ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" листопада 2017 р. Справа № 922/2103/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.
при секретарі Курченко В.А.
за участю представників:
позивача - Кужелєва С.В., адвокат (договір про надання правової допомоги від 16.08.2017),
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2844 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2017 у справі № 922/2103/17
за позовом Селянського (фермерського) господарство "Бара", с.Борщова Печенізького району Харківської області,
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Борщівська сільська рада Печенізького району Харківської області,
про визнання протиправним та скасування наказу
ВСТАНОВИЛА:
Селянське (фермерське) господарство "Бара" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків (далі за текстом - відповідач) № 2335-СГ від 20.02.2017 про припинення права користування земельною ділянкою, відповідно до якого наказано вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 29,6700 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 20.06.2001 у зв'язку з смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_2.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2017 (суддя Байбак О.І.) у задоволенні позову відмовлено.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що наказ відповідача порушує право С(Ф)Г "Бара" на постійне користування земельною ділянкою, оскільки вважає, що таке право перейшло до нього від фізичної особи - ОСОБА_2, якою у 2001 році було створене С(Ф)Г "Бара" і яка у 2009 році померла. В обґрунтування даного твердження заявник посилається на практику Верховного Суду України, зокрема, на постанови у справах №6-20100св09, і №6-20859св07, №6-13576св07, №6-14879св07, №6-20275св07, в яких зазначено, що після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. При цьому апелянт посилається на те, що чинне на час створення С(Ф)Г "Бара" законодавство не передбачало обов'язку господарства переоформлювати на своє ім'я Державний акт і що право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено виключно з підстав, зазначених у ст.141, 143 ЗК України, якими не передбачено такої підстави як смерть особи, на чиє ім'я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 09.11.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; відповідачу та третій особі - відзиви на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.
27.10.2017 третя особа, Борщівська сільська рада Печенізького району Харківської області, звернулася з клопотанням (вх.№10910) про розгляд справи за відсутності представника сільської ради у зв'язку з його зайнятістю по роботі.
08.11.2017 відповідач надав клопотання (вх.№11333) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання 09.11.2017 представників Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, які на теперішній час перебувають у відпустці або беруть участь у розгляді інших судових справ.
Позивач також звернувся до суду з клопотанням (вх.№11342 від 09.11.2017), в якому просить відкласти розгляд справи, оскільки представник Селянського (фермерського) господарство "Бара" не може прибути в судове засідання 09.11.2017 у зв'язку з хворобою дитини. Позивач надав письмові пояснення, в яких, наполягаючи на тому, що на теперішній час С(Ф)Г "Бара" здійснює користування спірною земельною ділянкою на законних підставах (оскільки, за твердженням позивача, до нього перейшли всі права та обов'язки щодо володіння і користування земельною ділянкою, отриманою ОСОБА_2 згідно з державним актом від 20.06.2001), просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 09.11.2017 клопотання сторін було задоволено, розгляд справи відкладено на 23.11.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду: відзиви на апеляційну скаргу, мотивовані пояснення в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
22.11.2017 третя особа, Борщівська сільська рада Печенізького району Харківської області, звернулася з клопотанням (вх.№12024) про розгляд справи за відсутності представника сільської ради у зв'язку з його зайнятістю по роботі.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання (копію ухвали від 09.11.2017 ним отримано 15.11.2017, що підтверджується долученим до матеріалів справи повідомленням відділення зв'язку про вручення поштового відправлення), відзиву на апеляційну скаргу не надав, не направив свого представника у судове засідання 23.11.2017 та не повідомив суд про причини його неявки.
Присутній в судовому засіданні 23.11.2017 представник позивача підтримав викладену ним письмово правову позицію та надав для долучення до матеріалів справи: лист Печенізької районної ради Харківської області від 14.06.2017, в якому повідомляється про те, що погосподарських книг (ведення яких передбачено ч.3 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 02.12.2000) районна рада не веде і ніколи не вела; лист Борщівської сільської ради Харківської області від 21.11.2017, в якому зазначається про те, що земельна ділянка державної власності сільськогосподарського призначення площею 29,67 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області, знаходилася в користуванні ОСОБА_2, на даний час додатковою офіційною інформацією про використання земельної ділянки сільська рада не володіє.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
24.05.2001 на підставі рішення XV сесії III скликання Печенізької районної ради Печенізького району Харківської області гр. ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 29,67 гектарів в межах згідно з планом, розташовану на території Борщівської сільської ради, призначену для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.13).
25.06.2001 було зареєстровано створення Селянського (фермерського) господарства "Бара" (код ЄДРПОУ: 30957047) засновником та головою якого згідно зі статутом була ОСОБА_2, що підтверджується статутом названого господарства станом на момент створення (т.1, а.с.95).
24.11.2008 зареєстровано нову редакцію статуту Селянського (фермерського) господарства "Бара", згідно з яким, власниками та членами названого господарства визначені ОСОБА_2 (голова господарства), ОСОБА_3, ОСОБА_4 (т.1, а.с.85).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть (т.1, а.с.14), ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 - голова Селянського (фермерського) господарства "Бара" на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1.
Згідно з новою редакцією статуту Селянського (фермерського) господарства "Бара", затвердженого наказом від 17.05.2017 (т.1, а.с.16), господарство є власністю громадян ОСОБА_3 (40% частки), ОСОБА_5 (30% частки) та ОСОБА_6 (30% частки).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, ОСОБА_2 не вчиняла будь-яких дій, спрямованих на переоформлення у встановленому порядку на право власності або право оренди земельної ділянки отриманої згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1. Так само, не було оформлено право власності або користування на земельну ділянку отриманої згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1 безпосередньо за Селянським (фермерським) господарством "Бара".
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 20.02.2017 № 2335-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" (т.1, а.с15) припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 29,6700 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 20.06.2001 у зв'язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_2.
Селянське (фермерське) господарство "Бара" звернулося з позовом про визнання вищезазначеного наказу незаконним та його скасування, оскільки вважає дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо винесення спірного наказу такими, що суперечать вимогам ст. 92, 116, 141 Земельного кодексу України, ст. 2, 9, 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". За твердженням позивача, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило його права як фактичного землекористувача земельної ділянки, отриманої згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1 на користування цією земельною ділянкою.
Надаючи правову оцінку вищевказаним твердженням, викладеним у позові та в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, зазначено, що з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-233цс14.
Відповідно до статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, виходячи з приписів статті 1 ГПК України та статті 15 ЦК України у порядку господарського судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно спірним наказом порушено права позивача та в чому саме полягає таке порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, Державний акт на право постійного користування землею було видано громадянці ОСОБА_2 саме для ведення селянського (фермерського) господарства, яке і було нею в подальшому створене.
Колегія суддів також зазначає, що чинне на час створення С(Ф)Г "Бара" законодавство дійсно не передбачало обов'язку господарства переоформлювати на своє ім'я Державний акт на право постійного користування землею, а також погоджується з доводами позивача (який посилається на практику Верховного Суду України, зокрема, на постанови у справах №6-20100св09, і №6-20859св07, №6-13576св07, №6-14879св07, №6-20275св07) про те, що за змістом норм чинного законодавства, після державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка.
Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції станом на червень 2001 року, громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням Ради народних депутатів, яка надала цю земельну ділянку, надати її в тимчасове користування одному із членів сім'ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство. В разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім'ї, які не ведуть спільно з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства. У разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування на підставі договору особам, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, а у разі призову на строкову військову службу, вступу до навчального закладу - на термін до п'яти років. При успадкуванні земельної ділянки неповнолітнім допускається надання її в оренду під контролем місцевої Ради народних депутатів на період до досягнення спадкоємцем повноліття.
Тобто, як вбачається зі змісту вищенаведених норм в системному аналізі з іншими положеннями чинного законодавства, навіть після створення селянського (фермерського) господарства на базі відповідної земельної ділянки право постійного користування даною ділянкою залишається пов'язаним із особою користувача, якому видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки лише даному користувачеві та відповідному органу місцевого самоврядування (а не фермерському господарству як юридичній особі) законом надано право на передання такої ділянки іншим особам у тимчасове користування.
Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що саме по собі створення селянського (фермерського) господарства у відповідності до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" не засвідчує факт безпосереднього користування цим господарством земельною ділянкою, переданої в користування його засновнику, та не виключає можливості її використання безпосередньо засновником, як користувачем, на свій власний розсуд.
Місцевим господарським судом також правомірно, із посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15, від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Апелянт вважає, що викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України висновки не можуть бути взяті до уваги, оскільки в даній справі йдеться не про правовідносини спадкування між фізичними особами, а про набуття селянським (фермерським) господарством як юридичною особою права постійного користування земельною ділянкою ще за життя фізичної особи - засновника даного господарства.
Проте колегія суддів не вважає даний аргумент переконливим, оскільки вищевказані висновки Верховного Суду України щодо неможливості спадкування права постійного користування земельною ділянкою додатково підтверджують ту обставину, що дане право залишається нерозривно пов'язаним з відповідною управненою особою, незалежно від подальшого створення нею селянського (фермерського) господарства.
Посилання апелянта на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду від 17.03.2015 у справі №924/1180/14, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки, як вбачається зі змісту вказаної постанови, правовідносини у справі №924/1180/14 стосуються правонаступництва між двома юридичними особами, а не між фізичною особою - власником селянського (фермерського) господарства та самим господарством як юридичною особою.
Окрім того, норми законодавства, чинного на момент отримання ОСОБА_2 Державного акту на право постійного користування землею та створення нею С(Ф)Г "Бара", передбачали певний порядок встановлення правового зв'язку між новоствореним господарством та земельною ділянкою, переданою йому у власність (у постійне користування).
Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції станом на червень 2001 року, після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів щодо внесення до погосподарської книги даних про земельну ділянку, отриману ОСОБА_2 згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1. У судовому засіданні 23.11.2017 представником позивача надано листи Печенізької районної ради та Борщівської сільської ради, з яких вбачається, що у даних органів місцевого самоврядування відсутні будь-які документи (у тому числі - поземельні книги), якими б підтверджувався факт користування С(Ф)Г "Бара" спірною земельною ділянкою. На думку колегії суддів, вищевказані листи не спростовують, а навпаки, підтверджують висновок місцевого господарського суду про недоведеність позивачем обставин щодо використання ним відповідної земельної ділянки.
У п.1.2 Статуту С(Ф)Г "Бара" в редакції 2001 року зазначено, що господарство є приватною власністю ОСОБА_2 та створюється на базі її майна. Відповідно до п.5.1 Статуту, майно господарства складають належні господарству: будівлі, земля, споруди, обладнання, автотранспорт, сільськогосподарські машини і знаряддя сільськогосподарського виробництва, грошові кошти. При цьому ні у Статуті, ні в жодному іншому документі не вказано про те, що до складу даного майна входить майнове право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту від 20.06.2001 серії НОМЕР_1.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції, чинній на момент затвердження нової редакції статуту С(Ф)Г "Бара" від 2008 року (тобто ще за життя ОСОБА_2.), до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити, зокрема, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно з ч.2 ст.20 цього ж Закону, майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.
Отже, як вбачається зі змісту вказаних норм, право користування земельною ділянкою має бути відображено у статуті селянського (фермерського господарства). Тому посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що нормами чинного законодавства не передбачено прямого обов'язку селянського (фермерського) господарства вносити до статуту відомості про право користування земельною ділянкою, колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом вищевказаної норми закону.
Згідно з п. 5.1. Статуту Селянського (фермерського) господарства "Бара" в редакції від 22.10.2008, землі господарства складаються із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності Господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам-членам Господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується Господарством на умовах оренди.
Аналогічні положення містяться і в п.5.1. Статуту Селянського (фермерського) господарства "Бара" в редакції 2017 року.
Таким чином, вищенаведений пункт, яким закріплено правовий режим земель господарства, не містить відомостей стосовно земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1.
У п.4.1. Статуту в редакції 2008 року та в редакції 2017 року зазначено, що до складу майна господарства може входити право користування землею (без конкретизації, якою саме ділянкою) і без зазначення, чи входить таке право до складу майна Селянського (фермерського) господарства "Бара".
Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, селянським (фермерським) господарством "Бара" не надано жодного доказу (акту приймання-передачі або іншого документу), який би свідчив про те, що ОСОБА_2 дійсно передала до складу майна господарства право користування земельною ділянкою, отриманою згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1, а так само документів, які б могли засвідчити той факт, що це господарство є законним землекористувачем земельної ділянки та в нього наявний правовстановлюючий документ на таку земельну ділянку.
Апелянтом також не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів сплати Селянським (фермерським) господарством "Бара" земельного податку за користування земельною ділянкою протягом 16 років, а саме, з моменту отримання державного акту та створення господарства в 2001 році, та до моменту звернення до суду з позовом по даній справі, доказів вирощування сільгоспкультур (в т.ч. засівання, збирання) на цій земельній ділянці безпосередньо Селянським (фермерським) господарством "Бара", доказів проведення інших сільськогосподарських робіт на цій земельній ділянці безпосередньо Селянським (фермерським) господарством "Бара", тощо.
Твердження представника позивача в судовому засіданні 23.11.2017 про те, що на усний запит до органів ДПІ позивачем отримано відповідь про відсутність інформації щодо сплати земельного податку у зв'язку з втратою архівів, колегія суддів не визнає належними аргументами, які б спростовували висновок місцевого господарського суду про відсутність документального підтвердження сплати позивачем земельного податку за користування спірною земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції зазначає, що втрата вищевказаних архівів ДПІ не підтверджується письмовими доказами, окрім того, документи на підтвердження сплати земельного податку у будь-якому разі мали залишатися в позивача (у разі якщо ним дійсно сплачувався відповідний податок).
Посилання Селянського (фермерського) господарства "Бара" на щорічні звіти про збір урожаю сільськогосподарських культур місцевий господарський суд обґрунтовано визнав безпідставними, оскільки зазначені звіти жодним чином не доводять той факт, що посіви та збір урожаю здійснювався саме на земельній ділянці наданій згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 20.06.2001 серії НОМЕР_1, та що він здійснювався саме зазначеним господарством.
Тобто, обґрунтовано посилаючись на те, що після державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка - позивач водночас не довів, що С(Ф)Г "Бара" здійснювало відповідні обов'язки стосовно спірної ділянки.
На думку колегії суддів, відповідні обставини - непідтвердженість факту набуття позивачем у встановленому законом порядку права постійного користування земельною ділянкою - є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2017 у справі №922/2310/16.
Тому посилання апелянта на те, що спірний наказ не відповідає приписам ст.141, 143 ЗК України, якими не передбачено такої підстави для припинення права постійного користування землею як смерть особи, на чиє ім'я було видано Державний акт на право користування земельною ділянкою - на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову, оскільки, як було зазначено вище, позивачем не доведено факту здійснення ним користування спірною земельною ділянкою на законних підставах, та відповідно, не доведено факту порушення відповідачем прав С(Ф)Г "Бара" як законного землекористувача.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при зверненні до суду з позовом у даній справі С(Ф)Г "Бара" фактично вимагає визнати його законним користувачем спірної земельної ділянки, що є порушенням вимог ЗК України, якими врегульовано порядок набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування землею.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки не відповідають як матеріалам справи так і нормам чинного законодавства України, а саме, позивачем, всупереч приписам ст.33 ГПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Отже, враховуючи, що доводи апелянта не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарство "Бара" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2017 у справі №922/2103/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 28.11.17
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Фоміна В. О.
