ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року Справа № 920/223/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Губенко Н.М., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна рішення та постанову Господарського суду Сумської області від 06.06.2017 Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017у справі№ 920/223/17 Господарського суду Сумської областіза позовомПершого заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до1. Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП"провизнання недійсними результатів торгів, визнання недійсним договоруза участю представників сторін:

прокуратури: Зарудна Н.О.

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Стасюк В.П., Брюшко Л.В., Івашенко О.В.

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Конотопської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс- Груп" про:

- визнання недійсними результатів державної закупівлі, проведеної Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації, що оформлено протоколом оцінки пропозицій конкурсних торгів №48 від 14.12.2016 щодо визначення пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" такою, що відповідає вимогам тендерної документації та прийняття рішення про намір укладення договору;

- визнання недійсним договору про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017, укладеного між Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації і Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" на суму 2865970 грн. та додаткові угоди до нього №1 від 05.01.2017, №2 від 21.02.2017 та №3 від 28.02.2017 на майбутнє.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.06.2017 у справі № 920/223/17 (суддя Коваленко О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 (колегія суддів у складі: головуючого Барбашової С.В., суддів Істоміної О.А., Медуниці О.Є.) , в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду сумської області від 06.06.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі № 920/223/17, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, прокурор посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 16, 22, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", статті 9 Закону України "Про ринок природного газу", статей 204, 526 Цивільного кодексу України.

Прокурор вказує на те, що пропозиція конкурсних торгів Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" підлягала відхиленню, оскільки не відповідала вимогам чинного законодавства та тендерній документації через відсутність у останнього ліцензії і дозволу на постачання природного газу. Також прокурор посилається на те, що оспорюваний договір поставки, з урахуванням додаткових угод до нього, суперечить вимогам частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", позаяк законодавець обмежив можливість укладання додаткових договорів, у разі, коли ціна за одиницю товару збільшується більше, ніж на 10% в порівнянні з тендерною пропозицією та основним договором.

23.11.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідач-2 не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 04.11.2016 на веб-сайті "Prozorro - публічні закупівлі" було оприлюднене оголошення №UA-2016-11-04-000548-b Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області про проведення відкритих торгів щодо закупівлі "Газ природний, скраплений або в газоподібному стані - 339570 м3, ДК 021:2015:09123000-7, ДК 016:2010:06.20.1" з очікуваною вартістю 3227880 грн. Зазначене оголошення також було оприлюднене на веб-порталі Мінекономрозвитку.

Рішенням засідання тендерного комітету відділу освіти Буринської Районної державної адміністрації від 04.11.2016 №44 було затверджено тендерну документацію щодо проведення процедури відкритих торгів на закупівлю товару на очікувану вартість за предметом: Газ природний, скраплений або в газоподібному стані ДК 016:2010 код 06.20.1 (06.20.10-00.00 - газ природний, скраплений або в газоподібному стані) ДК 021:2015 код 09123000-7-природний газ (газ природний).

Згідно протоколу №48 від 14.12.2016 засідання тендерного комітету Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації і звіту про результати проведення процедури закупівлі від 04.01.2017, в процедурі закупівлі брало участь 2 учасники - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" і товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут"; пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" визначена такою, що відповідає вимогам тендерної документації та прийнято рішення про намір укласти з останнім відповідний договір.

За наслідками проведених торгів 04.01.2017, між Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" був укладений договір №17-09 поставки природного газу.

Договірний обсяг та договірна ціна газу на окремий місяць визначається у відповідній додатковій угоді, що є невід'ємною частиною даного договору (пункт 5.1 договору).

Загальна ціна договору складає 2865970,80 грн. (пункт 5.2 договору).

Відповідно до Додаткової угоди №1 до договору від 05.01.2017, з урахуванням вимог пункту 1 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з огляду на фактичний обсяг видатків, сторони дійшли згоди щодо зміни обсягів на природний газ з 01.01.2017. Загальна ціна договору складає 2038808,60 грн., ціна за 1 тис. м3 складає 8440 грн. з урахуванням ПДВ.

В Додатковій угоді №2 до договору від 21.02.2017 сторони домовились про зміну ціни за одиницю товару, а саме: з 01.02.2017 ціна за 1000 м3 становить 9280 грн. з урахуванням ПДВ.

Додатковою угодою №3 до договору від 27.02.2017 сторони дійшли згоди про зміну ціни за одиницю товару, а саме: з 01.02.2017 ціна за 1000 м3 становить 9700 грн. з урахуванням ПДВ.

В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій встановили, що Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" у складі тендерної пропозиції надавалася заява про ненадання копії дозволів чи ліцензій у зв'язку з відсутністю затверджених в установленому законодавством порядку ліцензійних умов.

Водночас місцевий та апеляційний господарські суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" відповідно до Закону України "Про ринок природного газу", Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", постанови НКРЕКП №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", яка діє з 26.03.2017 на підставі постанови НКРЕКП №527 від 21.04.2017 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсними результатів державної закупівлі, оформлених протоколом № 48 від 14.12.2016, та визнання недійсним договору про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017, укладеного між Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс- Груп".

Обґрунтовуючи підстави недійсності результатів державної закупівлі та оспорюваного договору, прокурор посилався на невідповідність пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП" на конкурсних торгах вимогам законодавства та тендерної документації, у зв'язку з відсутністю на час їх проведення у відповідача-2 відповідної ліцензії та дозволу на постачання природного газу, та порушення сторонами договору вимог частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо зміни ціни за одиницю товару більше, ніж на 10 відсотків, у разі коливання ціни такого товару на ринку, від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю.

Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначено Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 (який введено в дію з 01.10.2015).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник природного газу - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Згідно зі статтею 9 названого Закону господарська діяльність на ринку природного газу, пов'язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.

Між тим, до прийняття Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу у відповідності до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який втратив чинність з 01.10.2015 згідно із Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04. 2015 № 329-VIII) здійснювалося як за регульованим тарифом - населенню і за нерегульованим тарифом - юридичним особам, у тому числі, і тим, що фінансуються з бюджету.

Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (який набрав чинності з 28.06.2015) регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. При цьому, у відповідності до приписів наведеної норми (пункт 27 статті 7 вказаного Закону у відповідних редакціях до 22.09.2016) господарська діяльність з постачання природного газу за нерегульованим тарифом не відносилася до ліцензованих видів діяльності.

Згідно зі пунктом 27 статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (в редакції від 22.09.2016) до ліцензованих віднесено діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ринок природного газу".

За приписами статті 8 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття. У разі скасування ліцензування виду господарської діяльності орган ліцензування втрачає повноваження органу ліцензування, а ліцензії, видані на здійснення цього виду діяльності, вважаються недійсними.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.12.2016 №2447 відповідно до законів України "Про ринок природного газу", "Про ліцензування видів господарської діяльності" та "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 №10 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.01.2010 за № 27/17322.

Виходячи з наведених приписів законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що станом на час проведення спірної процедури закупівлі, ліцензії постачальників газу за нерегульованим тарифом вважалися недійсними.

Наведене підтверджується роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 10.10.2016 № 10644/21.2/7-16, згідно із яким на момент здійснення спірної закупівлі нормативного акта, яким би передбачався порядок отримання ліцензії, для суб'єктів, що діють на ринку газу, не було.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та Роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, викладених у листі № 10644/21.2/7-16 від 10.10.2016, у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензій не застосовуються.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про ринок природного газу" ліцензія на постачання природного газу видається Регулятором - НКРЕКП у встановленому законодавством порядку; ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У зв'язку з цим, на виконання вимог Закону України "Про ринок природного газу", а також з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Регулятор - НКРЕКП розробила та 08.09.2016 схвалила проект постанови НКРЕКП "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", яким затверджуються: Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.

Постановою НКРЕКП № 201 від 16.02.2017, яка набула чинності 26.03.2017, затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності на ринку природного газу, згідно з пунктом 2 якої, строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", становить три місяці з дня опублікування цієї постанови.

Враховуючи наведені приписи законодавства, господарські суди попередніх інстанцій з'ясували, що потенційні ліцензіати протягом певного періоду часу: після набрання чинності Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" - 28.06.2015 - до набрання чинності постановою НКРЕКП № 201 від 16.02.2017, тобто до 26.03.2017, фактично були позбавлені можливості отримати ліцензії для здійснення відповідної діяльності. При цьому, така неможливість отримання ліцензії не залежала від волі суб'єктів господарювання, а була наслідком відсутності затверджених в установленому чинним законодавством порядку ліцензійних умов.

Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензування визначається як засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Згідно з частини другої статті 14 Господарського кодексу України правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні, зокрема, є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу статті 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Тре Тракторер проти Швеції" Європейський Суд визнав, що ліцензія є майном в сенсі статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки має економічну цінність від якої залежить робота суб'єкта підприємництва та рівень його прибутку.

У рішенні від 20.10.2011 "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Здійснюючи судовий розгляд, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що суб'єкти господарювання, і, зокрема, відповідач-2, були позбавлені права на звернення до органу державної влади із заявою про видачу ліцензії та отримати її належний розгляд саме через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого законом права на отримання ліцензії.

Господарські суди встановили, що відповідачем-2 у складі тендерної пропозиції ТОВ надавалася відповідна заява про ненадання копії дозволів чи ліцензій у зв'язку з відсутністю затверджених в установленому законодавством порядку ліцензійних умов.

Крім того, суди встановили, що після набрання чинності ліцензійних умов відповідач-2, в порядку передбаченому законодавством, отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України (постанова НКРЕКП №527 від 21.04.2017).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними результатів державної закупівлі за наведених прокурором підстав.

Як вже зазначалося, прокурор просив визнати також недійсним договір постачання природного газу, укладений за результатами державної закупівлі, посилаючись на недоотримання сторонами приписів частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

За приписами частини 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною четвертою статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлі не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Відповідно до пункту 4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 №634/2011, Мінекономрозвитку України відповідно до покладених на нього завдань, окрім іншого, надає роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.

Роз'ясненням Мінекономрозвитку від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" визначено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

При цьому норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар.

Згідно частини першої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов.

Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін, а отже при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу.

Внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Згідно інформації Харківської Торгово-промислової палати від 20.02.2017 ціна природного газу, як товару з урахуванням ПДВ (без урахування тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами) для споживачів, які не підпадають під дію Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу з 01.02.2017 складає 10141,20 грн. за 1000 м.куб. Аналогічна інформація міститься і на офіційному веб-сайті НАК Нафтогаз України.

Як вже зазначалося, і це встановили господарські суди, відповідно до додаткової угоди №3 до договору ціна за одиницю товару складала 9700,00 грн., що нижче від офіційної ціни - 10141,20 грн.

Додатковою угодою №3 до договору внесено зміни до договору в частині підвищення ціни за одиницю товару з 9280 грн. за 1 тис.м.куб. до 9700,00 грн., тобто підвищення ціни склало 4,5%, а не 14,9%, як зазначав прокурор в обґрунтування поданого позову. Укладенню додаткової угоди №3 передувало укладення додаткової угоди № 2 від 21.02.2017, відповідно до умов якої сторони досягли згоди щодо підвищення ціни за 1 тис.м.куб. газу до ціни 9280,00 грн.

Як було встановлено господарськими судами, відповідачами у кожному випадку підвищення ціни на газ враховувалася його реальна ринкова ціна, що підтверджується даними з офіційного сайту НАК "Нафтогаз України" та довідкою Харківської торгово-промислової палати від 20.02.2017 №252/17.

Відтак, суди встановили, що збільшення ціни газу, яке зафіксоване відповідачами у додаткових угодах до спірного договору, є обґрунтованим та документально підтвердженим, а отже договір про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017 з урахуванням додаткових угод до нього відповідає вимогам діючого законодавства, тому правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14).

Виходячи зі змісту частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 вказаного Кодексу, саме на момент укладення такої угоди.

Враховуючи, що прокурором та позивачем не доведено факту порушення прав та охоронюваних інтересів в результаті укладення оспорюваного договору та обставин, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання недійсними договору про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та результатів державної закупівлі, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у справі № 920/223/17 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Н. Губенко

Т. Козир