавляти потеропілого життя він не мав, а лише захищався від неправомірнимх дій останнього. Стверджує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги докази, зокрема його показання, показання свідків та висновки експертизи, які засвідчують той факт, що ОСОБА_11 бив його каменем в голову. Крім того, зазначає, що при призначенні покарання місцевим судом не враховано, що він хворіє на: СНІД 4 стадії; гепатит В і С; туберкульоз та кандидоз, а також те, що він вину у вчиненому визнав в повному обсязі, щиро розкаявся, надавав допомогу в ході досудового розслідування. В ході апеляційного розгляду також, просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, шляхом повторного допиту свідків та прослуховування аудіозапису судового засідання в частині наданих ними показань суду першої інстанції;
- захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 порушує питання про зміну судового рішення через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та просить перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції допущено однобічність та неповноту судового слідства, а в основу обвинувального вироку щодо його підзахисного покладено сумнівні докази здобуті органами досудового розслідування та не взято до уваги обставини, які прямо вказують на скоєння ОСОБА_7 умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.
Звертає увагу на те, що як свідчать показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , обвинуваченому 26.01.2017 була створена реальна загроза заподіяння потерпілим шкоди його здоров`ю або навіть життю, оскільки останній, взявши в руки цеглину, кинувся на зустріч ОСОБА_7 та замахнувся для нанесення чергового удару.
Крім того, вказує, що судом не надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які мають істотне значення для правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 ;
- прокурор у кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК України, порушує питання про скасування судового рішення через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі обвинуваченого внаслідок м`якості, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить, дослідивши характеризуючі дані на ОСОБА_7 , ухвалити новий вирок, яким засудити останнього за ч. 1 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі.
Зазначає, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання не в повному обсязі виконано вимоги ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та не враховано, що останній вчинив особливо тяжкий злочин щодо особи, раніше був неодноразово судимий, однак на шлях виправлення не став і через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі знов вчинив особливо тяжкий злочин, а в судовому засіданні вину у вчиненому не визнав та не покаявся.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 про задоволення апеляційних скарг сторони захисту та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора, міркування прокурора в підтримку апеляційних вимог прокурора в кримінальному провадженні та безпідставність інших апеляційних вимог, повторно дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 про перекваліфікацію його дій на ст. 118 КК України і призначення відповідного покарання, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони до задоволення не належать, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог процесуального закону судом першої інстанції при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню дотримано в повному обсязі.
Так, висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному їх дослідженні, яким суд дав обґрунтовану і правильну правову оцінку, відповідно до ст. 94 КПК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, судом першої інстанції кваліфіковано вірно.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 , не заперечуючи факту спричинення смерті потерпілому ОСОБА_11 , не визнав себе винуватим в частині пред`явленого йому органом досудового розслідування обвинувачення та кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК України і показав, що 26.01.2017 він спільно із ОСОБА_11 вживали алкогольні напої протягом тривалого часу. У ОСОБА_11 при собі була сокира. Між ними виник словесний конфлікт. Коли вони прямували по АДРЕСА_2 , ОСОБА_11 йшов перший, він почав словесно погрожувати, що вб`є його. Коли вони завернули за будинок АДРЕСА_2 , ОСОБА_11 вискочив із будинку та вдарив його рукою по обличчю, в якій була цеглина. Від удару він впав і на мить втратив свідомість. В подальшому, ОСОБА_11 почав наносити йому удари, а тому він вихопив ніж для самозахисту, але останній тричі напоровся на ніж. Після чого ОСОБА_11 пішов, а він підвівся та побіг, бо боявся, що потерпілий його вб`є, оскільки вважав, що у нього за пазухою під верхнім одягом сокира.
Не зважаючи на невизнання ОСОБА_7 винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за обставин наведених в обвинувальному акті та вироку суду першої інстанції, його винуватість підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції та наведеними у вироку доказами.
Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_13 , безпосередньо допитаного судом першої інстанції про те, що він з ОСОБА_12 , повертаючи ввечері на автомобілі з вулиці Смілянської у двір, побачили, як ОСОБА_11 йшов по алеї та знімав куртку, начебто роздивляючись праву руку. В той час вони подумали, що він впав, оскільки з руки у нього йшла кров. Також, бачили, як ОСОБА_11 перейшов дорогу, а через 2 хвилини за ним побіг інший чоловік. В цей час потерпілий взяв в руку каменюку схожу на шматок асфальту, вони зчепилися і ОСОБА_11 замахнувся на чоловіка. В подальшому, обвинувачений схопив потерпілого за руку в якій був камінь та наніс йому 3 удари (тички) правою рукою в ліву сторону, а коли він опустив руку, то побачили ніж. Коли вони вмийшли з машини, то потерпілий ОСОБА_11 лежав і був ще живий, а обвинувачений побіг до гуртожитку.
Допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_12 показав, що він разом з ОСОБА_13 взимою, ввечері їхали на автомобілі і, повертаючи з вулиці Смілянська, побачили хлопця в якого була знята куртка з одного плеча і обвинуваченого, який підійшов з боку вокзалу. Також, вони бачили, що потерпілий взяв камінь і замахнувся, а обвинувачений, перехопивши його руку з камінням, тричі вдарив його ножем правою рукою в лівий бік. Дана сутичка проходила метри за 3-4 перед машиною в якій вони перебували. В подальшому, обвинувачений пішов вперед, а потерпілий за ним, а потім впав. Він припаркував машину та побіг повідомити в поліцію про те, що сталося, а ОСОБА_13 побіг за обвинуваченим. Йому відомо, що ОСОБА_7 побіг в гуртожиток і там знаходився до приходу поліції. Коли він підходив до потерпілого він був живий.
Як вбачається з показань працівників поліції ОСОБА_18 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , допитаних судом першої інстанції в якості свідків, 26.01.2017 вони отримали виклик про те, що по вулиці Смілянській підрізали людину. Приїхавши на місце, розташоване навпроти технікуму побачили потерпілого, який лежав на землі і стікав кров`ю. Їх повідомили, що в середині гуртожитку знаходиться чоловік, який наносив удари потерпілому. Коли вони затримували ОСОБА_7 , ножа в нього не було. Ніж побачили тоді, коли слідчий вийняв його з рукава ОСОБА_7 , ніж був в крові.
Згідно показань допитаної судом першої інстанції свідка ОСОБА_17 про те, що вона працює вахтером в гуртожитку по АДРЕСА_3 . В січні 2017 року до гуртожитку забіг ОСОБА_7 , який був в стурбованому стані. Він просив допомогти йому, казав, що його вб`ють. Волосся на голові обвинуваченого було в крові. Ножа в нього вона не бачила. Через три хвилини приїхали працівники поліції, які забрали ОСОБА_7 .
Безпосередньо допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_19 показав, що 26.01.2017 він вийшов на крильце магазину та бачив обвинуваченого ОСОБА_7 за яким йшов потерпілий і нецензурно лаявся. Потім ОСОБА_7 заховався за забором, куди затягнув потерпілого, чкому наніс 3-4 удари. Через деякий час вони пішли в сторону зупинки, де пропали з поля його зору.
Крім того, винуватість ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, зокрема даними:
- протоколу огляду місця події від 26.01.2017 з фототаблицею до нього, якими зафіксовано ділянку території біля будинку АДРЕСА_2 та місце розташування трупа ОСОБА_11 , наявні на ньому тілесні ушкодження та сліди бурого кольору;
-протоколу огляду місця події від 26.01.2017 з фототаблицею до нього, якими зафіксовано місце розташування трупа ОСОБА_11 , наявні на ньому тілесні ушкодження, сліди бурого кольору та вилучений у затриманого ОСОБА_7 ніж;
- протоколу огляду предметів від 27.01.2017 з фототаблицею до нього, якими зафіксовано речі ОСОБА_7 та наявні на них сліди речовини бурого кольору;
- висновком судово- медичних експертиз № 03-01/92 від 27.01.2017 та № 03-01/92/5 від 22.02.2017 згідно яких на трупі ОСОБА_11 виявлені наступні тілесні ушкодження: проникаюче поранення грудної клітки у вигляді рани на лівій боковій поверхні грудної клітки на рівні 8-го міжребер`я по задньо-пахвовій лінії, ушкоджень міжреберних м`язів, пристінкової плеври та нижнього краю 8-го ребра, наскрізного ушкодження лівої легені, проникаюче поранення грудної клітки у вигляді рани на передній поверхні грудної клітки зліва по середньо-ключичній лінії, ушкоджень міжреберних м`язів, пристінкової плеври в 4-му міжребер`ї зліва, ушкоджень навколосерцевої сумки та серця, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і виникли незадовгого до настання смерті від дії знаряддя, що володіє властивостями плаского колюче-ріжучого, має гостру ріжучу кромку (лезо) та обух з слабко вираженими ребрами шириною близько 3-3,5 мм, з шириною травмуючого знаряддя в межах погружної частини - близько 12 мм.; сліпе проникаюче поранення грудної клітки у вигляді рани на лівій боковій поверхні грудної клітки поблизу передньої серединної лінії, ушкоджень м`яких тканин грудної клітки та хрящової частини 7-10 ребер, наскрізне поранення лівого плеча, рана на долонній поверхні правої кисті у основи 3-го пальця, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень і виникли незадовго до настання смерті від дії знаряддя, що володіє властивостями плаского колюче-ріжучого. Не виключається можливість, що рана на долонній поверхні правої кисті у основи 3-го пальця могла виникнути в результаті боротьби чи самооборони; садна на голові в правій надбрівній ділянці, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень і виникли незадовго до настання смерті від дії твердого тупого предмету (предметів) або при ударі о такий. Зазначені ушкодження могли виникнути не менше ніж від семи дій травмуючого предмету на потерпілого.
Аналіз наведених доказів в їх сукупності з доказами, на які маються посилання у вироку суду, свідчить про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства і його дії за ч.1 ст. 115 КК України судом першої інстанції кваліфіковано правильно, а тому доводи сторони захисту про необхідність кваліфікувати його дії за ст. 118 КК України, оскільки обвинувачений захищався від неправомірних дій потерпілого, а тілесні ушкодження заподіяв при перевищені меж необхідної оборони, не узгоджуються з встановленими обставинами провадження.
Зокрема, посилання обвинуваченого та її захисника в апеляційних скаргах на те, що вбивство потерпілого ОСОБА_11 було скоєно ОСОБА_7 в стані необхідної оборони при перевищенні її меж, умислу спрямованого на вбивство потерпілого в нього не було, він захищався від посягань потерпілого, який спричинив йому тілесні ушкодження та, з урахуванням його погроз про вбивство, вважав, що при собі він має сокиру, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК України, є безпідставними, об`єктивно не підтвердженими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, за змістом ст. 36 КК України, необхідна оборона - це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими, відповідно до частини першої статті 36 КК, є будь-які дії особи, які безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної і невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, та у зв`язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення. А така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних законом прав та інтересів.
В основі розмежування умисного вбивства (частина перша статті 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК) перебуває мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_11 виникла побутова сварка через невдалу спробу крадіжки. Колегія суддів не заперечує можливості заподіяння потерпілим обвинуваченому тілесного ушкодження, ступінь якого наразі встановити неможливо, про що свідчать показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 . В свою чергу ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи власні дії та можливість настання тяжких наслідків заподіяв близько 3-4 ударів ножем в область життєво-важливих органів людини грудної клітки ОСОБА_11 , внаслідок чого останній від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер. Як було встановлено, як потерпілий так і обвинувачений на момент сварки перебували у стані алкогольного сп`яніння, що нівелювало їх фізичну перевагу одиного над іншим. Стороною захисту не доведено, що обвинувачений ОСОБА_7 відчуваючи загрозу, зі слів останнього, за своє життя не міг іншим чином зупинити протиправні дії потерпілого ОСОБА_11 , а також не мав можливості вирішити конфліктну ситуацію, в тому числі шляхом залишення місця події. Разом з цим, як це слідує з показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , він пішов за потерпілим, який вподальшому лише мав намір замахнутися на нього каменем. При цьому, як показав свідок ОСОБА_19 , потерпілий ОСОБА_11 будь-яких неправомірних дій по відношенню до обвинуваченого не вчиняв, а просто нецензурно лаявся в адресу обвинуваченого.
Згідно висновків проведених в провадженні судово-медичних експертиз, саме у потерпілого ОСОБА_11 окрім тяжких тілесних ушкоджень виявлені тілесні ушкодження, які хоч і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, однак свідчать про результати боротьби чи самооборони.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать, про те, що дії потерпілого за своїми об`єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди обвинуваченому, які б у зв`язку з цим викликали невідкладну необхідність у нанесенні потерпілому ОСОБА_11 3-4 ударів ножем в життєво важливі органи, який в подальшому працівниками поліції було вилучено з правого рукава куртки обвинуваченого.
При цьому, як встановлено в ході судового розгляду, після заподіяння потерпілому смертельних поранень, обвинувачений ОСОБА_7 не зробив будь-яких спроб надати йому медичну допомогу або ж викликати швидку медичну допомогу, а навпаки, залишивши останнього побіг до гуртожитку, де з метою виправдання власних дій, усвідомлюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого, вигадавши версію про намір потерпілого його вбити, попросив свідка ОСОБА_17 викликати працівників поліції.
Доводи обвинуваченого про те, що у нього були підстави побоюватися за власне життя, оскільки потерпілий погрожував його вбити та мав при собі за пазухою сокиру, будь якими даними не підтверджені та спростовані даними протоколу огляду місця події від 26.01.2017.
Колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що завдаючи удари ОСОБА_11 у життєво важливі органи, обвинувачений усвідомлював, що може заподіяти смерть потерпілому, свідомо припускав можливість настання таких наслідків, її дії співвідносилися з реальною ситуацією, носили достатньо послідовний характер, що свідчить про направленість умислу на позбавлення життя ОСОБА_7 .
Згідно правових висновків Верховного Суду України у справах № 5-12кс14, № 5-34кс 14, № 5-27кс 14, особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлено і іншими мотивами, наприклад, наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, котра перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 N 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.
Більше того, вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, також кваліфікується як умисне вбивство.
Зважаючи на зазначені вище обставини та правові позиції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що ОСОБА_7 , завдаючи потерпілому неоднократно удари ножем в грудну клітку, перебував в стані необхідної оборони і кваліфікації його дій за ст. 118 КК України.
Зважаючи на встановлені вище обставини та правові позиції ВСУ, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_11 , а тому в його діях наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
З огляду на викладене, доводи ОСОБА_7 про неправильність кваліфікації його дій, об`єктивно не підтверджені та спростовуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, дослідженими в судовому засіданні, які є достовірними, послідовними, узгоджуються між собою та спростовують його версію подій, а тому розцінюються колегією суддів як намагання обрати такий спосіб захисту з метою зменшення відповідальності за вчинене і, як наслідок, призначення більш м`якого покарання.
Що стосується призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винуватого, який раніше судимий, його відношення до вчиненого, при невстановлені обставин, що пом`якшують покарання останнього та при наявності обствини, що його обтяжує - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, і обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про призначення йому більш м`якого покарання ніж призначив суд першої інстанції, з урахуванням стану його здоров`я, зокрема наявності ряду тяжких хронічних хвороб та його щирого каяття у заподіянні смерті потерпілого при перевищені меж необхідної оборони, до уваги не приймаються, оскільки не знижують ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, а тому, на думку колегії суддів, покарання призначене ОСОБА_7 вироком суду відповідає загальним засадам призначення покарання і його меті, є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, колегією суддів враховується, що матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що за станом здоров`я обвинувачений ОСОБА_7 не може утримуватися під вартою, таких даних не надано і стороною захисту.
Колегією суддів не беруться до уваги твердження прокурора про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок м`якості, оскільки обставини наведені апелянтом в апеляційній скарзі в повній мірі були враховані судом при винесенні вироку і не слугують підставами, з урахуванням встановлених в провадженні обставин в їх сукупності, для призначення останньому більш суворого покарання.
Не належать до задоволення, як такі що не знайшли свого об`єктивного підтвердження і апеляційні вимоги сторони обвинувачення щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, підстав для подальшого пом`якшення призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання або погіршення його становища, в тому числі з підстав наведених в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів, вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим, а підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, п.1 ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -
у х в а л и л а :
Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника адвоката ОСОБА_9 та прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_10 , - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня оголошення, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення її копії.
Головуючий :
Судді :
