ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
06.06.2017
Справа № 920/223/17
за позовом: Першого заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ;
до відповідачів: 1. Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації, м.Буринь, Сумська область;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП», м. Харків;
про визнання недійсними результатів торгів, визнання недійсним договору
Суддя КОВАЛЕНКО О.В.
Від позивача: не з’явився;
Від відповідачів: 1., 2. не з’явились;
Прокурор: не з’явився;
При секретарі судового засідання Нестеренко О.В.
Суть спору: прокурор просить суд визнати недійсними результати державної закупівлі, проведеної Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації, оформлені протоколом оцінки пропозицій конкурсних торгів №48 від 14.12.2016 щодо визначення пропозиції ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП», як такою, що відповідає вимогам тендерної документації, та прийняття рішення про намір укладення договору; визнати недійсним договір про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017, укладений між відповідачами на суму 2 865 970 грн. та додаткові угоди до нього №1 від 05.01.2017, №2 від 21.02.2017 та №3 від 28.02.2017 на майбутнє, а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі на користь прокуратури Сумської області.
Від прокурора надійшли письмові пояснення №78-503/вих17 від 01.06.2017 в обґрунтування позиції по справі.
Позивач письмових пояснень суду не надав.
Відповідач 1 в письмовому відзиві №413 від 31.05.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідачі дотримались процедури проведення державної закупівлі, а вимоги договору, укладеного за її наслідками, відповідали вимогам законодавства на момент його підписання та не суперечать діючому законодавству України.
Відповідач 2 в письмових поясненнях просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у складі тендерної документації ним було подано заяву про ненадання копії дозволів чи ліцензій, оскільки на момент проведення державної закупівлі порядку отримання ліцензії законодавством не було встановлено. На даний час відповідачем 2 отримано відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України на підставі постанови НКРЕКП №527 від 21.04.2017. Крім того, додав, що зміни, які вносились відповідачами у спірний договір обґрунтовані та документально підтвердження, а підвищення ціни на газ, що поставляється на виконання спірного договору, не перевищує 10% початкової ціни, зазначеної у тендерній документації.
Представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив:
Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.
Згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 та ст. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» вбачається, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
На підставі ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» (далі за текстом – «Закон»).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлено положеннями Закону.
Статтею 7 Закону визначено органи, які уповноважені здійснювати державне регулювання та контроль у сфері закупівель та компетенцію кожного з них.
Відповідно до абз. 7 п.1 п. 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459, до одного із основних завдань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі за текстом – «Мінекономрозвитку») віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державних та публічних закупівель.
Відповідно до п. 1 Положення Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань формує та реалізовує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну інвестиційну політику, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності, управління об’єктами державної власності, розвитку підприємництва, державно-приватного партнерства, інтелектуальної власності, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів), державних та публічних закупівель, а також державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів.
Таким чином, позивачем у даній справі є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України як спеціально уповноважений державою орган щодо реалізації державної політики у сфері державних закупівель.
Частиною 3 статті 7 Закону передбачено, що рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Конотопською місцевою прокуратурою при вивченні питання щодо дотримання відділом освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області чинного законодавства при проведенні процедури закупівлі послуг по постачанню природного газу встановлено порушення вимог Закону та 26.01.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017201170000011 внесено відомості за фактом використання начальником відділу освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області службового становища всупереч інтересам служби за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Враховуючи те, що Міністерством економічного розвитку і торгівлі України не вжито заходів щодо оскарження результатів вищезгаданої закупівлі та договору, укладеного за наслідками її проведення, у судовому порядку, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду в межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України.
04 листопада 2016 року на веб-сайті «Prozorro - публічні закупівлі» було оприлюднене оголошення №UA-2016-11-04-000548-b відділу освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області про проведення відкритих торгів щодо закупівлі «Газ природний, скраплений або в газоподібному стані – 339570 м.куб., ДК 021:2015:09123000-7, ДК 016:2010:06.20.1» з очікуваною вартістю 3 227 880 грн. Зазначене оголошення також було оприлюднене на веб-порталі Мінекономрозвитку.
Рішенням засідання тендерного комітету відділу освіти Буринської Районної державної адміністрації від 04.11.2016 №44 було затверджено тендерну документацію щодо проведення процедури відкритих торгів на закупівлю товару на очікувану вартість за предметом: Газ природний, скраплений або в газоподібному стані ДК 016:2010 код 06.20.1 (06.20.10-00.00 – газ природний, скраплений або в газоподібному стані) ДК 021:2015 код 09123000-7-природний газ (газ природний).
З протоколу №48 від 14.12.2016 р. засідання тендерного комітету Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації /а.с.30/ і звіту про результати проведення процедури закупівлі від 04.01.2017 р. /а.с.32/ вбачається, що в процедурі закупівлі брало участь 2 учасники – ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» і ТОВ «Сумигаз збут», пропозиція ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» визначена такою, що відповідає вимогам тендерної документації, а також прийнято рішення про намір укласти з останнім відповідний договір.
За наслідками проведених торгів 04.01.2017 р. між Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області і ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» було укладено договір №17-09 поставки природного газу.
Прокурор мотивує свої вимоги тим, що пропозиція конкурсних торгів ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» не відповідає вимогам чинного законодавства України та тендерної документації, оскільки у нього відсутня відповідна ліцензія та дозвіл на постачання природного газу. Так, згідно п. 2 розділу 5 тендерної документації встановлено, що учасник, якого визнано «Переможцем» закупівлі, протягом п’яти робочих днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір зобов’язаний розмістити на торговому електронному майданчику та направити в паперовому вигляді на адресу замовника копію дозволу або ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законом, проте дозвіл або ліцензія на постачання природного газу ТОВ«УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» не долучено до документів для підтвердження відповідності учасника та після повідомлення відділу освіти Буринської районної державної адміністрації про намір укласти договір.
Судом встановлено, що 01.10.2015 введено в дію Закон України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015, який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства.
Зі змісту ч. 1 ст.1 цього ж Закону вбачається, що постачальник природного газу - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ринок природного газу» господарська діяльність на ринку природного газу, пов'язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.
До прийняття Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснювалося як за регульованим тарифом - населенню і за нерегульованим тарифом – юридичним особам, у тому числі і тим, що фінансуються з бюджету.
В той же час, 28.06.2015 набув чинності Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а відповідно до ч. 3 ст. 21 Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» втрачає чинність з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» господарська діяльність з постачання природного газу за нерегульованим тарифом не відноситься до ліцензованих видів діяльності.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.12.2016 № 2447 відповідно до законів України «Про ринок природного газу», «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 10 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15 січня 2010 року за № 27/17322.
Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що у разі скасування ліцензування виду господарської діяльності орган ліцензування втрачає повноваження органу ліцензування, а ліцензії, видані на здійснення цього виду діяльності, вважаються недійсними.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час проведення процедури закупівлі ліцензії постачальників газу за нерегульованим тарифом вважалися недійсними.
В той же час, Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» не передбачене ліцензування такого виду господарської діяльності, як «постачання природного газу за нерегульованим тарифом».
Така правова позиція узгоджується з роз'ясненнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, викладені в листі №11151/21/61-15 від 13.10.2015.
Разом з тим, ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензій не застосовуються.
Вказана правова позиція узгоджується з роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, викладеним у листі №10644/21.2/7-16 від 10.10.2016.
Крім того, положеннями частин першої та третьої статті 9 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що ліцензія на постачання природного газу видається Регулятором - НКРЕКП у встановленому законодавством порядку.
При цьому, відповідно до положень законів України «Про ринок природного газу» та «Про ліцензування видів господарської діяльності» вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії встановлюються ліцензійними умовами. У зв'язку з цим, на виконання вимог Закону України «Про ринок природного газу», а також з урахуванням особливостей, визначених Законом про ліцензування, НКРЕКП розробила та 08 вересня 2016 року відповідно схвалила проект постанови НКРЕКП «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу», яким затверджуються: Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.
На даний час постановою НКРЕКП № 201 від 16.02.2017, яка набула чинності 26.03.2017 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності на ринку природного газу.
Відповідно до п.2 зазначеної Постанови строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», становить три місяці з дня опублікування цієї постанови.
Таким чином, потенційні ліцензіати протягом періоду часу: після набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» - 28.06.2015 - до набрання чинності постановою НКРЕКП № 201 від 16.02.2017, тобто до 26.03.2017, фактично були позбавлені можливості отримати ліцензії для здійснення відповідної діяльності. При цьому, така неможливість отримання ліцензії не залежала від волі суб’єктів господарювання, а є стала наслідком відсутності затверджених в установленому чинним законодавством порядку ліцензійних умов.
Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензування визначається як засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Проголошуючи принцип пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров'я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави, законодавець підкреслює, що ліцензування застосовується лише до такого виду господарської діяльності, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних інтересів громадян, життю чи здоров'ю людини, навколишньому природному середовищу та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання (ст.3 Закону №222).
Відповідно до ст. 6 ГК У країни загальними принципами господарювання в Україні, зокрема, є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з ч.2 ст. 14 ГК України правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція ) та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст.9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Тре Тракторер проти Швеції» Європейський Суд визнав, що ліцензія є майном в сенсі статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки має економічну цінність від якої залежить робота суб'єкта підприємництва та рівень його прибутку.
У рішенні від 20.10.2011 «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
На підставі викладеного вище суд приходить до висновку про те, що суб’єкти господарювання були протиправно позбавлені права на звернення до органу державної влади із заявою про видачу ліцензії та отримати її належний розгляд саме через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого законом права на отримання ліцензії.
Таким чином, надання у складі тендерної пропозиції ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» заяви про ненадання копії дозволів чи ліцензій /а.с.41/ у зв’язку з тим, що на час проведення закупівлі порядку отримання ліцензій діючим законодавством не було встановлено в повному обсязі відповідає вимогам тендерної документації та не порушує вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
Крім того, судом встановлено, що на даний час ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» у порядку, встановленому законами України «Про ринок природного газу», «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Постановою НКРЕКП №201 від 16.02.2017, яка набула чинності 26.03.2017, на підставі постанови НКРЕКП №527 від 21.04.2017 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Прокурор також в обґрунтування позовних вимог наголошує на порушенні з боку ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» вимог ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», якою передбачено, що умови договору про закупівлі не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. В той же час, вважає, що додаткова угода №3 до Договору передбачає зміну істотної умови договору, а в наслідок укладання додаткових угод упродовж менш ніж 2 місяці після укладання основного договору збільшилася вартість за одиницю товару на 14,92% (з 8 440 грн. за 1 000 м.куб. газу до 9 700 грн. за 1 000 м.куб. газу), у зв’язку з чим просить суд визнати недійсним договір про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017 р.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом встановлено, що за наслідками проведених торгів 04.01.2017 р. між Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації Сумської області і ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» було укладено договір №17-09 поставки природного газу (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» зобов’язувався поставити Відділу освіти Буринської районної державної адміністрації у 2017 році газ природний скраплений або в газоподібному стані в обсягах і порядку, передбачених даним Договором, а останній зобов’язувався прийняти і оплатити його вартість у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Зі змісту п. 5.1. Договору вбачається, що договірний обсяг та договірна ціна газу на окремий місяць визначається у відповідній додатковій угоді, що є невід’ємною частиною даного Договору.
Загальна ціна Договору складає 2 865 970 грн. 80 коп. (п. 5.2. Договору).
Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору від 05.01.2017 з урахуванням вимог п.1 ч.4 ст 36 Закону України «Про публічні закупівлі», зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків сторони дійшли згоди щодо зміни обсягів на природний газ з 01.01.2017 р. Загальна ціна Договору складає 2 038 808 грн. 60 коп., ціна за 1 тис м.куб. складає 8 440 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.
В Додатковій угоді №2 до Договору від 21.02.2017 сторони домовились про зміну ціни за одиницю товару: з 01.02.2017 ціна за 1 000 м.куб. становить 9 280 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.
Згідно змісту Додаткової угоди №3 до Договору від 27.02.2017 р. сторони дійшли до згоди про зміну ціни за одиницю товару: з 01.02.2017 ціна за 1 000 м.куб. становить 9 700 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.
В той же час, роз'ясненням Мінекономрозвитку від 27.10.2016 N 3302-06/34307- 06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» визначено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.
При цьому норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар.
Згідно ч.1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов.
Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін, а отже при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов’язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу.
Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Так , згідно інформації Харківської Торгово-промислової палати від 20.02.2017 ціна природного газу як товару з урахуванням ПДВ (без урахування тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами) для споживачів, які не підпадають під дію Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу з 01.02.2017 складає 10141,20 грн. за 1000 м3. Аналогічна інформація міститься і на офіційному веб-сайті НАК Нафтогаз України.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до укладених додаткових угод до Договору ціна за одиницю товару складала 9 700 грн. 00 коп., що нижче від офіційної ціни – 10 141 грн. 20 коп.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що збільшення ціни газу, зафіксоване у додаткових угодах до Договору про закупівлю було обґрунтованим та документально підтвердженим, а отже Договір про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017 р. з урахуванням додаткових угод до нього відповідає вимогам діючого законодавства а не містить правових підстав для визнання його недійсним.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень, а відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які за законодавством мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що прокурором не наведено достатніх правових підстав для визнання недійсними результатів закупівлі, проведеної Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації, оформлених протоколом оцінки пропозицій конкурсних торгів №48 від 14.12.2016, а також визнання недійсним договору про поставку природного газу №17-09 від 04.01.2017 р. з урахуванням додаткових угод до нього, укладеного між ТОВ «УКРТРАНССЕРВІС-ГРУП» і Відділом освіти Буринської районної державної адміністрації, а отже позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» і вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення підписано 12.06.2017 року.
Суддя
ОСОБА_1
