УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2017 р.
Справа № 539/1855/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.
за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.10.2017р. по справі № 539/1855/17
за позовом ОСОБА_1
до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач , ОСОБА_1, звернулась до суду з адміністративним позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 07.07.2017 №262 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити ОСОБА_1 з 22 травня 2017 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.10.2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 28.11.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 20.06.1994 року по 22.05.2017 року (на дату звернення до відповідача) працювала на різних посадах державної служби, а саме в органах податкової служби.
Відповідно до довідки №56/Г/16-18-04-51 від 22.05.2017, виданої Лубенською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 22.05.2017 становить 22 роки 11 місяців 02 дні.
22.05.2017 року, будучи пенсіонером за віком, позивач звернулась до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
За результатами розгляду заяви, ОСОБА_1 отримала Рішення Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 07.07.2017 №262 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" у зв'язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. В своєму рішенні відповідач зазначив, що стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України становить 18 років 07 місяців 11 днів (період роботи з 20.06.1994 року по 28.12.1995 року та з 26.11.1996 року по 26.12.2013 року).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсії, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Як визначено ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна служба в України - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу», регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено Законами України.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Як визначено ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року, Державна податкова адміністрація України, якій за змістом ч. ч. 2, 3 статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 778 від 26.05.2007 року (чинного на час виникнення спірних відносин), забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами ч. 1 ст. 15 «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч. ч. 5, 6 ст. 15 цього Закону).
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
20.06.1994 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного бухгалтера ДПІ по м. Лубни з присвоєнням 12 рангу державного службовця, і 20.06.1994 позивачем прийнято Присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723- ХІІ від 16.12.1993 року.
Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року не було врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення п. п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону № 889 та Закону № 3723-ХІІ, зокрема, ст. 37, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Абзацами 2 та 3 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 року передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Як визначено ст. 343 Податкового кодексу України № 27-55-VI від 02.12.2010 року, визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України.
Статтею 344 Податкового кодексу України чітко встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII.
Таким чином, період державної служби ОСОБА_1 в податкових органах у спеціальному званні з 29.12.1995 року по 25.11.1996- інспектор податкової служби 2 рангу, з 27.12.2013 року по 31.12.2015 року - інспектор податкової та митної справи 2 рангу; з 01.01.2016 року по 21.05.2017 року- інспектор податкової та митної справи 1 рангу, має бути зарахований до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
Крім того, з 01.05.2016 набув чинності Закон №889-VIII, у «Прикінцевих та перехідних положеннях» якого передбачені певні особливості пенсійного забезпечення державних службовців, які займали посади державної служби до набрання чинності цим Законом.
Пунктом 10 «Прикінцевих та перехідних положеннь» вказаного Закону передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відтак, зважаючи на те, що на час набрання чинності Законом №889-VIII ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді працівника апарату державної податкової служби, стаж роботи на якій відповідно до положень Порядку зараховується до стажу державної служби, то після звільнення з такої посади у зв'язку з досягненням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-IV позивач набуває право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони повністю ідентичні доводам заперечення на адміністративний позов, яким судом першої інстанції, з урахуванням матеріалів та обставин справи, було надано належну правову оцінку.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.10.2017р. по справі № 539/1855/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Катунов В.В.
Судді
Ральченко І.М. Бершов Г.Є.
Повний текст ухвали виготовлений 04.12.2017 р.
